Жива історія нашої революції

728

Притомний українець потребує таких видань якомога більше – у всі часи, але особливо нині

Українська Гельсінська Спілка у спогадах і документах.
Упорядник і головний редактор Олесь Шевченко. – К.: Ярославів вал, 2012

Роль Української Гельсинської Спілки (УГС) у нашій новітній
історії переоцінити годі – досить згадати бодай загальновідомі факти: «Три з
половиною сторіччя перебування України у російському полоні скінчилися
Українською національно-визвольною революцією 1988-1991 років. Ідеологічним та
організаційним провідником цієї вікопомної революції у всеукраїнському масштабі
була УГС. Започаткована В’ячеславом Чорноволом і керована Левком Лук’яненком
(після його повернення з заслання), УГС стала першою в
комуністично-кагебістській Українській РСР відкритою політичною організацією
партійного типу… Під ідеологічним проводом і вирішальним кадровим впливом УГС
поставали перші демократичні громадські організації – «Меморіал», «Зелений
світ», Всеукраїнське товариство політв’язнів і репресованих, Товариство
української мови імені Тараса Шевченка, народний Рух України за перебудову».

Як видається, відтоді вже пройшло достатньо часу для того,
щоб сприймати ці події власне як історію, а не просто як, скажімо так,
«віддалену сучасність», – адже виросло вже цілком діє¬здатне покоління,
народжене і сформоване в незалежній Україні, яке не має щодо них власної
пам’яті, а лише набуту з книжок та розповідей батьків. Тим не менше, хоч і не
всі, на жаль, та все ж чимало учасників, зокрема й очільників цих подій, живі
й, наскільки дозволяє здоров’я, доволі активні, а дехто досі докладає чималих
зусиль для впливу на політичні процеси, – а отже, не втрачені ще унікальні
шанси для спілкування з безпосередніми «творцями історії». Одне слово, маємо
практично ідеальну ситуацію для всебічного і ґрунтовного вивчення цих подій як науковцями
– істориками, філософами, політологами, психологами, – так і практично кожним
із нас.

Утім, якщо для фахівців нині є чимало можливостей, з яких
вони користають (тут напрочуд важливу роль відіграло відкриття Службою безпеки
України в часи президенства Віктора Ющенка таємних архівів; і хоча нині, коли
ми переживаємо черговий період реакції, ця робота згорнута, та принаймні те, що
вже відкрито, в добу інтернету годі повернути в «спецхрани»), то, скажімо так,
«рядовий» читач, прийшовши до книгарні, знайде собі з цієї теми вкрай небагато
інтелектуальної поживи. А що вже казати про видання, які були б одночасно
цікаві і для фахівця, і для оцього «рядового» мисливого читача, який не конче є
істориком, але історією цікавиться? Такі видання в нас – величезна рідкість, і
не лише з царини новітньої історії, а й із багатьох галузей гуманітаристики.
Однак Українській Гельсинській Спілці пощастило бодай у тому, що на високому
фаховому рівні підготувати таке видання, яке вразило б і фахівця, і
зацікавленого читача, можуть самі її колишні очільники – інтелектуалісти з
величезним не лише людським, не лише політичним, а й зокрема редакторським
досвідом. Зокрема Олесь Євгенович Шевченко – випускник факультету журналістики
Київського університету ім. Т. Шевченка, фаховий редактор, а в радянські часи
багатолітній політв’язень, який свою дисидентську діяльність почав у 1970-і
роки зі співпраці з Українською Гельсинською Групою (леґендарною правозахисною
організацію, з якої наприкінці 1980-х і постала УГС), а відтак був засновником
Українського культурологічного клубу – першої незалежної громадської
організації в УРСР, організатором і ведучим численних мітингів і демонстрацій,
головою Київської філії Української Гельсинської Спілки.

Стараннями Олеся Шевченка в різні роки побачили світ кілька
видань, присвячених історії УГС, а найновіше з них бачиться особливо цікавим і
важливим одночасно як для фахівців, так і для широкого читацького загалу. Це
фундаментальний, на 814 сторінок, добре виданий і щедро ілюстрований том «Українська
Гельсінська Спілка у спогадах і документах», який щойно побачив світ в
авторитетному київському видавництві «Ярославів вал» і вже навіть устиг
отримати заслужену відзнаку цьогорічного Форуму видавців у Львові.

Про історію постання цього тому пише у передмові до своїх
спогадів, уміщених у ній, голова УГС, один із найавторитетніших політв’язнів
радянської доби, «людина-леґенда» Левко Лук’яненко: «2008 року виповнювалося 20
років від створення УГС. У лютому група колишніх політв’язнів створила комітет
«20-річчя УГС» для підготовки відзначення цієї дати, як і діяльності Спілки
загалом… Комітет провів з десяток засідань, а координатор комітету Олесь
Шевченко та член комітету Олександр Ткачук на базі оргтехніки УНП (Української
народної партії – І.А.) у п’ять телефонів упродовж кількох місяців збирали
інформацію по всій Україні… Перед усеукраїнськими урочистостями відбулася 23
травня Наукова конференція «Українська революція на межі 1980-1990 років: роль
і місце в ній Української Гельсінської Спілки»… 13 серпня у столичному Будинку
вчителя відбулася ювілейна конференція про роль УГС у боротьбі за свободу й
незалежність України, були вручені Почесні грамоти та повідомили про згоду
Президента України (Віктора Ющенка – І.А.) нагородити державними орденами групу
активістів УГС. 14 серпня в Українському домі відбулися урочисті збори
громадськості, присвячені 20-річчю створення УГС… З огляду на деяку фінансову
допомогу для друкування історії УГС, комітет «20-річчя УГС» на засіданні
31.07.2008 року ухвалив перетворити Комітет в Редакційну колегію. Її склад:
голова – Олесь Шевченко, члени – Микола Горбаль, Богдан Горинь, Левко
Горохівський, Левко Лук’яненко, Василь Овсієнко та Олександр Ткачук. Редколегії
було доручено підготувати до друку 2 (чи 3)-томник: перший том – історія УГС у
спогадах її провідників та активістів, другий – документи УГС, третій –
фотодокументи. Отже, наступний нарис з історії УГС є виконанням домовленості
членів Редколегії».

Властиво, том «Українська Гельсінська Спілка у спогадах і
документах» містить матеріали, що мали увійти до першого і третього томів цього
запланованого тритомника. Тут два великі розділи, що їх упорядники не без
підстав іменували «книгами»: «Книга спогадів», яка містить мемуарні тексти всіх
найвідоміших «гельсинців», які ще могли і які погодилися їх написати (скажімо,
В’ячеслава Чорновола на той час вже не було на світі, однак є спогади його
сестри Валентини); і «Книга документів», до якої увійшли фотокопії з ориґіналів
документів Галузевого державного архіву Служби безпеки України за 1987-1991
роки (більшість їх мали свого часу гриф «таємно», й публікуються вони вперше),
пов’язаних із діяльністю Української Гельсинської Спілки. Притому перший розділ
щедро ілюстрований фотодокументами і в ньому часто цитуються документи самої
УГС (які передбачалися для тому другого). Утім варто завважити, що, як пише в
передмові упорядник тому Олесь Шевченко, навіть такий поважний обсяг книги
дозволив використати лише десяту частину зібраних матеріалів, – отже, хочеться
сподіватися, що й інші дев’ять десятих колись знайдуть свого видавця.

Не спинятимуся докладно на змісті спогадів і матеріалів –
бо, зважаючи на їх обсяг, це в короткій газетній статті зробити просто
неможливо, як і виокремити щось «головніше» там, де немає другорядного. Ясна
річ, чиїсь спогади ґрунтовніші, детальніші й виразніше стилістично оформлені, а
чиїсь радше сухо фактологічні – це вже залежить від характеру самої людини.
Зрештою, тут ідеться про документ, а не про мемуарну белетристику, тож і завваг
бути не може. Єдине, чого хотілося б при перевиданні (а воно, зважаючи на
значимість видання, неодмінно буде), це трохи більш пильної коректи.

Що ж до згаданої значимості, то вона видається такою
очевидною, що для притомної людини не потребує розшифровування. Навпаки:
притомний українець потребує таких видань якомога більше – у всі часи, але
особливо нині, коли в результаті надміру активної діяльності непритомної влади
ми з кожним роком втрачаємо все більше тих здобутків, на які Україна
спромоглася на межі 1980-1990-х значною мірою завдяки героїзмові очільників та
членів Української Гельсинської Спілки.

 

м. Київ

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!