Всенародний пам’ятник
Матері-Вдові буде споруджено в столичному парку Перемоги
З найглибших глибин
людського серця з’явилася ідея спорудження всенародного пам’ятника
Матері-Вдові. Її, цю ідею, тридцять літ виношувала сільська жінка з
Дніпропетровщини Галина Василівна Заболотня. Вона народилася того ж 1943-го
року, коли загинув її тато. Загинув неподалік рідного села, щойно визволеного
від окупантів, а мамі самотужки довелося оберігати і ставити на ноги чотирьох
дітей – і вона виростила їх роботящими і порядними.
«Сиділа в сільраді, –
згадує Галина Василівна, – і чекала посвідчення про смерть матері. А тут по
радіо читають чудо-поему «Сиве сонце моє» Бориса Олійника. Боженько, та це ж
усе як про мою маму, батька, про нас, дітей війни». «Так схожі наші матері, що
Ви мені, Борисе Іллічу, як брат», – звернулася Г. Заболотня до Б. Олійника, а
оскільки не знала його адреси, то надіслала листа до редакції газети «Сільські
вісті», – тож хочу і прошу, щоб Ви
кинули клич побудувати пам’ятник Матері-Вдові, адже таких матерів-удів та
війна, що почалася 70 років тому, залишила мільйони. І їхні долі однакові – у
злиднях і безпросвітній роботі піднімати з руїн країну і ставити на ноги дітей.
І це було значно тяжче, ніж тим, з ким поруч були чоловіки. Тож Борис Олійник
гаряче підтримав заклик селянки з Дніпропетровщини, заявивши: «Устами Галини
Василівни говорить сама Україна».
Лист Г.В. Заболотної
і слово Б.І. Олійника були опубліковані на сторінках газети «Сільські вісті»
три роки тому – 13 листопада 2008 року.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Невдовзі було
створено ініціативний оргкомітет – Координаційну Раду акції «Збудуймо
Всенародний пам’ятник Матері-Вдові».
До її складу ввійшли
письменники, митці, громадські діячі, журналісти – на добровільних засадах, а
очолив таку громадську інституцію Борис Олійник, голова правління Українського
фонду культури.
Нижче пропонуємо
текст виступу Бориса Олійника під час нещодавньої церемонії закладення каменя на місці, де буде споруджено пам’ятник
Матері-Вдові.
Сьогодні ми встановлюємо наріжний знак грядущого пам’ятника
земній Богородиці і страдниці Матері-Вдові. Задум його впродовж років буквально
стукав у серця – найперше дітям війни, яких вивели в люди вдови на своїх утлих
плечах, підняли з руїни Україну і навчили дітей жити по совісті. Їх мільйони,
котрі недолюбили, не зазнали подружнього щастя і до кінця днів своїх чекали
суджених: а, може, живий?
Найточніше цей задум сформулювала проста сільська жінка з
Дніпропетровщини Галина Василівна Заболотня. До сліз зворушило те, що вона не
лише закликала в бронзі і мармурі вшанувати наших страдниць, а й першою внесла
перші сто гривень, які стали початком всенародної толоки. Наше з Галиною
Василівною листування опублікувала газета «Сільські вісті», очільник якої,
світлої пам’яті Іван Васильович Сподаренко, благословив цю святу справу.
Часопис упродовж років публікував прізвища дароносців. Згодом цю доброчинну
естафету підхопив «Голос України», за що ми глибоко вдячні головреду Анатолію
Горлову і всім його колегам. На сьогодні вже зібрано понад 340 тисяч гривень.
Всім дароносцям дякуємо доземно. Добрим словом згадаємо нашу самоврядну
координаційну Раду «Збудуймо Всенародний пам’ятник Матері-Вдові».
Сердечно пошануймо перших, що стояли при колисці ідеї –
Володимиру Біленку, Дмитру Янку, Андрію Мельничуку, Павлові Філю, Юрію
Богуцькому – перелік імен не завершую. Многоліття їм щасливого.
Глибоко вдячні Прем’єрові Миколі Яновичу Азарову, який не
тільки одразу і беззастережно підтримав починання, а й забезпечив реальну реалізацію.
Ми завжди відчували надійне плече Олександра Павловича
Попова, його заступника Леоніда Новохатька. Од серця дякуємо мешканцям і
керівнику Дніпровського району, особисто Олександру Семеновичу Шевчуку, які
сприйняли ідею пам’ятника як свою рідну і надали для її реалізації найошатніший
парк.
Це буде воістину унікальний пам’ятник, який приурочений і
всім без вийнятку вдовам і водночас – кожній персонально. Він і всенародний і
воднораз кожен з нас з повним правом може вважати, що особисто звів цей
пам’ятник своїй рідній неньці. І мені, одному з дітей війни, стане легше на
душі від того, що хоч трохи віддячив своїй мамі за все, що вона віддала мені,
напівсироті, і рідній Україні.