Земля козацька, рідна і свята

210

Вийшло у світ унікальне видання – енциклопедія
«Черкащина» письменника Віктора Жадька

Із матеріалу до  «Енциклопедії
Сучасної України»:  «Жадько Віктор
Олексійович (16.02. 1952, с.Іваньки Маньківського р-ну Черкаської обл.) –
письменник, публіцист, видавець, вчений-філософ, некрополезнавець, фотоаматор;
родовід походить із козацької старшини. Заслужений  працівник освіти України (2007); доктор філософських
наук (2007), професор, академік Академії наук вищої освіти України (2009),
завкафедри журналістики та редакційно-видавничої роботи Національного
педуніверситету імені М.П.Драгоманова. Член Національної спілки журналістів
України (1978), член Національної спілки письменників України (2000). Має вищу
освіту: 1976 року закінчив Миколаївський педінститут (філологічний факультет),
1981– ВПШ.  Автор близько двохсот  праць та публікацій у наукових вісниках,
журналах, газетах як в Україні, так і за кордоном.  Серед творів: художньо-документальні повісті
„Передай вогонь синам” (1983), „Де стежку торували партизани” (1985) та
„Материзна” (2000); „Благословенне святим Миколаєм” (2001);  „А степ як море”; роман­хроніка про
декабристів «Восставшие против императора»; історичний календар Миколаївщини
„Узбереги Божої ріки” (2003); роман­-пошук „Грек з душею українця” (2003);
історичний фотоілюстрований довідник „Байковий некрополь” (2004); історичний
науковий довідник із передмовою академіка Івана Дзюби “Український некрополь”
(2005); історичні  фотоілюстровані
довідники, рекомендовані як навчальні посібники Міністерством освіти і науки
України  „У пам’яті Києва: столичний
некрополь письменників” (2006) і 
«Маньківщина. Не забуваймо рідного порогу» (2006); «Микола Аркас» у двох
томах та «Некрополь на Байковій горі» (2008); 
документальна фотоілюстрована повість про Кобзаря  «Іду за Шевченком», повість-відчай «Сповідь
розп’ятої душі», універсальна енциклопедія «Черкащина» (всі – 2010). Лавреат
літературних  премій: імені Миколи Аркаса
(2002),  Міжнародної – імені Д.Нитченка
(2005); імені І.Огієнка (2007), імені М.Максимовича (2008).

Упродовж  десяти років Віктор Жадько збирав матеріали
про свою малу Батьківщину,  два роки
трудився над рукописом, і,  нарешті, як
автор-упорядник благословив у світ універсальну 
енциклопедію «Черкащина» (на 1100 сторінках у чотири колонки вміщено 3
525 статей про кожне село і місто, козаччину та гайдамаччину,  відомих особистостей, природу, річки,
багатство черкаського краю та 3 486 світлин і 187 малюнків різних професіоналів
і аматорів пензля, з них 50 – Т.Г.Шевченка. А ще – близько ста повнокольорових
тематичних вкладок про ватажків, зброю, чумаків, гроші та природу, Голодомор,
війну,  В.Симоненка тощо). Такого видання
досі не має жодна область України. Зазначимо, що над випуском  «Історії міст і сіл України» під керівництвом
Петра Трохимовича Тронька працювало 100 тисяч вчених, краєзнавців, партійних
працівників.

У процесі роботи над цією працею
автором вивчалися першоджерела нашої історії, звідки ми пішли, якого роду. Як
море живиться річками (і великими, і малими), що течуть до нього, так історичну
пам’ять народу немислимо відроджувати без конкретного уявлення про минуле
рідної області, міста, села… Саме з цього «починається Батьківщина». Оцей
комплекс проблем — і теоретичних, і суто конкретних, практичних — і вивчає така
цікава і винятково важлива галузь історичної науки, як історичне краєзнавство.

Письменник Віктор Жадько  намагався охопити весь обшир діяльності
Черкащини, через творчі біографії людей, насичене подіями минуле села чи міста
енциклопедія висвітлює історію українського державотворення, його непросте
становлення за різних епох і часів. Всі населені пункти області одержали (одні
більшу, одні меншу) свою біографію і, що важливо, з кількома фотографіями –
центру, пам’ятників, церкви тощо. Після кожного матеріалу автор додає список
літератури,  на яку посилається та яка
допоможе читачам поглибити  відомості про
написане. В енциклопедії використано багатий 
архівний, науковий, художньо-доку­ментальний, історичний та
публіцистичний матеріал культуркомпаративістського та культургерменевтичного
характеру.

В українців, як пише  В.Жадько у передньому слові «Черкащино! Земля
козацька, рідна і свята», є постать, котрою можемо пишатися перед Богом і
людством, — це Тарас  Шевченко. Сама
фізична („Кобзар”  був у кожній хаті у
найстрашніші для українців часи!) і, головне, духовна присутність Поета у
свідомості людей допомогла зберегти націю. В енциклопедії неймовірно багато
нового матеріалу про Кобзаря, його родовід, уточненого, доповненого, вміщено
матеріали про шевченкознавців, усіх мистецтвознавців, скульпторів, художників,
хто причетний до вивчення та пропаганди життя і творчості Шевченка.

Присвятити видання мистецькій спадщині
такої людини як Тарас Шевченко, зазначає автор енциклопедії,  це щастя. Дуже хотілося б, щоб із часом на
горі Мотовилівщина, що за якийсь кілометр від місця Тарасового спочинку,
виросла його хата-мрія — та, яку 
художник сам спроектував і в якій хотів доживати віку. Щоб, нарешті,
влада спромоглася  упорядкувати Пантеон  Великого Українця – Національний
заповідник. 

 
Віктор Жадько прагне,  щоб під
філософією поезій  та малюнків
Тараса  Шевченка поєдналися й
порозумілися всі українці в Україні та поза її межами, щоб кожний із нас  подумки взявся один із одним за руки для
великої мети  – відродження духовно
багатої України. Не забуваймо: Шевченків творчий дух присутній у Білому світі й
являється нам в істинних думках і праведних діях поколінь українського народу –
це незаперечний факт безсмертя творчого людського духу. В ім’я воскресіння
України ми повинні плекати патріотів рідної землі з дитячих та шкільних років і
виховувати їх на прикладі Шевченка – найкращого Учителя рідного народу. Із
Шевченковим словом, із його творами 
український народ нездоланний.

Невтомний В. Жадько окремо випустив у
світ ще й документально-наукову фотоісторичну повість «Іду за Шевченком. Від
Києва до Канева» (до речі, ці два видання: енциклопедія та повість і складають
подарунковий комплект). Віктор Олексійович сам пройшов шлях, яким Тарас
проїжджав, коли був «три літа» в Україні, та сфотографував  і описав історію місць, які відвідав і
змалював Тарас Григорович, а також 
зазнімкував усі пам’ятники та погруддя Т.Шевченку, які  ще збереглися у селах.

В.Жадька хвилює те, якою є справжня
ситуація в тому єдиному на весь світ, неповторному, священному для кожного з
нас куточку землі, звідки малий Тарас пішов у безмежний світ, на батьківщині
Кобзаря — у Моринцях, Керелівці, Будищах? Як працюється там людям, котрі за
покликом серця віддають себе збереженню шевченківських святинь? Звідки беруться
там оці духовно-енергетичні ресурси, без яких сучасному українцеві жити
неможливо? Як розмежувати щире поклоніння Кобзареві й тонко приховане
лицемірство?

Любити рідний край взагалі дуже легко.
Потрібні конкретні кроки із захисту нашої історичної й культурної спадщини. Про
побачене й почуте В.Жадько написав ще й 
повість-відчай «Сповідь розп’ятої душі, або Роздуми під час написання
енциклопедії «Черкащина». Це не просто публіцистика. Це крик душі й стогін
серця за малу Батьківщину – села  та
людей Черкащини. «Враження таке, – з болем 
пише письменник В.Жадько, відвідавши 700 поселень області, –  ніби цю землю хтось в карти програв, бо увесь
час на ній кров, трагедії, народ ніяк не може скинути то одних, то других, то
третіх… Під час Другої світової війни фашисти вивозили з Черкащини чорнозем,
корів, зерно. Та як не дивно,  сучасні
можновладні українці теж поводяться, як окупанти. Це, може, найтрагічніше –
вони не відчувають Україну як свою Батьківщину, місце, де житимуть їхні діти,
онуки. У них ментальність загарбників: прийшли, пограбували, побудували вілли.
Їхні діти й родичі – вже за кордоном, і вони з часом там опиняться». В.Жадько
справедливо запитує: «Чи маємо ми право мовчати про це в моменти публічного
національного приниження? І хто сказав, що втратила вже свою актуальність думка
Тараса Шевченка, відлита в афоризм: «Єсть на світі доля, а хто її знає?».

Написав В.Жадько і про митарство з
пошуком фінансів для випуску енциклопедії. Прочитайте у «Сповіді…» про тих
«земляків», які на всіх перехрестях кричать, що вони з Шевченкового краю й все
роблять для відродження духовності та історичної пам’яті, але й копійки не
дадуть на цю пам’ять.

Вдумаймося в те, що мучить письменника
Віктора Жадька. Тут, у цій повісті-відчаї 
«Сповідь…», мабуть, автор уперше відкриває нам свою душу, схвильовану
ефемерністю нашого буття. І яка ж вона насправді — вразлива, чуйна,
милосердна!  До того ж принагідно
спитаймо самі себе: чи часто замислюємося над сенсом того, що відбувається на
нашій малій Батьківщині? Що конкретно робимо для її відродження – не для піару
та пафосу, а для  внутрішньої потреби
творити добро. Книжки про Черкащину В. Жадька мають, перш за все, духовне
значення. На історичному матеріалі ці видання подають вельми корисну для всього
українського суспільства науку пошани до наших предків, розкривають ті джерела
історичної пам’яті та духовності, без розчищення та відновлення яких будувати
Україну як високоцивілізовану та висококультурну державу неможливо. Віктор
Олексійович підняв із забуття тисячі імен відомих особистостей, доля яких була
пов’язана з Черкащиною, зберіг для вічності, як незабутні Л.Похилевич та
П.Тронько, історію кожного села своєї малої Батьківщини.  «Напевно, Ви це робили для нас, пане Вікторе,
– написав письменнику краєзнавець і вчитель Ігор Витвицький. – Я дуже добре
розумію, як при страшній байдужості наших сучасників було і є нелегко це
робити, а Ви, усепереч всьому, зробили 
–  низький Вам за це уклін».

…Якщо це вистраждані роздуми і твори,
здобуті гірким досвідом буття, якщо це результат багаторічної подвижницької
праці людини чесної, мудрої, до кінця відданої літературі, науці  й Малій Батьківщині – то це, однозначно
—  творчий подвиг, який, на мою думку,
має бути поцінований найвищою державною премією —Шевченківською. 

Ми всі приречені на забуття: забудуться
наші імена, піском часу завіються сліди на землі, яку ми топтали в горі й
щасті. Залишиться тільки те, що ми доброго зробили за свій вік.

 

P.S. Якщо читачі газети бажають  більш детально запитати автора про унікальні
видання, телефонуйте: (044) 234-1839.

 

Анатолій ВИСОЦЬКИЙ,

директор Інституту
української філології

Національного педагогічного
університету імені М.Драгоманова, професор

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!