Чеський письменник, один з найвідоміших сучасних романістів, автор химерних і оригінальних романів «Нестерпна легкість буття» та «Безсмертя», врешті-решт написав роман про роман – про ту форму письма, яку цінує найбільше.
Мілан Кундера
«Порушені заповіти»
Чеський письменник, один з найвідоміших сучасних романістів,
автор химерних і оригінальних романів «Нестерпна легкість буття» та
«Безсмертя», врешті-решт написав роман про роман – про ту форму письма, яку
цінує найбільше.
В своїй звичній манері, з гумором та іронією, намагаючись не
говорити з серйозним обличчям, Кундера в дев’яти частинах розбирає і аналізує
не тільки роман і відомих романістів, а й окремих діячів чи поняття, які,
здавалося б, нічим між собою та й з головною темою не пов’язані. Музика і роман порівнюються протягом усього тексту:
творчість новатора І.Стравінського; на своїй же батьківщині забутого і
невизнаного Л. Яначека та багатьох інших. Автор проводить паралель між
розвитком музики, її періодами, починаючи від
зародження і закінчуючи сучасною рок-музикою, яка не намагається виокремити слухача і
викликати в нього індивідуальні та конкретні емоції, а об’єднує своїх слухачів
в одному ритмі. Долі музикантів, такі одіозні, сумні чи неоднозначні, показують,
яка все ж таки примарна межа між славою та забуттям, між справжнім розумінням і
сліпим поклонінням – теми, неодноразово підняті у минулих роботах Мілана.
Стравінський, якого не розумів і досить жорстко осудив його
ж улюблений учень, Яначек, якого змушували переписувати його ж твори, бо вони
були занадто модерні на той час і ніким не сприймалися в тому вигляді, яким
були задумані композитором.
Можна багато говорити і описувати цікаві та унікальні деталі
та сюжети, які використовував Кундера. Наприклад, постать Макса Брода,
виконувача духівниці Франца Кафки. Про Кафку розмова окрема, але хто ж знав, що
Брод був популяризатором не лише австрійського класика літератури, а й
вищезгаданого Яначека. Брод перший писав про цього композитора як про новатора
і генія, як про людину видатних музичних досягнень, хоча, читаючи ці тексти,
можна стверджувати, що Макс так до кінця і не зрозумів свого земляка, його
музики і логіки.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Те ж саме і з Кафкою. Брод був чудовим другом, ловив кожне
слово Кафки і вважав його геніальним. Чи не тому він не спалив його творів? Чи
сам Кафка не міг не знати, що Брод, який з таким обожнюванням ставився до
нього, не наважиться на подібне «святотатство»? Та й дивно вимагати спалення своїх творів, але
до останнього дня працювати і правити власні тексти.
А після смерті Франца
Макс видав три його романи, які пройшли зовсім непоміченими. Тоді він зрозумів:
щоб про генія дізналися, доведеться розпочати справжню літературну війну.
Скільки книг написав про нього Брод, відкритих чи прихованих? Одних лише
передмов вистачило б для початку «кафкознавства», яке в своєму сучасному
вигляді випливає з інтерпретацій і трактувань Брода. В художньому, але вкрай
безідейному романі Макса перед нами постає персонаж, який до болю нагадує Кафку
– Гарт, письменник, мученик та інтелектуал, який просто хотів «жити по своїй
вірі». Без Брода не було б і Кафки, але чи добре те, що інтерпретувати його
почала людина, яка була йому безкінечно віддана, проте сліпа до істинної ідеї
творчості Кафки, якщо таку взагалі можна виділити.
На сторінках роману піднімаються теми, які не зовсім і
стосуються мистецтва. Наприклад, малі нації – їхня доля і унікальність, їхні
страждання у конфліктах великих націй, їхні зібраність і згуртованість, їхні
риси та особливості, бо їхнє розташування в системі націй-гігантів дає їм унікальний
досвід та можливості, яких позбавлені інші. «Малі нації – це поняття не
кількісне, воно означає долю, положення».
Дотичною темою є еміграція. Громбовіч, Набоков, Брандис –
люди, які були змушені покинути свою батьківщину, але які відмовилися повертатися
туди, коли їх приймали як героїв .
І гумор. Гумор завжди відігравав у Кундери вирішальну роль.
Він мріяв написати книжку, в якій не було б жодного серйозного слова. Багато
хто зазначає, що такою книгою стала «Повільність». В дитинстві мама часто казала
Міланові, щоб він припинив свої жарти,
бо ніхто їх не зрозуміє і він залишиться сам проти натовпу, який його
ненавидітиме. Автор згадує, як один вчений, прочитавши його роман «Вальс на
прощання», захотів особисто з ним зустрітися і обговорити одну ідею, яка його
зацікавила – а саме філософію одного персонажа, лікаря-гінеколога, який на
курорті запліднював своїх своєю ж спермою пацієнток і ті ні про що не
здогадувалися. В романі є епізод, де інший головний персонаж помічає дивовижну
схожість багатьох дітей з тим самим лікарем. Так-от, коли той вчений почав
серйозно щось аналізувати і будувати теорії, збудовані на цьому епізодові,
Кундера здивувався і зрозумів, що його жарти майже завжди сприймають як
серйозні слова – зовсім не те, що він мав на увазі.
Автор досліджує романи минулого – романи Рабле, Сервантеса,
Дідро, в яких гумор був основним важелем сюжету. Гумор і відсутність моралі як
такої. Саме роман дає змогу пережити досвід, за який в реальному житті довелося
б дорого заплатити. Зробити висновки, виводячи їх з голої, позбавленої
моралі теорії, щоб не допускати
непоправних помилок на практиці і, власне, випрацювати цю мораль без
експериментів на людях та їхніх долях. Становлення, періодизація і занепад європейського роману – не як
регіонального жанру, а як форми, окремого стилю, який існував і поза територією
Європи. Мета і задачі роману, його форма, його роль в літературі і в історії
загалом – Кундера зосереджує свою увагу на багатьох дрібницях і деталях,
аналізує, нехай мимохіть, лише в тому аспекті, який йому потрібен, творчість і
життя Джойса, Пруста, Толстого, Рудші, Хемінгуея, Ніцше, Музіля.
Висновки автора не завжди втішні – перекладачі часто вносять
занадто багато особистого в переклад, переходять невидиму, але заборонену межу,
від чого змінюється структура і композиція, бо найменша деталь, кожне слово в
справжньому романі є на своєму місці. Немає ні зайвого, ні непотрібного і
змінювати щось – вже йти проти письменника, його ідеї, яку й намагаються
донести до читачів, хоч як парадоксально це б лунало.
Заповіти мертвих не виконуються. Їхні таємниці стають
міжнародним надбанням, хоча стосувалися лише письменника і не мали бути
опублікованими. Пусті виправдання, які дозволяють копирсатися в минулому
письменників та не виконувати їхньої останньої волі. Брод і Кафка –
найяскравіші приклади такого виправданого бунту проти волі великих.
Однозначно цікава книга, яку можна читати і
літературознавцям, і звичайним читачам – останніх вона лише наштовхне на нові
відкриття та імена.
м.Львів