Сьогодні загроз для нашої державності не менше, а навіть більше, ніж упродовж цих 28 років. Незважаючи на трибунні декларації. І помилок значно більше, ніж реальних результатів. На жаль.Хотілося б, слідом за Поетом, сказати, що від 24 серпня 1991-го року ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою. Однак, на жаль, це не так.
Чому? А тому що значно виросли ставки в геополітичній грі, нав’язаній нам із Сходу і Заходу. Грі, в якій Україна, на жаль, – об’єкт для гри, а не гравець. Об’єкт, не здатний – з його недолугою і злодійкуватою хуторянською «елітою», примітивно заточеною на бабло – діяти стратегічно. Об’єкт, громадяни якого, виховані чужомовною телепопсою, готові виміняти сакральні, святі речі – державність і незалежність – на такі близькі їхній шкурі обіцянки-цяцянки про дешевий сир і миску з прісним пійлом. Об’єкт, величезні шматки території якого можна окупувати на очах у всього світу. Об’єкт, долю якого вирішують у москвах, вашингтонах, тель-авівах, парижах і берлінах…
І все ж – вірмо, що Україна колись стане такою, якої ми її вимріяли – сильною, демократичною європейською державою, а всі українці пишатимуться, що є її громадянами.
Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ
«Українська літературна газета»
№17 (257) 30 серпня 2019
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал