Закохані на сцені солов’їного театру

104

З того часу, як Донецьким національним академічним
театром опери та балету ім. Анатолія Солов
яненка керує
тріумвірат у складі генерального директора Василя Рябенького, художнього
керівника Вадима Писарєва, головного диригента Василя Василенка кожна нова
постановка – це, без перебільшення, шедевр театрального мистецтва. Саме завдяки
тому, що кожен з керівників театру – Особистість, Митець і Талант. І це
відноситься до всіх трьох, тому що бути талановитим адміністратором не менш
важливо, ніж зіркою балету як Вадим Писарєв, чи віртуозним диригентом як Василь
Василенко.

Так
було з оперою Данькевича «Богдан Хмельницький», яку за шириною формату, творчим
потенціалом та енергетичним напруженням навряд чи можна порівняти з будь-яким
дійством на оперних сценах України. Щоб послухати  один з
неперевершених за майстерністю шедеврів Джузеппе Верді оперу- буффа з
філософським підтекстом «Фальстаф», в якій втілені кращі італійські вокальні
традиції, шанувальники оперного мистецтва мусять їхати до Донецька, бо ніде
більше в Україні вона не йде. Останнім же часом любителів балету, ніби магнітом
притягує в театр нова постановка «Ромео і Джульєтти» Сергія Прокоф’єва,  яка вразила і підкорила публіку ще на
прем’єрі, що відбулась восени минулого року.

Цієї
театральної осені «Ромео і Джульєтта» стала справжньою перлиною XVII  Міжнародного фестивалю балетного мистецтва «Зірки світового балету», що відбувся
у Донецьку з 1 по 10 жовтня.

Вибір
«Ромео і Джульєтти» став символічним і продуманим кроком для всього колективу
театру, адже у наступному році  весь світ
відзначатиме 120-річчя від дня народження Сергія Прокоф’єва, який народився у
селі Красне на Донеччині. І головною метою керівництва театру стало «повернення
Прокоф’єва Україні». Парадоксально, але факт, що музика
«композитора планетарного масштабу», за висловом  В. Василенка,
найбільш виконувана в світі, сьогодні – найменше звучить в Україні і, зокрема,
в Донецьку.

– Музику Сергія Прокоф’єва, сповнену
глибиною та драматизмом, можна порівняти хіба що з Пуччіні – вершиною в оперній
драматургії, – захоплено розповідає диригент Василь Василенко. – Прокоф’єв – це
така глиба, композитор світового масштабу, народжений українською землею, і ми
повинні пишатися ним, знати й розуміти його твори, в яких буквально кожна нота
має свою «температуру».

Щоб передати всю енергетику,
динамічність та глибину твору Сергія Прокоф’єва, оркестр під керівництвом
Василя Василенка багато й напружено репетирував. Для посилення звучання диригентові
довелося по-іншому розсадити музикантів, збільшити групу валторн, ввести
саксофон… Завдяки диригентській майстерності маестро Василенка, музика  Прокоф’єва у блискучому виконанні оркестру,
точно передає весь трагізм шекспірівської драми, глибину переживань її героїв,
вона, проникаючи в саму душу, загострює сприйняття всього сценічного дійства.

Над
постановкою «Ромео і Джульєтти» колектив театру напружено працював кілька
гарячих літніх місяців. І перше, на що звертає увагу глядач – це художнє
оформлення сцени – декорації, сценографію
яких розробив Сергій Спевякін – головний художник театру. Монументальні, величні
декорації настільки передають дух епохи, середовище романтичної Верони, що
присутні у залі ніби переносяться в атмосферу аристократичних замків, розкішних
балів, рицарських турнірів і відчувають себе не глядачами, а співучасниками
дійства. І хоч сьогодні модний сценічний мінімалізм і часто режисери залишають
на сцені два стільці і кілька полиць, талановито виконаних декорацій – справжніх
витворів мистецтва ніщо не замінить!

Сприяють відчуттю епохи ошатні костюми веронських
аристократів, розроблені Оксаною Кубекіною – художником
по костюмах. Вони захоплюють блиском
та розкішшю й  поглиблюють враження від
театрального дійства. І це невипадково, бо спеціально для цього спектаклю
швейним цехом театру було пошито 200 нових костюмів, які вражають вишуканим
смаком і дають можливість краще уявити життя шекспірівських героїв.

А ось і вони. Романтична й одночасно трагічна пара
закоханих, яка протягом століть хвилює уми і душі молодих і старших, яка є
прикладом вірності, відданості і чистоти, історія яких вселяє віру в
непереможне Кохання. Головні ролі Ромео і Джульєтти виконали провідні артисти
театру Ірина Комаренко та  Максим
Вальчик. Блискуча хореографічна майстерність, граційність, пластичність й тонке
особистісне відчуття образу героя, ось що в першу чергу характеризує гру і
танець цих безумовно талановитих акторів.

Юна і тендітна Джульєтта тонко і граційно передає свої
ніжні почуття кожним відточеним рухом, кожним філігранним жестом, кожним
віртуозним «па». Її пластична мова танцю відгукується любов’ю, болем і тривогою в серцях глядачів – навряд чи хтось
залишиться байдужим! Спочатку трепетна й захоплена першим справжнім почуттям, у
фіналі вона стає сильною і рішучою. Всі ці психологічні трансформації героїні
переконливо передає Ірина Комаренко своєю витонченою грою. Її емоційний танець
підсилюється вбранням: білою, кремовою та, під час балу, яскраво–червоною легкою,
майже ефірною сукнею.

Що ж до Максима Вальчика, то це вже не перше виконання
ним партії Ромео. До речі, зовнішньо актор ніби створений саме для цієї ролі.
Фактурний, інтелігентний, з красивими рисами обличчя, виразними розумними очима
– справжній романтичний герой. Але, якщо раніше, коли йому ще не було й двадцяти,
танцював, використовуючи  високу
хореографічну майстерність, то тепер підійшов до створення образу більш
усвідомлено.

–Я не просто зрозумів цю роль, я її душею відчув, в
прямому смислі слова – прожив: прийшло справжнє кохання, народилась дитина, –
проникливо розповідає Максим. – Сьогодні для мене це зовсім інший образ,
збагачений власним досвідом.

Свої слова актор підтверджує високомайстерним виконанням.
Його герой щирий, благородний, самовідданий, глибоко закоханий, мужній – саме
такий, якого ми уявляємо собі, читаючи Шекспіра. Граційний і пластичний,
аристократичний і елегантний Максим Вальчик тонко і точно передає почуття закоханого
Ромео і його життєву трагедію – стати заручником родової ворожнечі родів
Капулетті та Монтеккі. Фахівці
та шанувальники балету вважають, що з усіх образів, створених Максимом на театральній сцені, партія Ромео є найбільш гармонійною і може вважатися вершиною
творчості артиста.

Хореограф-постановник «Ромео і Джульєтти», народна артистка
України Євгенія Хасянова, відмовившись від сучасних експериментів, якими іноді
зловживають сучасні  хореографи, зберегла
унікальну хореографію Леоніда Лавровського. Євгенія Хасянова у своїй творчості
надає перевагу класичним канонам хореографії, що у даному конкретному випадку,
очевидно, вірний принцип. «…балетмейстер театру на високопрофесійному рівні
відновила всі тонкощі дивовижної хореографії Леоніда Лавровського, наситивши її
своїми корективами і хореографічними акцентами. У трактовці Хасянової балетна
вистава «Ромео і Джульєтта» набула нового прочитання, яскравої величі і
динамічного сценічного темпоритму, де контрастом проходять дві субстанції –
світло і тінь, любов і смерть, а в фіналі – як апофеоз – катарсис, очищення,
покаяння, примирення…», – вважає С.О.Мамонов, заслужений діяч мистецтв України,
голова правління Донецької організації Національної Спілки композиторів.

«Ромео і Джульєтта» на сцені Донецького національного
академічного театру опери та балету ім.  А. Солов’яненка виглядає настільки
гармонійною, досконалою у всьому, що просто важко повірити, що у 1935 році
музика Сергія Прокоф’єва була визнана «нетанцювальною, несценічною, немислимою
для театру». Від опери один за одним відмовились Ленінградський театр імені
Кірова,  Московський Большой театр, Ленінградське
хореографічне училище… І тільки в 1938 році партитурою зацікавились в оперному
театрі чеського міста Брно, де згодом і відбулась прем’єра. З того часу балет «Ромео
і Джульєтта» тріумфально «крокує» по сценах
світу, прославляючи нашого геніального земляка.

Безсумнівно, що постановка «Ромео і Джульєтти» на сцені
Донецької опери – це свідчення продуманої стратегії театру, бажання не
зупинятись на досягнутому, постійно пропонувати щось нове, високе, естетично досконале.
Для колективу театру вже стало практикою (і в цьому театр може бути
прикладом  для інших) здавати на суд
глядачів по три-чотири прем’єри в рік. На сцені театру «прописалися» й активно
живуть, не дивлячись на кризу, аж три фестивалі: Міжнародний фестиваль балетного мистецтва «Зірки
світового балету», фестиваль оперного мистецтва «Золота корона» та міжнародний
фестиваль дитячих балетних спектаклів «Гран-па». Кожною своєю постановкою
солов’їний театр демонструє  свою
величезну повагу до шанувальників опери та балету, виховує патріотизм,  добрий мистецький смак  і вимогливого вдумливого глядача.

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!