За слово істини

151

 
Харитина Боса
 

Та читайте од слова до слова

(«І мертвим, і живим…»)

Ужгородська поетеса Надія Панчук, узявши до свого вірша «Те, що молив Тарас…» епіграф із незакінченої поеми Тараса Шевченка «Юродивий» «Чи діждемось Вашингтона з новим і праведним законом…» (в оригіналі: «Коли//Ми діждемося Вашингтона//З новим і праведним законом?»), пише:
Те, що мовив Тарас
Ще в Орську,
Не довезли будь би воли.
А ми у дядечків заморських
Одні лиш брязкальця взяли
(УЛГ», №1, 16 січня 2015 року)
Тут виникає питання: коли ж фактично була задумана поема «Юродивий»?
До орської фортеці поета доставили по етапу 22 червня 1847 року й зачислили рядовим до 5-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. Тут він перебував до 11 травня 1848 року, коли його взяли у похід до Аральського моря. У захалявній книжечці відсутній такий твір.
В Орську поет був ще два рази:у жовтні 1849 року по дорозі з Раїма в Оренбург та з травня по вересень 1850 року сидів на гауптвахті.
Шевченкознавці пов’язують поему «Юродивий» із задумом поеми «Сатрап і Дарвін». У «Щоденнику» є запис від 19 липня 1857 року: «Покрутився, прочитав скільки пам’ятаю віршів із пісні про щасливого, білолицього суперника Гриця й знов заснув, благаючи Морфея продовжити перерваний милий сон.
Морфей сповнив мою молитву, та не цілком. Він переніс мене до якогось східного міста, пообтиканого, як голками, високими мінаретами; в тісній улиці сього східного міста буцімто зустрічаю ренегата Миколу Еварестовича Писарєва в зеленій гаммі і з довгою бородою. А безрукий Бібіков і поруч нього Софія Гаврилівна Писарєва сидять на балконі і теж у турецькім убранні. Вони щось говорили про київський нашалик. Але мені на лице стрибнула голодна жаба, і я прокинувся. Перенісши одр свій до альтанки, я знов був скорчився під шинелею, але, хоч як намагався заснути,   не міг. У мене саме снувався перед очима ренегат Писарєв із своїм всемогутнім протектором, і з своєю бездушною красунею–дружиною. Де він? Що тепер з цим геніальним хабарником і з його ціломудреною помічницею? Я чув тут уже, що його з Києва перевели до Вологди (Петрозаводська. – Х.Б.) на цивільного губернатора і що в Вологді якийсь підлеглий йому урядовець публічно в церкві під час служби Божої дав йому помічник. І після цієї воістину урочистої сцени так голосно викритий хабарник невідомо куди подівся.
Дожидаючи ранку, я на цьому важенному фундаменті збудував кістяк поеми на зразок «Анджело» Пушкіна, перенісши місце дії на схід, і назвав її «Сатрап і Дарвін». За кращих обставин я таки виконаю цей удатно запроектований план. Шкода, я кепсько володію російським віршем. А цю оригінальну поему треба написати конче по-російському.
Маю ще на запас один план, заснований на події в Оренбурзькій сатрапії. Чи не додати його, як яскравий епізод до «Сатрапа і Дарвіна»? Не знаю тілько, як мені з жінками бути. На сході жінки – безсловесні невольниці. А в моїй поемі вони повинні грати перші ролі. Їх треба вивести, якими вони й справді були,   німими, бездушними пружинами ганебної дії».
8 грудня цього ж року читаємо: «Не знаю, коли я візьмусь за «Дарвіна й Сатрапа». А потяг до написання почуваю великий.
А 13 грудня вже стверджує: «Ще сьогодні заходжуюсь коло «Сатрапа й Дарвіна» і, як Бог поможе скінчити успішно, то присвячу його чесним, щедрим і благородним землякам моїм. Мені хочеться написати «Сатрапа» у формі епопеї. Ця форма для мене зовсім нова. Не знаю, як я з нею справлюсь».
І, замість незваної епопеї, після 13 грудня 1857 року в нижньому Новгороді з’явилась незакінчена поема «Юродивий». Академік І. Дзюба так пояснює це у своїй книзі «Тарас Шевченко. Життя і творчість» (2008): «Творча історія «Юродивого» досить складна. Спершу в поета виник задум поеми російською мовою «Сатрап і Дарвін» («вроде Анжело» Пушкіна», як зазначає він у «Щоденнику»),   свого роду сатиричної алегорії, де дія мала відбуватися в умовній східній сатрапії, дух якої був би дуже знайомий російському читачеві. Але якісь творчі труднощі змусили Шевченка змінити свій задум. Можливо, це були труднощі мовного порядку (на них Шевченко не раз посилався), але не менш вірогідно – й те, що поетичний темперамент Шевченка не дуже надавався до розгорнутих алегорій, швидше до прямого лірико-сатиричного пафосу. Саме цей останній домінує в «Юродивому» (стор. 486).

м. Чернівці

Примітка. Цитати з «Щоденника», надрукованого в IX томі Повного вибрання творів Тараса Шевченка (друге видання) за редакцією Павла Зайцева ()Чикаго. – 1960).
 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!