Я думав, що я уже сповна натерпівся лиха і образ від
Яворівського, голови НСПУ та самої Спілки, які у віддяку за надані безкоштовно
юридичні послуги мене ж і обікрали на величезну суму коштів. Я навіть у
страшному сні не бачив, що еліта нації – письменники – є такими непорядними
людьми.
Але мені до рук потрапили газети «Літературна Україна» та
«Українська літературна газета», в яких описуються баталії на 6 з’їзді
НСПУ. У «Літературній Україні» Кіт Баюн*
— В. Яворівський (який відбув уже другий поспіль термін головування),
претендуючи на третій, позастатутний термін головування, свою вкрай погану роботу
з керівництва перекладає на керівництво держави та своїх недругів. Та Бог з
ним, на те він і Я ворівський.
Але претендент на посаду голови НСПУ В. Баранов у своїй
доповіді усі майнові негаразди у Спілці звалює на мене, бо, бачите, пан
Борківський, покликаний під знамена Спілки як її рятівник, «відхопив» у будинку
творчості в Коктебелі аж цілих 7 гектарів землі, і ніхто навіть не збирається
відсуджувати її назад Спілці».
Мало того, що мене обікрав Яворівський прямо в будинку
Спілки… Перш ніж говорити з трибуни з’їзду, В. Баранов мав вияснити: а скільки
ж землі мав Будинок творчості «Коктебель» за час приналежності його
Літературному фонду СРСР і до часу переходу у власність СПУ України? Вияснити,
куди ж поділася частка землі та будівлі, споруджені для будинку творчості. А
також вияснити у селищній раді, чи є у власності чи володінні пана Борківського
хоча б клаптик коктебельської землі.
Щоб захистити спілчанське майно в Криму, я зчепився мертвою
хваткою з кримською мафією. Зібрав ряд матеріалів та виграв ряд судів на
користь Спілки. Яворівський, який прекрасно знав, що за немайнові послуги плати
я не беру, а за майнові послуги – потрібно розрахуватися, вирішив скористатися
своїм становищем і відібрати у мене
напрацьовані мною матеріали шляхом ризику за своє життя. Заступник прокурора
Криму пан Пілат застерігав мене: «Думай
головою, що ти твориш. У Криму за сто доларів убивають, а ти відбираєш у банди
мільйони доларів. Ти ж робиш усе сам, без елементарної охорони». Я сміявся на
це, і говорив, що у мене сам Бог охоронник.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І дійсно, від кримських бандитів Бог мене уберіг, а від
«останньої української залоги» – не уберіг. Яворівський звинуватив мене в тому,
що я веду нищівну війну з посадовцями у Криму, які розікрали майно і землі
творчих будинків. Я пред’явив вимогу до Ялтинського міськвиконкому на сплату
декількох мільйонів доларів збитків, які нанесені Спілці його протиправними
діями. Ці ж вимоги я заявив і Коктебельській селищній раді. Її голова Б.
примчав у Спілку і розплакався у кабінеті Яворівського, що, за моїми
зверненнями до прокуратури, його посадять за розкрадання майна і земель Спілки.
Він подарував Яворявському пляшку якогось старовинного коняку, і Яворівський,
за пляшку коньяку, почав вимагати віддати йому усі папери проти Б. та
ялтинського міськвиконкому.
Невже пляшка коньяку і стала отим самим стимулом для
Яворівського на розірвання усіх наших письмових договорів? Для цього він
підключив свій секретаріат.
Читаючи
матеріали публікацій в обох газетах, я зрозумів, що моє пророцтво щодо занепаду
майнових об’єктів Спілки справдилося у повному обсязі. Вина в цьому всіх тих,
хто підспівував Коту Баюну і допомагав обкрадати мене. І сьогодні вони співають
дифірамби Яворівському. Але «Спілка
потребує корінного переформатування», як сказав чомусь не кандидат на посаду
голови НСПУ, а голова Київської письменницької організації.
Про необхідність цього «переформатування» Віктор
Баранов вів зі мною розмови іще вісім років тому, але більше повірив у
сім гектарів землі, аніж у небезпеку яворівщини у Спілці.
Мені байдуже, кого оберуть на посаду голови НСПУ, але хочу
запитати про це пана Мушкетика. «Пане Мушкетик, Ви прекрасно пам’ятаєте, як
Яворівський хотів виключити Вас із членів Спілки за певні недоречності з майном
і як я захистив Вас від цього сорому. Як Ви зараз дивитеся на долю членів
Спілки, яких «охмурив» Кіт Баюн із Крижополя?»
Яворівський скрізь сіє сущу неправду про тисячу делегатів
вуличного з’їзду, на якому підтвердили його «легітимність». Спростовуються це
наявними у мене фотографіями натовпу біля будівлі Спілки. За перерахованими
мандатами – тут близько 220 держателів мандатів. Свого часу мене впевнювали
сьогоднішні хулителі Яворівського, що до них надійшли сотні телеграм на
підтримку Яворівського, але їх, телеграми, моль з’їла.
Незважаючи на Ваш, пане Вікторе, «наїзд» на мене, я бажаю Вам
виграти спір із злодієм за віжки Спілки. Може, Ви і повернете щось із
майна на користь членів Спілки, але це
практично зробити неможливо.
Я надаю фотографії двох будинків у Коктебелі, які я відсудив
у Б., що його і спонукало привезти Яворівському «адекватний» дар замість
будівель – пляшку колекційного коктебельського коньяку, якою Яворівський ледве
не розбив мені голову, але я вчасно вискочив із його кабінету. Як я міг спокійно сприйняти подарунок
Яворівського Б. двох будівель, коли я втрачав величезну суму прибутку за
виконану роботу по майну? Яворівський, вимагаючи від мене здобуті мною папери,
мабуть, мріяв обміняти їх на величезну батарею пляшок, але я не віддав паперів.
Тому Яворівський і зламав двері орендованого мною у Спілки приміщення з метою заволодіти
паперами, але він паперів не знайшов, тому й викрав моє майно та кошти.
Від відповідальності, за крадіжку мого майна, Яворівського
прикрила спідниця Тимошенко, і прикрила, мабуть, не безкоштовно, судячи по
офшорах, у яких загубилося спілчанське майно. Сам Яворівський і бригадою
дроворубів керувати не спроможний, не те що бізнесовими структурами.