5 жовтня 2010 року виповнилося б 70 років від дня народження Володимира
Забаштанського, поета легендарної долі, який у неповних вісімнадцять років внаслідок нещасного випадку — вибуху у
кам’яному кар’єрі – залишився без очей і рук. Сорок три роки героїчно боровся
Володимир Омелянович зі своєю фізичною недугою та перемагав її у Слові…
Доля поета-трибуна доля його ліричного
героя, від імені якого завжди виступає автор, невід’ємна від долі України, від
долі народу. Тому так органічно сьогодні звучать рядки з поезій Забаштанського,
в яких митець не лише підносить здобутки українства на шляху державотворення, а
й пише про те, що болить усім нам.
Народне усе – від землі до блакиті,
Від суддів до фабрик, од світла до тьми.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
По нетрях народних кагати набиті
Народними, звісно, кістьми.
Народне усе – від ракет до соломи,
Від хору Вірьовки до дзвону струни.
З киями на вулицях спецкостоломи –
Так само народні сини.
Народне усе – у ганебі і славі
Із рабства поволі йдемо до мети,
Чого ж то так тяжко в народній державі
Народові правду знайти?
Було так і буде від роду до роду,
Все буде народним і все не його.
Допоки і влада народна в народу
Боїться народу свого.
Чи не правда, дуже вже по-сучасному
звучать ці, сповнені гніву і гіркоти, рядки В.Забаштанського, написані за років
минулих?
Або ж ось рядки із поезії під
промовистою назвою «Ненька»:
За волю щирі патріоти,
Та кожен спершу за своє,
І патріоти лише доти,
Допоки з волі гендель є.
Допоки гендель є із волі,
Як був із рабства, з котрим рву.
Ах, чом я вас на рабськім полі
Не вилила на кропиву!
Одним із основних життєвих принципів
Володимира Забаштанського був принцип особистої важливості для суспільства,
бажання бути корисним своєму народові, близькому оточенню, усім людям, які
переймалися життям і творчістю поета та які прагнули хоча б у чомусь йому
допомогти. Він мав чутливу душу до чужого горя і прагнув допомагати кожному,
якщо була така нагода. І парадоксально, але траплялося так, що фізично немічна
людина допомагала здоровим, красивим людям відчувати свою потребу для
суспільства. Володимир Омелянович жив із Богом у серці та Божою іскрою в душі і
це, мабуть, було тією силою, що зрештою підняла та повернула Забаштанського до
повноцінного життя. Маючи фізичні вади, Володимир Омелянович постійно відчував
обмеженість у спілкуванні з навколишнім світом. Тому можливість діалогу в ефірі
українського радіо у багатьох не тільки літературних, культурологічних
передачах, а й суспільно-політичних програмах була для нього доброю можливістю
спілкування та висловлювання своєї громадянської позиції, своєї мудрої думки
народу, який беззаперечно довіряв письменникові, радився з ним, а іноді шукав і
підтримки своїм діям.
Небайдужою для кожного українця стала
«Молитва» за Україну Володимира Забаштанського, взірець найвищого патріотизму,
його звернення до сучасників і нащадків. Поет закликає усвідомити свій обов’язок перед Батьківщиною,
перед її минулим та майбутнім, осмислити нелегкий історичний шлях до
незалежності України. Його «Молитва», як і всі твори громадянського звучання,
що підносять образ матері-України, має символічне значення у зверненні до
різних поколінь українців не стояти осторонь від проблем України, а бути її
«зодчими», сумлінними та чесними будівниками. Такими, яким був у своєму
служінні Вітчизні Володимир Забаштанський. Сьогодні мені часто пригадуються
слова з його пророчої «Молитви»:
Україно, лише в милосерді
Час єднання синів настає.
То нічого, що ми не безсмертні,
За безсмертя молюся твоє…
У світі високо шанують ім’я Володимира
Забаштанського. Міжнародна премія Фундації родини Антоновичів (США,1997)
підкреслила світове визнання творчості Володимира Забаштанського і серед усіх
українських громад світу. А за книгу «Запах далини» (1982) 1986 року
Забаштанський одержав Державну премію України імені Т.Г.Шевченка.
Твори В. Забаштанського, а це – понад
двадцять поетичних збірок, користуються читацькою увагою і сьогодні, після
смерті автора. Вони увійшли до багатьох антологій і колективних збірників. Сім
престижних літературних премій увінчали ці твори. Останньою премією була премія
імені Володимира Свідзінського, яку одержала вдова письменника. Орден «За мужність»,
вручений поетові 1997 року, ніби символізує приналежність Забаштанського до
когорти незламних борців, які перемагають у бою трагічну долю.
м. Київ.