19 грудня – саме в день святого Миколая – ювілей відомої
української письменниці Марії Матіос. Приєднуючись до віншувань і зичень, УЛГ
попросила колеґ пані Марії поділитися враженнями від її творчості.
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
до Солодкої Дарусі, яка в День свого народження влаштовує
сеанси омолодження
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Літа минають. Я не в дусі:
Вернути прагну юні роки
І в світ Солодкої Дарусі
У снах літаю без мороки.
Підтверджую: «Життя коротке,
Щоб «Ні!» сказать», – і замовкаю.
А далі, наче ангел кроткий,
Палкі чуття в душі ховаю.
Та роки проминулі, збіглі
Вертаються, як пише книжка.
Я в кулінарні фіґлі-міглі
Вриваюсь з пристрастю опришка.
І вже не криюсь, достобіса,
Волаю ніжно й знавісніло:
«Виходьте, наче мавка з лісу,
Й рятуйте душу або тіло!
Явіться вдень чи серед ночі,
Нага чи в льолі – то дрібниці, –
Я упаду в вулканні очі,
Впаду у кратер чарівниці.
Не зволікайте, це не діло,
Надалі відкладать не варто.
Прийдіть до мене в понеділок
– Поп’єм води з одної кварти.
Прийдіть до мене десь надвечір,
Коли засне в тумані гречка.
Щоб грів я прохолодні плечі,
А Ви тремтіли, як овечка.
Прийдіть до мене в понеділок,
Коли роса впаде на трави,
Щоб сукні Вашої поділок
У росах був, як в зорях слави».
А я сказав би: «Милий Боже!
Дівчатко це заслабнуть може».
І тую сукню, щільно вшиту,
Вам допоміг би просушити.
Приходьте, стукайте у ґанок,
Надалі відкладать не варто.
Не згаєм вечір – стрінем ранок,
Поп’єм води з одної кварти.
Судилось нам вершити справи,
Які лише Даруся вміє.
А від забави і до слави
Нас поведе свята Марія.
Петро ОСАДЧУК
Художній світ, витворений Марією Матіос, глибоко
національний і символічний. Завдяки унікальній творчій уяві та достеменному
знанню історичної долі свого краю, а особливо національних характерів, ця
письменниця піднесла драматичний і трагічний образ своїх краян до високого
символічного розпросторення на долю всієї багатостраждальної України. Її вміння
індивідуалізувати характери героїв, глибоке проникнення у сфери надчутливого
підсвідомого свідчать про особливий дар письменниці проникати у серцевину
переживань жінки. Називати твори останніх років Марії Матіос – це означувати
долі жінок, які відкрилися завдяки майстерності характеротворення у
драматичному розгортанні реальних подій. Це великий дар – образним словом
відкривати неохопний світ душі людської.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ,
академік НАН, голова
Комітету з Національної
премії імені Тараса
Шевченка
Не знаю, не
питала, чи хоче Марія Матіос, щоб її вітали з полуднем віку, бо я у свій не
хотіла, але традиція – є традиція, і як
свідчить досвід многих та многих, в тім числі й мій, відсвяткувати перший
ювілей – це як перейти з літа в осінь, або перевал Німчич: внизу, в підгір’ї,
ще зелено, а верховини вже вітають і кличуть
царственим золотом і благородним багрянцем, і рукою подати – до зір. І
душа боязко розправляє крила, передчуваючи, що там, за перевалом: спокій,
мудрість, одвага і свобода від молодечої
нетерплячості, спраглості та суєти. І я цього всього бажаю щиро Марії
Василівні, яку знаю ще школяркою з довжелезною косою з того дня, коли її мама
Павлина привела за руку до Чернівецької організації Спілки письменників, знаю
її творчість з початків, ще з першої поетичної збірочки «З трави і листя», на
яку писала рецензію, аж до нинішніх популярних прозових творів і успішних
проектів. І шаную за яскравий, ризиковий талант, за безстрашність братись за
теми складні, часом табуйовані, навіть карколомні, як сальто-мортале, і
вирішувати їх завжди несподівано і як завжди блискуче, так, як тільки вміє
Марія Матіос. Тож – з трави і листя! З води і роси – на многі творчі і щедрі
літа, колего!
Галина ТАРАСЮК
Пані Марічка родом з Розтік. Там треба набирати міжміський
код, щоби з одного кінця села зателефонувати на інший; і це ще нічого – були
такі часи, що коли б тоді був телефон, то треба було би набирати код
міжнародний… А ще там на церковці старожитня табличка зі сповненим
дивовижного розчулення написом, котрий засвідчує, що колись наші люди ставилися
до влади дуже навіть тепло – щоправда, було це ще глибоко за Австрії… Там ще
дуже багато цікавинок, буквально на кожному кроці, – та бодай із цього вже
зрозуміло, наскільки там дивовижна атмосфера – не просто житейська, а й
історична та, найголовніше, культурна. В такій атмосфері просто не могла не
народитися особистість, здатна показати світові того ж Цвичка чи ту ж Дарусю
такими, якими вони є, а може, навіть такими, якими би їм хотілося й не
хотілося, щоби ми їх побачили. Бо це не пані Марічці треба, щоби ми їх бачили –
це нам усім треба. Бо з ними й ми всі стаємо трохи більше самі собою – завдяки
пані Марічці!
Я дякую шановній землячці за ті неймовірні відчуття, які
доводиться переживати разом з її героями, – а не менше й за людяність і щирість
у спілкуванні з нею самою. Усіх Вам гараздів, дорога пані Марічко!
Іван АНДРУСЯК
Сказати про Марію Матіос щось більше і глибше, ніж вона сама
явила своєю творчістю протягом останніх десятиріч про нас усіх – минулих,
сучасних і майбутніх, – навряд чи можливо.
У період хаотичного становлення України яко сім’ї-держави,
держави-батьківщини на руїнах імперії «Солодка Маруся», як мало хто, волею долі
і долею волі репрезентує світові ту здорову, гармонійну модернову духовну
особистість епохи Відродження, яка вміє і зготувати, і подати… і по-жіночому
– ніжно і сильно водночас – берегти традицію родинного вогнища, а
значить – націю.
Тож нехай, Маріє, – майже завжди і навпаки… і взаємно.
І побільше якісних читачів. І – світла!
Із поважною
(взаємною) любов’ю
Ігор ПАВЛЮК