З приводу однієї публікації

214

Головному редактору газети

«Українська літературна газета»

М.О. Сидоржевському

Шановний Михайле Олексійовичу.

 У газеті, яку Ви
редагуєте, 19 жовтня та 23 листопада 2012 року була надрукована стаття О. Деко
– «Хто використовує російську карту проти євреїв, а єврейську – проти України».
Сама назва вже ховає у собі конфронтацію. Це політичний випад проти держави, у якій
проживає О. Деко! На жаль, вся стаття Деко ґрунтується на його власних
вигадках, напівправді та наклепах. Звичайно, все, що стосується МЗС України та
Ізраїлю, посольства України, ці серйозні організації здатні спростувати самі.
До речі, мені дивно, що редакція, знехтувавши журналістською етикою, не
звернулася до цих установ за відгуком. У цьому листі хотів би говорити лише про
себе. І скажу відразу: все, що там написано про мене – нахабна брехня!

 У першу чергу, я –
лікар! Я не покидав свого фаху, бо до сьогоднішнього дня він не покидає мене.
Хотів би запитати Вас та Ваших читачів: чи міг би я працювати у одній із
найбільш відомих ізраїльських лікарень та в університеті Тель-Авіву, не знаючи
івриту, як пише О. Деко? Відповідь одна – звичайно, ні. Всі мої дипломи
захищені мною у відповідних ізраїльських інституціях і затверджені
міністерством охорони здоров’я Ізраїлю.

Я не зачисляю себе до поетів. Пісня – це зовсім інший жанр.
І якщо мене так називають, то це, мабуть, завдяки пісням, написаним композиторами
на мої вірші. Я не збирався бути членом спілки письменників. Але і тут О. Деко
бреше! Це саме він запропонував мені вступити до його спілки. Це саме він
попросив мої українські вірші для публікації у своєму часописі. Але після того,
як на перевиборних зборах спілки писменників, яку він очолював, було зачитано
лист, надісланий О. Деко у Спілку українських письменників України, від якого
тхнуло тридцять сьомим роком, я вийшов з цього об’єднання. Хочу додати те, про
що Вам пан Деко, мабуть, забув сказати, що за наклепи на відомих письменників
Ізраїлю (Е. Баух та Л. Фінкель) О. Деко вже відповідав перед ізраїльським
судом.

О. Деко не зміг прижитись у Німеччині, з якої йому довелося
втікати до Ізраїлю. Тут його прийняли з відкритим серцем. Конкретні люди та організації,
серед яких можу назвати керівників Федерації Спілок письменників Ізраїлю та
Посольства України у нашій країні, на перших кроках допомагали йому морально та
фінансово. Але він відповів їм чорною невдячністю. Наклепи, наклепи і наклепи!
Невже після цього він може розраховувати на їхнє добре відношення?

Тепер про часопис «Відлуння». Бути головним редактором мені
запропонували попередній Надзвичайний та Повноважний Посол України в Ізраїлі І.
В. Тімофєєв і Голова Федерації Спілок письменників Ізраілю Ефраїм Баух.

Гадаю, що Ви маєте змогу ознайомитись і порівняти часопис
«Відлуння» і «Соборність».

Шановний Михайле Олексійовичу!

Мені нанесено болючу моральну травму. Я вимагаю від Вас
ретельно розібратись у тому, що надруковано на сторінках видання «Українська
літературна газета» у позначених номерах автором О. Деко відносно мене, Ігоря
Бараха.

Ви надали сторінки свого видання для публікації ВЕЛИКОГО
НАКЛЕПУ!

У цьому випадку редакція відповідає за появу компрометуючого
матеріалу. Сподіваюсь, що Ви з розумінням до цього поставитесь і у найближчому
номері Вашої газети обов‘язково надрукуєте спростування. В інакшому випадку
мені прийдеться звернутися до відповідних судових інстанцій, що вже
неодноразово було із публікаціями О.Деко.

 

З повагою,

кандидат медичних наук, член спілки журналістів (ще з часів Союзу),
член спілки українських письменників федерації спілок письменників Ізраїлю,
головний редактор часопису «Відлуння» – Ігор БАРАХ.

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

 Барах Ігор Ілліч
народився 27 червня 1932 року у м. Києві у родині вчителів. Під час війни
перебував у м. Катта-Курган (Узбекистан). 1957 року закінчив Київський медичний
інститут. Працював на «швидкій допомозі», а з 1965 року у Київському
ортопедичному інституті, де 1971 року захистив кандидатську дисертацію. 1984
року з родинних обставин переїхав до Москви. Працював завідуючим хірургічним
відділенням Центральної поліклініки Літературного фонду. З 1993 року проживає у
державі Ізраїль. Протягом шести років працював лікарем у ортопедичному
відділенні лікарні «Іхілов» та займався науковою діяльністю на кафедрі анатомії
та антропології Тель-Авівського університету.

 Є дружина і дочка.

 Член Спілки
журналістів СРСР з 1985 року.

 Позаштатний
кореспондент газети «Труд» з 1986 року.

 Член української
Спілки письменників Ізраїлю.

 Головний редактор
часопису «Відлуння» української Спілки письменників Ізраїлю, перший номер якого
вийшов у світ на початку 2011 року завдяки Посольству України у Ізраїлі та
Міністерству закордонних справ України.

 

 ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

  Пісні на музику
композиторів:

– К. Домінчен – «Космічні будні». «Пісенник», вид.
«Мистецтво», Київ, 1966 р.

– «Пісня про море». «Пісенник», вид. «Музична Україна».
Київ, 1972 р.

– «Береза». Збірник «Сучасна пісня», вид. «Музична Україна»,
Київ, 1972 р.

– «Батьківщина». Збірник «Пісні про Батьківщину», вид.
«Музична Україна»,  Київ, 1973 р.

– «Ти – моє натхнення». Часопис «Музика», вид. «Музична
Україна», Київ,  1976 р.

– Л. Вербицький – «Петрівська алея». вид. «Образотворче
мистецтво і музична література УРСР», Київ, 1962 р.

– «Київ чудовий». Збірник «Сучасна пісня» № 14, вид.
«Музична Україна»,  Київ, 1969 р.

– Р. Бабич – «Рідні сестри». «Музичні вечори» № 9, вид.
«Музична Україна», Київ, 1983 р.

– Л. Левітова – «На проспекті Миру», «Вечорниці» № 6, вид.
«Музична Україна», Київ,  1968 р.

– «Зіроньки сяйвом». «Пісенник», вид. «Музична Україна»,
Київ, 1969 р.

 С. Сабадаш –
«Подаруй», «Любиш чи не любиш». Збірник, вид. «Музична Україна»,  Київ, 1973 р.

– Ю.Гуляєв – «Заворожила». «Пісенник», вид. «Музична
Україна», Київ, 1976.

– «Приворожила». «Песни и романсы» в исполнении Юрия
Гуляева. Изд.  «Композитор», Москва, 1993
г.

– О. Семенов – «Пам’ять». Збірник, вид. «Музична Україна»,
Київ, 1978 р.

 Збірник пісень на
вірші Ігоря Бараха – «Інструментальні твори», вид. «Музична Україна», Київ,
1984 р.

 Композитори:

 О. Семенов –
«Пам’ять»,

 О. Зуєв – «Мне везет
на друзей»,

 В. Ільїн –
«Лейтенанти»,

 І. Шамо – «Золота
пшениця»,

 О. Екімян –
«Подаруй»,

 І. Поклад – «Кохана».

 

 Пісня «Кохана» у
збірниках:

 Збірник «Україна
співає» № 1, вид. «Музична Україна», Київ, 1969 р.

 І. Поклад –
«Українські пісні», вид. «Музична Україна», Київ, 1970 р.

 Сборник «А где мне
взять такую песню», изд. «Музыка», Москва, 1971 р.

 Сборник «Песня – друг
твой верный навсегда», изд. «Современник», Тольятти, 1997 г.

 Пісенник «Українська
естрада», вид. «ДУМА МЮЗІК» (США), 1997 р.

 

 Музичні платівки:

 «Кохана» – виконує –
Т. Міансарова. Фірма «Мелодия».

 «Кохана» – виконує –
К. Огневий. Фірма «Мелодія».

 «Кохана» – виконує –
Ю. Богатіков. Фірма «Мелодія».

 «Кохана» – виконує
польський ансамбль «Трубадури».

 2005-го року
кіностудія «Контакт» студіі «1+1» у «Серії «Пісні», створила фільм «Кохана»,
який був багато разів показаний по телебаченню.

Його викладено у You Tube. На сьогодні в Ітернеті можна
знайти пісню «Кохана» у виконанні багатьох українських виконавців.

 Платівки інших
композиторів на вірші І. Бараха:

 О. Екімян – «Любиш чи
не любиш», «Подаруй», ВІА «Чарівні гітари».

Фірма «Мелодия».

 О. Семенов –
«Пам’ять», вик. О. Вардашева, Л. Невзгляд, Фірма «Мелодия».

 Ж. Колодуб – «Я
знаю», вик. В. Соколик, Фірма «Мелодия».

 І. Драго – «Золоті
ворота», вик. М. Раков, Фірма «Мелодия».

 Диск нових
українських пісень, виданий завдяки сприянню Посольства України у Ізраїлі 2006
р.

 Вірші І. Бараха.
Музика Алекса Ческіса. Виконують А. Ческіс та О. Перах (Переходенко): «Моя
любов», «Подаруй», «Побачення з Києвом», «Знаю», «Перше кохання»,
«Приворожила», «Покохала восени», «Талісман», «Не вірю», «Я чекала», «Либідь»,
«Подорож пам’яті».

Цього року написано дванадцять нових пісень у виконанні
композитора Михайла Бендікова. Вони вміщені у часописі «Відлуння».

 

 Пісні до спектаклів:

 Киевский
государственный академический русский драматический театр  Им. Леси Украинки:

 Спектакль «Снежная
королева», Е. Шварца.

Написано вісім музичних номерів. Муз. О. Зуєва.

 

***

Мало хто знає, що в Ізраїлі у складі Федерації спілок
письменників існує своя Спілка українських письменників. І саме вони –
україномовні письменники – почали видавати журнал із вдалою (як на моє
розуміння й на мій смак) назвою – “Відлуння”. Головний редактор і автор проекту
Ігор Барах – колишній дуже відомий і шанований київський лікар, хірург і
анастезіолог. Ще в давні радянські часи він писав вірші тільки українською
мовою, і визнані українські композитори створювали на його слова пісні, що
ставали популярними. На обкладинці першого номера журналу “Відлуння“ є текст
пісні з назвою “Українська мова “(і навіть диск із записом цієї пісні). Не
зайвим буде нагадати, що реалізації цього проекту сприяє український посол в
Ізраїлі Г. Надоленко, а заклав цю ініціативу наш попередній посол І. Тімофєєв.

Невеликий за обсягом журнал виявився надзвичайно насиченим і
змістовним. На першій обкладинці його поряд розташовані силуети Києва та
Єрусалима. Цей загальний задум утілено послідовно й переконливо. Вражає,
скільки видатних культурних єврейських діячів народилося саме на українській
землі: філософи, культурологи, письменники…

Попри всі біди, війни, трагедії, вони реалізували себе, їхні
твори, їхня діяльність увійшли у скарбницю світової цивілізації. “Історії було
завгодно, щоб колискою нової івритської літератури стала саме Україна, “– пише
голова Федерації спілок письменників Держави Ізраїль, президент ізраїльського
відділення міжнародного ПЕН-клубу Е. Баух у статті на початку журналу. Члени
Спілки українських письменників, тепер уже громадяни Ізраїлю, не втратили
пам’ять про Україну, не втратили любов до неї, її літератури й мови і, по суті,
стали їх носіями у світі. Тому вихід журналу “Відлуння” став і для нас радісною
подією.

Журнал побудовано за загальним задумом, котрий здійснюється
достатньо послідовно: від найтрагічніших сторінок новітньої історії єврейського
народу до веселих жартів і гумористичних творів для дітей. Від трагедії й
темряви до світла й оптимізму. Перші сторінки журналу нагадують нам про
сталінський геноцид і про Другу світову війну. Цей розділ має назву “Меморіал”.
Вірші тих єврейських поетів, котрі й на фронті, і в роки радянського
антисемітизму мали мужність і гідність писати вірші на ідиш, тут у журналі в
перекладах українських поетів. Тих, хто також мав мужність і гідність
перекладати українською твори своїх побратимів у ті страшні і трагічні часи. А
серед них – Г. Кочур і М. Лукаш, М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина й ін.

Не можу не сказати окремо про твори Ю. Щербака. Він нібито
не торкається наскрізної ідеї “Відлуння“ безпосередньо. Але він розширює цю
тему – зближення єврейської й української культур і доль наших народів – до
ідеї співпричетності всіх людей до загальних цінностей, радості й печалі.

Тому на честь звичайної української молодої сільської жінки
звучить урочистий хор із Ватикану: “Аве Марія грація плена домінус текум “…
(оповідання “Аве Марія“). В основі другого твору “Маленька футбольна команда”
(присвяченого пам’яті друга – поета Леоніда Кисельова) – зустрічі з різними
людьми, Київ у різні пори року, щасливе літо відпочинку біля моря в колі
друзів, дорослих і дітей із грою у футбол на пляжі… Це й реальні спогади, і
філософські роздуми, й есе. А наприкінці є така фраза: “Я подумав про те, що
коли б зробити фотографію всіх, хто стояв поруч з нашою футбольною командою
“All stars“ і тримався разом з нами за руки,– коли зробити фотографію, то вона
вийде така велика, що ніякого фотопаперу не вистачить. Я подумав, що ми стоїмо
– не тільки ми, маленька футбольна команда, а й різні люди – гонщик
Голембіовський, угорська жінка Анна Радо, мадам Жангійо, Єфрем Ісаакович
Яницький, чорнява іспанка Маруччо, польські й французькі льотчики,
медсестрички, які так жаліли Льоню, й той маленький капрал з 1944 року, й ще
багато-багато людей – ми стоїмо, взявшись за руки, й ніхто не розірве цей
вічний ланцюг – ніяка смерть і ніяка ненависть. І ми вже не маленька футбольна
команда, а – людство” . Цитата ця не потребує коментарів, крім одного
уточнення: польські і французькі льотчики привозили ліки для вмираючого
українського поета Л. Кисельова і не брали за свою послугу грошей… Ці твори Ю.
Щербака дуже важливі для розкриття загальної концепції журналу.

Сторінки “Відлуння“ насичені нарисами – портретами різних
людей, чий вклад вагомий у суспільному, культурному житті Ізраїлю. Серед них
особливе місце посідає Я. Сусленський, людина, яка докладала великих зусиль для
зміцнення українсько-єврейських стосунків, наприклад, у створенні Товариства
єврейсько-українських зв’язків і його бюлетеня, де він, до речі, знайомив своїх
читачів із українськими Праведниками народів світу (людьми, що рятували євреїв
під час нацистського геноциду, ризикуючи власним життям). Я. Сусленський в усі
часи не мав сумніву, що Україна коли-небудь обов’язково буде вільною. Серед
героїв цих нарисів є дуже теплий і живий спогад про В. Некрасова. І, що для нас
особливо важливо, бо біль від нещодавної втрати не минула, матеріал “Обрії
Михайлини Коцюбинської”, написаний Д. Дроздовським.

“Відлуння” відкрите для наукових розвідок філологічного
напряму. Про це свідчить праця Е. Бауха “Осип Мандельштам і Пауль Целан“
(уривок із книжки “Позивання з Історією“). Ця остання обставина надає для нас
можливості співпраці із журналом.

Багато сторінок присвячено творам гумористичним, колоритним,
веселим, іноді іронічним. Наприклад, на сторінках дотепних “Заміток на
серветках“ Л. Луцького знаходимо цікаві й важливі відомості про сучасну Одесу,
зроблені туристом із Ізраїлю. Як, наприклад, відкриття, що на вулицях сучасної
Одеси можна почути українську мову, що раніше було рідкістю. До того ж, автор
зауважує, що це не суржик, а гарна українська мова, що йому особливо приємно.
Або розповідь про знахідку зовсім уже неочікувану: в одеському дворі стоїть
пародія на пам’ятник Катерині II: цариця тримає в руці “Российско-украинский
разговорник“. Насправді одеські жартівники невмирущі!

Не хочу переказувати весь зміст журналу. Хочу тільки
привітати його авторів і видавців і підтримати їх, побажати успіху й виходу
подальших номерів. А читачам – оцінити зусилля наших колег і друзів у далекій
і, як бачимо, близькій країні. Робімо спільну справу!

Електронна адреса журналу: igbarach@gmail.com

Наталя МАЗЕПА

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!