З праці Омеляна Пріцака «Походження Русі»

“Українська літературна газета”, ч. 6 (386),  червень 2026

На фасаді Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки нещодавно в урочистій обстановці відкрили пам’ятну дошку Омелянові Пріцаку. Про це повідомляє газета «Слово Просвіти». «Поволі, але невпинно дедалі більше дізнаємося про нього», – зазначив у своєму виступі голова Тернопільського осередку НТШ, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами ТНМУ ім. Івана Горбачевського, академік, професор Михайло Андрейчин.

«Поволі, але невпинно…»? Дуже прикро, що й дотепер у нас багато хто знизує плечима, почувши про Омеляна Пріцака. Насправді він – унікальний вчений-історик світового масштабу. Його наукова спадщина є винятковим феноменом. Його ґрунтовні праці та розвідки базувалися насамперед на виявленні, дослідженні та інтерпретації різноманітних джерел. Джерелознавча складова була суттєвим елементом його історіософії.

О.Пріцак – зокрема автор фундаментальної монографії «Походження Русі», на жаль, так і не завершеної автором. Друком вийшло всього два томи, причому перший  – англійською та українською мовами, другий  – лише українською. (Обидва томи є в моїй бібліотечці).

Нижче пропонуємо до уваги уривки з першого тому «Походження Русі» (стародавні скандинавські джерела, крім ісландських саг), Київ, “Обереги”, 1997.

(Варто зазначити, що багато з тих, хто звик до звичного пострадянського трактування історії Русі, з застереженням ставляться до концепції О.Пріцака, шукаючи в ній якісь сліди чужих впливів. Насправді ж О.Пріцак – феноменальний історик, який прискіпливо працював з первинним матеріалом – архівами – багатьох країн світу. Лише перелік посилань на першоджерела в першому томі «Походження Русі» займає третину від загального обсягу книжки, який становить майже 1100 сторінок!).

Михайло Сидоржевський

* * *

Процес виникнення розвинутої цивілізації у Східній Європі подібно до інших територій був тривалим і складним. Цей процес тривав, як мінімум, від 770 до 1072 року і був сповнений несподіванок і випадковостей, таких, як, скажімо, вибір саме слов’янської мови знаряддям культурної діяльності нової політичної структури. Будучи новгородським князем (до 980 року), Володимир (Великий) цікавився щонайперше підтриманням добрих торговельних зв’язків  з мусульманським купецтвом Волзької Булгарії, яка, у свою чергу, економічно була провінцією ісламського Хорезму, а культурно — колонією центральноазіатського тюркського ісламу. Їхній культурний вплив проявився в мовній асиміляції (тюркізації) волзьких булгар, теперішніх казанських татар. Достовірне арабське джерело (аль-Марвазі, прибл. 1120 рік) повідомляє, що Володимир сам прийняв іслам (під час новгородського правління). Якби він залишився в Новгороді, то напевне запровадив би там тюркську версію ісламу і таким чином північна частина східних слов’ян стюркізувалася б, як це сталося з волзькими булгарами. Однак Володимир перейшов до Києва, змінивши “півмісяць” на “сонце” Константинополя, де змушений був замінити іслам на грецьке християнство. Його син і послідовник Ярослав  (Мудрий) замінив грецький обряд на слов’янський, поклавши початок слов’янізації всієї Східної Європи. Якби правителі Русі не прийняли однієї із світових релігій і не заснували осідлої культури з началами історичної свідомості, Русь могла б залишитися такою ж загадковою і позаісторичною, як анти в джерелах 6-7 ст. Вирішальним фактором для народження Русі як історичної цілісності у Східній Європі був не 862-й чи будь-який інший рік, а тривалий відтинок часу приблизно від 770 і закінчуючи християнізацією в 988 – 1072 роках.

Синкретичний характер державного устрою Русі. Це найвиразніше проступає в потрійному титулі, який руси давали своєму правителю, називаючи його германським князь, тюркським каган і візантійським цісар/цар.

* * *

В цій праці термін Rus (без пом’якшення кінцевої приголосної) означає неслов’янську міжнародну купецьку корпорацію. Що діяла як на заході, так і на сході, в той час як Русь (з по­м’як­шен­ням) стосується уже слов’янської політичної структури Східної Європи.

* * *

З часу заснування Римської імперії і до 9 ст. відбулися чотири важливі історичні події, кожна з яких спричинила ланцюгову реакцію і мала вплив на походження Русі:

– Полишення римськими легіонами імперських limes – рейнсько-дунайського кордону (бл.400 р.н.е.) і поява в історії франків, фризів і англосаксів.

– Утворення степової імперії нового типу – Аварського союзу з центром на території сучасної Угорщини, бл. 568 – 799 р.р.; активізація слов’ян і “концентрування” скандинавів.

– Вторгнення арабів в басейн Mare Nostrum (Серед­зем­но­мо­р’я), а хозар до Східної Європи (бл. 650р.), а також аббасидська економічна революція (750 р.).

– Зруйнування аварської держави, відродження імперії Карла Великого (800 р.), вибух скандинавів (“період вікінгів”), 793 р.), і слов’янська християнська місія (863 р.).

Перша історична подія, полишення римлянами limes, викликала міграцію народів, утворення германськими напівцивілізованими “союзниками” Риму своїх політичних структур, а також кочових союзів на території імперії та суміжних територіях. Найзначнішим з цих утворень була германо-франкська держава, що виникла спершу на території нинішніх Нідерландів, а згодом в Галлії, бо варварські франки прийняли (496 р.) “правильну”, католицьку римську версію християнства замість модного тоді серед варварів арійства. Франки розбили вестготів при Vouille (507 р.), внаслідок чого Аквітанія стала частиною франкської Галлії. Через три десятиліття вони захопили також Бургундію разом з Провансом (534 – 536 рр.).

* * *

Східна Європа вийшла на історичний кін, себто вступила в період писемної історії, в 9 ст. як результат її відкриття цивілізацією Середземного моря. Відтоді там був створений колоніальний “двійник – культурно-економічний регіон Балтійського моря. Чому це сталося саме в 9, а не в 5 чи 12 ст?

Поява ісламської арабської держави приблизно 650 року розділила Середземномор’я на дві незалежні частини – мусульманський південь та прибережну частину сходу, і християнське північне узбережжя. Бл. 740 року араби беруть під свій контроль всю територію, яку при своїх засобах могли здобути. 711 року вони досягають Атлантичного океану на заході. Класична назва кінці землі Fretum Herculeum була змінена на арабську “гора полководця Таріка”, або Гібралтар, що зберігається й досі. На півночі араби просунулися аж до франкської Галлії, однак, побиті франками у битвах під Туром і Пуатьє, мусили визнати Піренеї розумною межею. На півдні вони досягли Сахари, проте не змогли перетнути її на своїх верблюдах, тому зробили своїм південним кордоном. На сході дісталися річок Сирдар’ї й Таразу, де несподівана зустріч з китайським військом, що на них чекало, переконала обидві сторони в необхідності проведення тут кордону.

У розпал завоювань араби не знали економічних проблем, бо величезна воєнна здобич породжувала систему своєрідної державної суспільної опіки. Однак 740 року ті прибутки виявилися вже недостатніми, що змусило замінити воєнізовану економіку більш продуктивною.  Треба було відновити діяльність мануфактур обох римських імперій (західної і східної), а також перських. Тому перед новими абассидськими правителями постала знайома для нас проблема: де взяти ресурси для перетворень? До технічної революції 19 ст. єдиним вигідним джерелом таких ресурсів були раби. Але де їх брати? Ні мусульманам, ні християнам релігія не дозволяла робити рабами своїх єдиновірців. Війни, що спалахували між мусульманами і християнами, давали полонених, однак обидві сторони намагалися обмінятися ними. Тепер на заповідники потенційних рабів перетворилися неозорі території, розташовані за межами тогочасної ойкумени – на схід від Ельби та на захід і північ від Сирдар’ї. Ці “заповідники” стали окреслюватися середземноморським терміном Saglab=Sclav. Нові торговці об’єднувалися у своїх цілях з місцевими работорговцями, а також з кримсько-кубансько-донськими (чорними) болгарами та хозарами – спадкоємцями Боспорського царства.

Відтоді територія, названа Саклабією, стала місцем полювання на сакалібів, або рабів (як це було з Африкою в 16-18 ст.). Арабський автор 9 ст. Ібн-Хордадбег, начальник аббасидської пошти (розвідки), який досконально знав торговельні шляхи й торговельні товариства, що прибували до халіфату, повідомляє лише про дві міжнародні компанії, пов’язані з работоргівлею в Євразії: іудейських Раданітів та не іудейських Рус. При доскіпливому аналізі стає зрозуміло, що компанії діяли не одночасно – корпорація Рус замінила раданійську в Східній Європі. Поряд з “Бертинськими анналами”, де під 839 рік згадується правитель політичної організації, названої терміном Рос, повідомлення Ібн-Хордадбега, написане між 840 і 880 роками, є найраннішою згадкою по Русів у писемних джерелах. Раданіти і Рус виникли в римській Галлії. Раданіти – навколо Марселя й Арля (вони ще мали свою факторію у передмісті Багдада); а Рус – на території сучасної південної частини Центральної Франції, біля Родезу, колишньої Рутенії. Назва якої походить від кельтсько-латинського Ruteni або Ruti.

Раданіти відкрили Східну Європу як торговельну базу невдовзі після 750 року, і, як свідчить нумізматика, активно діяли до 830 року. Чому саме раданіти були першими торгівцями, які досягли Східної Європи? З поділом Середземного моря між християнами й мусульманами бл. 660 року ні ті, ні другі вже не могли вільно подорожувати чи вести торгівлю морем, перебуваючи в перманентному стані війни. Лише колишні римські городяни іудейської віри мали змогу безпечно пропливати з Марселя до Кайрувана (Північна Африка) і звідти – до Константинополя. Їхньою ціллю була столиця тюркської Хозарії, де можна було легко придбати рабів. Волга і Дон швидко перетворилися на важливі шляхи работоргівлі, відомі в арабських джерелах як “Головний шлях рабів”, а не “слов’янська ріка”.

Наслідком співробітництва раданітів з Хазарією стало прийняття військовими й цивільними вождями хозарської держави іудаїзму. Це спричинило внутрішні конфлікти, оскільки ідеологічний вождь Хозарії – каган – відчував обов’язок дотримуватися давньотюркської релігії.

Тим часом неіудейські співторговці з Родезу (Рутенії) також забажали пошукати щастя в східному Ельдорадо. А що не могли скористатися Середземним морем, то вирішили дістатися до мети в обхід. Морські плавання фризів зійшлися хронологічно з англосакською колонізацією Британії (прибл. 440 р.), і вони тривалий час утримували монополію в мореплавстві на півночі, однак, зрештою, поступилися скандинавам, які в 9 ст. досягли знаменних успіхів у суднобудуванні і які переймали їхній досвід. Встановивши основний berik (судовий район) і головний ринок у Реріку на західній балтійській ободритській території (ободрити – одне з тогочасних слов’янських племінних об’єднань прибалтійської зони), фризи у співпраці з скандинавськими вождями, яким свербіло здобути нові джерела прибутку, поступово взяли під контроль Балтійське море. Невдовзі біркські поселення виникли уздовж балтійського узбережжя в кожній зручній гавані. Вони були предтечами міст пізнішої Ганзейської Ліги. Завдяки фризьким посередникам родезьке торговельне об’єднання мало в своєму розпорядженні кваліфікованих навігаторів, підлеглих скандинавським правителям – конунгам. (Фризи – заселяли ланцюг болотистих островів між Рейном та півостровом Ютландія. Пізніше відомі як голландці). Вони швидко утворили “данське” товариство морських кочовиків і наприкінці 9 ст. виступили як вікінги. Під проводом “готського” клану Ільфінгів були засновані два важливі торгові поселення – Полоцьк і Смоленськ. З часом поселення перетворилися на міста-держави або об’єднання міст-держав, які запрошували до керівництва досвідчених членів балтійських харизматичних кланів. Одним з таких об’єднань була конфедерація трьох міст – Старої Ладоги (етнічна група естів), Білоозера (вепсів, або весь), Ізборськ (слов’янських венедів). В середині 9 ст. вони “запросили на правління” – тобто визнали владу – могутнього фризько-данського короля Рьоріка (Рюрика). Пізніше Новгород (який виник прибл. 900 р.) так само обрав собі Гостомисла з вендського харизматичного клану.

Отже, між 800 і 860-м роками Східну Європу поділили на дві сфери впливу. Південь утримували три раніші кочові союзи (авари, болгари і хозари), а Північно-Східну Європу (“Велику Швецію”, тобто “Велику Скіфію”) захопили новостворені балтійські суспільства, на чолі яких стояли харизматичні клани (в першу чергу Інглінги й представники торговельного товариства Rus).

Суспільства Балтійського регіону, які тепер розвивалися, не складали національної культури в сучасному розумінні. Дани, фризи й руси були поліетнічною, багатомовною, безтериторіальною спільністю морських кочовиків та жителів почасти “східних”, а подекуди полісних міст і торговельних поселень. Руси й фризи виступали міжнародними торговцями.

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.