З листування Ігоря Качуровського зі Всеволодом Ткаченком

274

Київ, 25
листопада 1991 року

Федеративна
Республіка Німеччини

 8000 Мюнхен, 81, Презіосаштрасе, 41

 Докторові філології п. Ігореві КАЧУРОВСЬКОМУ

 

 Вельмишановний пане Качуровський!

 Наше
видавництво високо цінує Вашу предметну допомогу в підготовці Української
Літературної Енциклопедії. Ваші пропозиції, зауваги редакція УЛЕ намагається
врахувати якомога повніше. Просимо дати згоду на включення Вас до числа
консультантів енциклопедії.

 Нещодавно до
редакції забігав наш давній друг і автор – відомий перекладач, бібліограф і
критик Ростислав Доценко, котрий передав мені Вашу україніку з діаспори.
Редакція щиро вдячна Вам за турботу й допомогу. Але я хотів би мати повніші
відомості. Отож, повідомляю Вас про те, що я вже додав до статей ІІІ-го тому
УЛЕ (літери «К» від терміна після «Короленко Софія» – «Н» (до статті
«Нечуй-Левицький»):

1. Ст. «Метастазіо». Додав речення: «Окр. вірші М.
переклав І. Качуровський. А де опубліковано Ваші переклади? Чи не в книзі
«Пісні про білий парус» (Мюнхен, 1971)?

2. Ст. «Мікеланджело Б.». Додав, що Ви переклали вірші
М.. А де вони надруковані? На мою думку, це варто зазначити.

3. Ст. «Лафорґ Ж.». Ця стаття не була запланована для
УЛЕ. Але, оскільки я кохаюся в поезії, особливо у французькій, бо вільно
володію французькою мовою, то не міг не написати ст. про Л., подавши її в
Інститут літератури АН України. А тепер до перекладачів М. Зерова і М. Лукаша
додав ще й Остапа Тарнавського. Гадаю, що інформація була б повніша, якби в
бібліографії до статті зазначити, де надруковано переклади О. Тарнавського.

4. Ст. «Лесьмян». Додав, що окр. твори Л. переклав І.
Качуровський. Тут також виникає запит: де й коли опубліковано Ваші переклади?

5. Ст. «Лєц Єжи». До перекладачів додав І. Костецького.
Питання: яка назва книжки (Р. Доценко казав мені скоромовкою, що І. Костецький
видав навіть окрему книгу перекладів Л.!), де й коли вона побачила світ?

6. Ст. «Мілош Ч.» (вона також не була запланована, але
один наш автор із Вінниці написав таку статтю, а Ін-т літератури вже включив її
до 3-го тому). Словом, я додав, що окр. вірші М. переклав І. Качуровський. І
знову для мене постає питання: де й коли опубліковано Ваші переклади.

7. До ст.. «Малларме С.» додав, що ряд поезій переклав О.
Зуєвський, а в бібліографії до ст. зазначив і книгу: Поезії. Едмонтон, 1987.
Так?

8. Ст. «Мюссе А.». Серед перекладачів М. зазначив і
Михайла Ореста. Але ми не відаємо, що саме він переклав, де й коли були
опубліковані його переклади. А це треба показати в бібліографії.

 Щодо Ваших
перекладів з еспанської, зібраних у кн. «Залота галузка», то моя колега, котра
редагує еспано- та англомовні літератури, вже опрацьовує книгу, що її приніс до
редакції наш колишній молодший редактор Олег Скидан. Инший примірник книжки дав
мені почитати Григорій Порфирович Кочур, котрого я нещодавно провідав ув
Ірпені. Він же і дав мені Вашу адресу. Григорій Порфирович твердить, що ніхто в
діаспорі не перекладав творів Артюра Рембо. А мені щось не віриться. Дуже прошу
Вас відповісти мені й на це питання. Справа в тому, що перекладу й вивченню
творчости Рембо я присвятив не один рік. Зібрав геть усі українські переклади з
Рембо (Юрія Клена, В. Бобинського, М. Терещенка, Гр. Кочура, Д. Павличка, Ю.
Покальчука та инших). Щоправда, не всі вони через брак паперу пішли до книжки –
повного видання творів А. Рембо, що має вийти наступного року в нашому
центральному видавництві «Дніпро» за назвою «П’яний корабель». Нещодавно я
прочитав і першу верстку книжки.

А тепер хочу скласти Вам свою щиру подяку за Ваші клопоти
щодо підвищення рівня УЛЕ в такий спосіб: одночасно з оцим листом надсилаю Вам
збірку українських перекладів із французької дитячої поезії за назвою «Троє
цуценят покидають Париж», що побачила світ у київському видавництві «Веселка».

 Тільки прикро, що
чимало моїх перекладів так і не потрапили до цієї книжки з різних причин.
Зарозуміле начальство видавництва вважає, що українська дітвора не збагне
фігурних віршів Ґ. Аполлінера (я запропонував його класичні ориґінальні вірші
«Свічадо», «Краватку» тощо) або кольорової абетки А. Рембо (я подав своє
прочитання «Голосних»). А на трійко віршиків досить цікавого французького поета
(нашого земляка, що родом з Одеси) Алена Боске у Москви чомусь не знайшлося
валюти. Словом, перебудова в нас іде «со скрипом».

 Тому й покладаємо
великі надії на референдум. Хотілося б, аби наш багатостраждальний народ
врешті-решт почули й підтримали народи світу. Українська інтеліґенція прагне й
більшого: довірити долю України в надійні руки, бо не хоче, щоб президентом
перехідного періоду став якийсь ілієску. Хоча здійснити це не так просто, бо,
як співається в пісні, «за Збручем – Україна, за Дніпром – сонне царство».

З повагою,

науковий редактор видавництва «Українська енциклопедія»

ім. М.П. Бажана (підпис) Всеволод Ткаченко

 

 Dr. phil. I. Kaczurowskyj

 Preziosast. 41

 D-8000 Munchen 81

 

 Вельмишановний
пане Ткаченко!

 Сьогодні я тримав
у руках українського Макіявеллі. Ось так виглядає титульна сторінка:

 Микола Макіявель

 

 ВОЛОДАР

 

 (11 Principe)

 З італійської мови
переклав

 Михайло Островерха

 (Передмова Д.
Донцова)

 Львів, 1934.
Книгозбірня Вісника, ч. 2.

 

 Книжка оздоблена
скульптурним погруддям (звісно – знижкою) роботи невідомого майстра. Вийшла в
друкарні Тиктора. Має 114 с.

 Сподіваюся, що Ви
вже маєте «Всесвіт» із розвідкою про наше еміґраційне перекладацтво.

 Журнала я ще не
дістав – маю лише ксерокопію.

 Маю халепу. Тому,
що Фішбейн з’явився на діяспоральному літературному обрію відносно недавно,
тому, що він молодший від інших перекладачів років на 30-40, а також і тому, що
переклав він – хоча й добре – але не надто багато, я в перелікові називав його
останнім. Тепер він смертельно ображений.

 Тож не забудьте
згадати його серед тих, що перекладали вірші Мікелянджельо… І поставте спочатку
його, а потім мене…

 Чому Михайло
Островерха має прізвище із жіночим закінченням, лишається для мене загадкою…

 Серед галицьких
видань 20-х, а особливо 30-х є чимало творів західнього письменства.

 Усе це, мабуть, є
в Сарселі (де виходила «Енциклопедія Українознавства»). Думаю, що там, після
смерти Дарії Сіяк, яка ЖИЛА тією бібліотекою, панує повний хаос…

 З привітом

 (підпис) І.
Качуровський

 

 Dr. phil. I. Kaczurowskyj

 Preziosast. 41

 D-8000 Munchen 81

 

 

 Вельмишановний
пане Ткаченко!

 Вчора (9.1.1992 р.)
дістав Вашого листа, а сьогодні насамперед вислав на Вашу адресу (реєстрованим
пакунком) свою збірку «Свічада вічности», яка дасть відповідь на багато питань
щодо мого перекладацького доробку і яку, як твердить поетеса Ганна Черінь,
треба читати не з одним словником, а з кількома.

 А тепер починаю
відповідати на листа.

 За включення мене
до числа консультантів Енциклопедії буду щиро вдячний. Радо працюватиму для УЛЕ
мірою моїх сил і знань.

 Далі йдуть пункти:

І. З Метастазіо я переклав малесенький фраґмент. Він
увійшов до кн. «Свічада вічности». Мюнхен, 1990.

ІІ. Два сонети Мікелянджельо в моєму перекладі вміщено
там же. А чи згадано у Вас переклади Св. Гординського та Інни Роговської?

ІІІ. На жаль, бібліографію О. Тарнавського (вийшла окр.
книжечкою, доведено лише до 1980 р. Ляфорґа там немає.

ІV. Лесьмян. Мій переклад – у зб. «Свічада вічности».

V. Станіслав Єжи Лєц. «Нові незачесані думки». Вибір у
перекладі та з передмовою Ігоря Костецького. Видання «На горі». Мюнхен, 1965
(друковано 200 прим.). Брошура – 36 стор.

VІ. Міклош Ч. Два мої переклади в зб. «Свічада вічности».
А чи є в УЛЕ стаття про Мілоша О.? У світовому письменстві це все-таки більша
постать, ніж Мілош Ч. Якщо нема, кілька-рядкову замітку можу написати.

VІІ. Їх поетична Величність, маґніфіценція Олег Зуєвський
надто велика персона, щоб посилати свої твори якомусь там Качуровському. Тож
виданої в Едмінтоні книжки я ніколи не бачив. Його переклади з Маллярме
друкувалися в «Сучасності» за роки 1974, 1975, 1976 та 1978…

VІІІ. З А. Мюссе Мих. Орест переклав три поезії, які
ввійшли до його «Антології французької поезії». Мюнхен, 1954.

 Щодо перекладів з
Артюра Рембо, то Григорій Порфирович помиляється: «П’яний корабель» є в
перекладі Вол. Державина (друковано в журн. «Пороги», ч. 23-24. Буенос-Айрес,
1951). Дві поезії А. Рембо переклав І. Качуровський (вони в зб. «Свічада
вічности»).

 Мої переклади –
коктейль, де змішано сто вин,

 При чому з кожного
вина – по декілька краплин.

Шкода, що ці рядки з’вилися в мене щойно тепер, під час
писання листа, а не вранці, коли посилав Вам «Свічада». Якщо «Свічада» дійдуть,
можете ці рядки вирізати і вклеїти – як присвяту Ткаченкові.

 Паризьких
«цуценят» іще немає.

 Якщо у Вас є
зв’язки із «Веселкою», то довідайтеся, буль ласка, як стоїсть справа із друком
моєї (власне Борисо-Крюковської) віршованої казки «Пан Коцький»?

 «Вайнштокк дер
Відерґербурт» пані Котмаєр – збірка її перекладів. До збірки ввійшли поезії
32-х поетів: Свідзінський, Зеров, Тичина, Антонич, а далі – еміграція:
Осьмачка, Багряний, Клен, Орест, Стефанович, Лиман, Качуровський, Славутич,
Веретенченко, нью-йоркська група (без Емми), закінчується чомусь Баркою.

 Про її освіту
ледве чи десь є якісь відомості.

 «Виноградний кущ»
вийшов 1957 р. ( а не 1966) в Мангаймі). Можливо, було друге видання, якого я
не знаю.

 Еміґраційних
перекладів з Макіявеллі не пригадую.

 А от чи є у Вас
там Маляпарте? Його перекладала Оксана Драгоманова (можу подати точні дані).

 На инші питання
відповіді поки-що не маю.

 Олегові Скиданові
я колись писав (а тепер повторюю), що добре знаю літературу зах. Середньовіччя,
непогано – від Ренесансу до кінця ХІХ в. А сучасної не знаю зовсім.

 Вибачте за брудний
лист: старість…

 Ваш (підпис) Ігор
Качуровський

 

 

Лист від 25.ІІІ.1992 р.

 Вельмишановний пане Ткаченко!

 

П

овідомляю з подякою, що троє
паризьких цуценят, завітавши по дорозі до Києва, прибули нарешті до Мюнхену. Враження
назагал приємне. Але деякі твори – цілковита проза, та ще й втримана у пляні
французького соцреалізму (Клансьє, наприклад).

 Вашого улюбленого
Робера Десноса словничок французьких поетів називає l’un des plus grands poètes du
siècle. Але я
його читаю вперше, бо від дадаїстів і сюрреалістів тримаюся якнайдалі. Чи Ви
повірите, що я ліпше розумію мову «Пісні про Ролянда», ніж сучасну французьку?
Найкращі переклади в «цуценятах» – Лукашеві, Кочурові, Стрішині й Ваші.

 Торік ми з жінкою
(точніше: жінка зі мною, бо вона шофер, а я лише пасажир) були в Шампаньї та
Бурґунії – там існує культ поетеси Марі Нобель. Чи Вам така відома? (про цю
подорож я написав «Жмуток дорожніх вражень», вислав до журналу «Україна», але
не дістав жодної відповіді).

 До речі: чи Кретьєн
де Труа заплянований до 3-го тому УЛЕ? Бо ж у «суверенній» державі має бути й
«суверенна» Енциклопедія (а не додаток до «Краткой Литературной»).

 Ще в січні, після
отримання листа од Вас, я вислав на адресу УЛЕ для Вас листа і листа з
матеріялами. Чи Ви їх отримали?

 10 січня на адресу
Ів. Дзюби (для осучасненої сучасности я вислав свою – досить солідну – розвідку
«Гумор української еміґрації»). Але Дзюба,

 Европу кинувши
стару

 І всі свої реалії,

 Блукає поміж
кенґуру

 Далекої Австралії.

Якщо б розвідка з’явилася в «Сучасності», то там є трохи
матеріялу і для УЛЕ (так мені здається).

 Одночасно із цим
листом на адресу Олега Скидана для «Народньої газети» висилаю невеличку
розвідку про смоленський циркуляр щодо вилучення книжок українських репресованих
літераторів. Там також є цікавий матеріял. Так мені здається.

 Здається, все (так
мені здається).

 Ваш (підпис) І.
Качуровський

 

 

Лист від 17.VI.2009 р.

 

 Шановний Всеволоде
Івановичу!

 Маєте
несподіваного листа… А пишу я до Вас у такій справі. Олена Бросаліна надіслала
мені «Віршознавчий семінар» з нагоди мого багатоліття. Там, серед инших
статтів, вміщено матеріял Александра Пустовіта «Стихотворение А. Рембо
«Офелия». Особенности фоники (звуковой пейзаж)». Дослідник розглядає переклади
Лівшица та Кудінова.

 І мені подумалося:
чого ж ти йдеш на український семінар із самим російським матеріялом – а є ж
український переклад Всеволода Ткаченка… Дістав я з полички багато років
неторкану книжку, відкрив на титульній сторінці – й жахнувся.

 Там і дарчий підпис
і адреса відправника. А я свого часу не тільки подяки не висловив, а навіть був
незадоволений, що там немає моїх перекладів.

 І не подивися я
тоді – 12 років тому – що книжку «здано до складання» іще 91-го року, коли Ви
не знали і не могли знати про мої нещасні два переклади…Тож мені – як сказав би
Ростислав Єндик, «сором лупає обличчя».

 Поясню Вам, що
протягом кількадесятьох років мене в нашій еміґраційній літературі тримали
серед «та инших». Від того часу, як спився В. Державин, нашою літературою командували
три Юрії та один Іван, які дивилися крізь мене, а мене не бачили.

 Якщо Ви вже були
забули про мою невдячність, то не згадуйте.

 На все добре

 (підпис) І.
Качуровський

 

 

Лист від 17. 2010 р.

 

 Вельмишановний
Всеволоде Івановичу!

 Із Вашого Жана де
Спонда у мене є лише один сонет, що починається рядком про «великого
Александра», там же коротка нотатка про автора. Инших потрібних Вам авторів не
маю.

 Ознайомлення із
«Ятранню» почав із Тамари Журби, чиї вірші мені колись сподобалися. Ніхто з
моїх друзів в Арґентині нічого про неї не знає – звичайно новоприбулі
звертаються з проханням про якусь допомогу до Марти Стернюк – але Т. Журба не
зверталася. Перекажіть їй: в Арґентині вийшов словник еспано-український Олекси
Бунія – на 40 тис. слів. Україно-еспанський лишився незакінчений. Словник
видали під маркою ЕКУ, здається, забрали до Риму і там чи заховали, чи знищили,
хто їх знає.

 А перше, що я
прочитав, у ч. 8 – це Ваша подорож до Малої Виски, де я прожив від серпня 1931
р. по 13 березня 1932 р.. Там була цукроварня і винокурня, а жили ми над
ставом, на вул. Басарабці (чи Бесарабці), що провадила до с. Паліївки. Я ходив
до шостої «групи», а в сьомій був і сквапніший на всякі штуки Гриша Бровченко –
думаю, що з «поетичної» родини.

 Десь у мене є –
друковані в газеті – спогади про той час (голод у Малій Висці почався ще в
грудні 1931 р., а наші – извините за выражение – історики пишуть: у січні 1933
р. на Україну приїхав Постишев і організував голодомор).

 Маю болючу заувагу
до стор. 112: музику до «Ще не вмерла» взято з другої частини «Української
симфонії» Ернеста Ванжури. А писано цю симфонію десь в останні роки XVIII віку.
Питання лише, чи Вербицький записав ту саму народну мелодію, яку використав
Ванжура, а чи просто здер чуже, змінивши тональність? Я схиляюся до другого
припущення.

 Чудові пародії
Ткаченка-молодшого. Прочитав – ніби побачив перед собою з «вошиною хаткою» на
голові, із тиньком у палець завгрубшки на обличчі і більшу завширшки, ніж
заввишки, та з черговим запитом:

– А ви читали Маруту в перекладі Бекона? – українську
кандидатку на премію Нобеля.

 А коли побачив
опус К. Тищенка, пригадав, що Василь Чапленко, який потрохи дичавів, а врешті
цілком звар’ював, ТАКОЖ виводив українську мову лише не з арабської, а з
адигейської.

 Етимологічне божевілля
набирає на Україні масового характеру. А почалося це від АКАДЕМІКА Марра, у
чиїй голові переплуталися усі сімдесят мов, котрі він знав. Від Марра йде
етимологізація через подібність. А якийсь лікар (я мав цю книжку в руках, але
не можу згадати імени автора, знаю лише, що рекомендував цю наукову працю сам
Павло Мовчан) вивчив деванаґарійські ліґатури і довів, що 8 тис. слів у
санскриті походять з української мови.

 А професор Гоцій в
УВУ не хотів давати мені докторату, бо я нічого не написав про українсько-китайську
єдність.

 А в Докії Гуменної
було два роди творчости: реалістична проза і мовознавчі фантасмагорії –
наслідок її стародівоцтва.

 Ви, очевидно,
знаєте, що алгебру вигадали поети старої Індії – щоб легше було підраховувати
варіанти сльоки (шльоки).

 Віршознавство –
отже – належить до точних наук. Так само точною наукою є й етимологія. І буває,
що слова спільного кореня не мають у собі жодної спільної фонеми.

 Серед віршів
журналу є різні. Вірші Мик. Лукаша – як я й думав – не мають нічого видатного
чи особливого.

 Серед сонетів
Сергія І. Ткаченка найцікавіший – «Євгенові Маланюкові». Я багато думав над
тим, чому він приховував своє походження. Адже кожен в Рос. Імперії мав
належати до якогось соціального стану. «Реальное училище» не давало широкої
освіти – звідси – лють супроти неокласицизму.

 Але мушу кінчати.
Розбалакався…

 Дякую за листа й
за журнали.

 Не знаю, чи писав
Вам, що рік тому вийшов окремою книгою мій переклад «Пісні про Ролянда» – вірш
у вірш, розміром ориґіналу (за іспанським прозовим перекладом).

 Також хочу
похвалитися, що моя учениця Олена О’Лір (Бросаліна) закінчила повний переклад
«Беовульфа».

 «Ятрані» бажаю
стількох читачів, як вона має поетів.

 А Вам сили і
здоров’я.

 (підпис) І.
Качуровський

ПС. Перечитав Вашого листа. Тож зазначу принагідно, що
премій у мене аж 5: Рильського, журналу «Сучасність» (за статтю про ґотичну
новелю), Вернадського (за наукову діяльність), Свідзінського (за лірику) та
Шевченкова.

 

 

Лист від 11.VI.2010 р.

 

Вельмишановний Всеволоде Івановичу!

 Цими днями дістав
я «Літературку» із записником С. Козака та моїми відповідями.

 А на другому боці
серед приємних кремінних поезій – одна неприємна. І не лише тому, що без
розділових знаків (я таких безроздільно знакових творів принципово не читаю, а
тут – завдяки імени Данте – зробив виняток), а насамперед тому, що поруч із
написанням «Аліґ’єрі» стоять «справжні гібеліни і гвельфи».

 Але тут вони
несправжні: справжні були б «ґібеліни і ґвельфи».

 От саме з цього
приводу ( та з десятків і соток подібних випадків) я хотів би надіслати для
поетичної «Ятрані» войовничу статтю «Україна залежна»

(про залежність укр. правопису від російських – переважно
ідіотських – норм).

 «Роман закінчено»
– писав колись Михайло Ситник – лишається його написати». Так і з моєю статтею.

 З найкращими
побажаннями. Чекаю на відповідь.

 Привітання Сергію
Івановичу.

 Ваш (підпис) І.
Качуровський.

 

 

Лист від 10.ІІI.2011 р.

 

Вельмишановний Всеволоде Івановичу!

 Вітаю зі
здійсненням давнього наміру: «Музична газета» вмістила мою репліку з приводу
калічення деяких текстів, зирк – а на другому боці – огляд «Саду кохання».

 Звісно, я б вельми
радів, якби провансальці вийшли окремо («Язык провансальский французу
непонятен». Б. Ярхо. Лекції. Рукопис), але надто ввійшло воно в нашу свідомість
і підсвідомість оте франко-російське сприймання історичних та літературних
фактів.

 Пригадую, як я
уболівав за французів і ненавидів німців, читаючи новелі Мопассана
(«Мадеумазель Фі-Фі». «Пампушка», «Пригоди Вальтера Шнафса»). А німці тоді
відвойовували своє, загарбане французами.

 У тексті Валентини
Фесенко мене трохи здивував перелік наших перекладачів.

 Не знаю, як це
сталося, але жодного перекладу Остапа Тарнавського я чомусь не пригадую.

 А от як можна було
не зауважити перекладів Мих. Ореста, що навіть вийшли окремою книжечкою, або
Св. Гординського (яких шість десятків)?

 Є переклад Ігоря
Костецького – «Маляйська пісня» англо-франко-німецького поета Івана Ґолля.
Тому, що український переклад уже був, я переклав цю річ на мову іспанську.
Переклад мій мав успіх серед літературної молоді Буенос-Айресу…

 Можу ручатись, що
мого перекладу «Пісні про Ролянда» пані В. Фесенко не знає, а мого імени не
чула (зрештою – це з іншої сфери…).

 На все добре.
Бажаю упіхів (навіть фінансових…) Вашій книзі перекладів.

 А за помилки
вибачте!

 (підпис) І.
Качуровський

 

Igor Kaczurowskyj — «Сад божественних поезій»

Електронний лист від від 3 травня 2011 р.

 

 Шановний Колеґо,

з великою цікавістю прочитав я насамперед Вашого
супровідного листа, а щойно потім текст самої антології. Не раз зупинявся і
перечитував. Проте в мене склалося враження, що з мого перекладацького доробку
Вам відома лише невелика частина. Так, поза Вашою увагою залишилися «Круг
понадземний» (2007), «Ґенерика і архітектоніка, т. 1: Література европейського
Середньовіччя» (2005), «Франческо Петрарка. Вибране» (1982, ‘Вступний нарис»),
«Стежка крізь безмір» (2000, «Вступне слово’»). Я також певний, що ані Ви, ані
французькі діячі не бачили мого перекладу «Пісні про Ролянда» (Львів 2008 –
перший український переклад цього середньовічного епосу зі збереженням
силабічного розміру ориґіналу).

Під цю пору я працюю над силабікою Шевченка, а також маю
инші, не реалізовані дотепер задуми. Тому поки що не можу брати на себе инших
обов’язків.

Бажаю сил, здоров’я і творчих успіхів,

Ігор Качуровський.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!