З ким залишишся, Росіє?..

174

Світлій пам’яті щирого друга України та справжнього патріота Росії Бориса Нємцова

Та неймовірна звістка несподівано вигулькнула на екрані монітора десь близько опівночі, коли я звично моніторив інтернет-сайти у пошуках інформації про останні події на «східному фронті» та про екстренне засідання Радбезу ООН, де слухали інформацією про ситуацію у «зоні конфлікту» глави місії ОБСЄ на Україні Ертугрула Апакана та представника ОБСЄ в контактній групі Хайді Тальявіні. А ще – передивлявся розміщені в You Tube нові відеозаписи нещодавно відкритого для себе цікавого, професійного та дуже сміливого у своїх висновках московського аналітика Степана Демура (як вам, наприклад, такі з них: «Наше место – у параши!» або «РФ исчезнет с карты земли»? Чи про «нову» українську владу: «Одни дегенераты сменили других дегенератов»).
Мозок просто відмовлявся повірити в реальність побаченого повідомлення, що несподівано вигулькнуло з нетрів «павутини»: «Политическое убийство: в центре Москвы застрелили Бориса Немцова». Може, це просто помилка чи навіть жарт, як буває, коли повідомляють про загибель якогось актора, а згодом виявляється, що це була загибель за сценарієм персонажу, якого той зіграв у кіно чи театрі, або – як у випадку з Марком Твеном («Чутки про мою смерть сильно перебільшені»). Але активація наступного повідомлення: «Смотрите онлайн-трансляцию с места убийства Немцова в Москве» розвіяла ці хисткі сподівання на чудо. І серце стиснула невимовна туга за цією світлою – бодай у моїй уяві – людиною, якій, як влучно зазначив очільник МЗС України Павло Клімкін, завжди хотілося потиснути руку…
Одразу з’явилися попервах скупі подробиці: його «було застрелено на Великому Замоскворецькому мосту, поруч з Кремлем, коли гуляв з дівчиною. Вбивця зробив не менше семи-восьми пострілів (згодом повідомили, що знайшли «шість гільз від пістолета» – М. Л.), чотири кулі потрапили політикові у спину». За «останніми даними» російських ЗМІ, «супутницею політика нібито була українська модель Анна Дурицька» (згодом це дало «підстави» найзатятішим українофобам посилити й так абсурдну «українську» версію: мовляв, вона спеціально привела його туди, де, за домовленістю, чекав убивця).
Мимоволі згадалися незмінна підтримка Нємцовим обох Майданів, рішуче засудження незаконної анексії Криму (на відміну від нібито таких же опозиціонерів путінського режиму, як Навальний та Ходорковський, котрі зразу ж відмовилися повернути в майбутньому украдений «бутерброд» Україні), а також путінського вторгнення на схід України. Та й про наші вади він не соромився відкрито говорити (зокрема, що «Україна – це найкорумпованіша країна Європи, вона навіть гірша за корупцією, ніж Росія», додаючи: «на превеликий жаль»; ось, до речі, як стисло причину цього невідрадного стану пояснює відомий публіцист, оглядач інтернет-видання «Крым.Реалии» Павло Казарін, для якого Росія та Україна «две Родины для одного русского»: «люди, які прийшли на зміну Віктору Януковичу – це політики зі світу корупційного українського минулого», тож вони «були зацікавлені в збереженні старих схем та економічної парадигми в цілому»).
Якось одразу сплив у пам’яті вже затертий часом ведучий суперпопулярного дітища горбачовської «перебудови» програми «Взгляд» журналіст Владислав Лістьєв… А далі – депутат Держдуми Галина Старовойтова, головред газети «Совершенно секретно» Артем Боровик (згадались і цікаві репортажі у журналі «Смена» про його власний досвід солдата американської армії), Юрій Щекочихін з «Новой газеты», його колега Анна Політковська, колишній офіцер ФСБ Олександр Литвиненко. І от – Борис Нємцов. Хто наступний? Питання не риторичне.
Схоже, політичні вбивства противників режиму «сортирного мочителя» стають сумною традицією політичної культури «нової» Росії. Такого собі не дозволяв навіть кривавий «батько народів». Ні, ворогів совдепії нещадно вбивали за кордоном (як от Троцького, Ребета, Бандеру та ін.), мільйонами без зайвого розголосу винищували в Гулагу та полум’ї війн і Голодоморів (офіційна радянська статистика з цинічною легкістю назвала це простим «недоврахуванням смертей»), але щоб застрелити отак – нахабно, у центрі Москви, під стінами Кремля – це вже занадто!
Можливо, саме цю «традицію» мав на оці Мустафа Джемілєв, який, висловивши співчуття близьким і соратникам Нємцова, відтак виказав співчуття і… «всьому російському народу, який, живучи у ХХІ столітті, опинився в гірших умовах радянського союзу, де ліквідація “неугодних” – норма…»
Сумнозвісний Слідчий комітет РФ дуже оперативно висунув кілька версій убивства: від «провокації з метою дестабілізації політичної обстановки в країні» та «ісламсько-екстремістського сліду» до версій, «пов’язаних із комерційною діяльністю Нємцова та особистою неприязню до нього, а також інші побутові версії». Звісно, не обійшлося й без «версії, пов’язаної з внутрішньоукраїнськими подіями», і навіть абсурдної про гроші, нібито надані українськими олігархами «для дестабілізації ситуації в Росії». Але оскільки «розколоти російське суспільство Нємцову не вдалося», навпаки, «відбулася консолідація російського суспільства», то «спонсори Нємцова могли прибрати політика, що не зумів виконати завдання». Як на мене, це не єдина ознака запаленої уяви «комітетчиків» (згадайте, які безрозсудні обвинувачення висував – і продовжує – СК Надії Савченко).
Як повідомив буквально за годину-півтори Дмитро Пєсков, Путіну «було негайно повідомлено про вбивство в Москві Бориса Нємцова», і той зазначив, що «це жорстоке вбивство має всі ознаки замовного і носить виключно провокаційний характер» (натомість депутат Псковських обласних Зборів депутатів Лев Шлосберг назвав це вбивство «державним замовленням», а тому, переконаний він, «немає жодних підстав припускати, що замовники будуть знайдені при Володимирі Путіні»). Президент Росії висловив «глибоке співчуття» рідним і близьким загиблого та доручив керівникам Слідчого комітету РФ, МВС і ФСБ створити слідчу групу і тримати хід розслідування цього злочину під особистим контролем.
Утім, чимало відомих росіян висловили впевненість, що політичну відповідальність за вбивство Нємцова несе особисто президент РФ (до речі, й сам Нємцов незадовго до смерті висловлював побоювання, що Путін «замовить» його за опозиційні висловлювання). Прес-секретар президента Пєсков у інтерв’ю радіостанції «Коммерсант FM» категорично спростував припущення про те, що вбивство «може завдати шкоди репутації Кремля» чи «якомусь реноме Путіна», якщо вбивці найближчим часом не будуть знайдені. Адже, на думку Пєскова, у політичному плані Немцов «не становив якоїсь загрози (мається на увазі, зрозуміло, політичної) для чинного керівництва Росії і для Володимира Путіна». А якщо зіставити рівень популярності, рейтинги Путіна й уряду тощо, то в цілому, переконує Пєсков, Борис Нємцов «був трохи більше ніж середньостатистичний громадянин…» Ну, звісно, – кому ж дано дотягтись до «Юпітера»!
Світові лідери, зокрема Девід Кемерон, Франсуа Олланд, Ангела Меркель, Барак Обама, Йоахім Ґаук, Стівен Гарпер, Серджо Маттарелла, Пан Гі Мун, Анн Брассер, Федеріка Могеріні й багато інших засудили жорстоке вбивство відомого російського політика та лідера ліберальної опозиції, а Генсек Ради Європи Турбйорн Яґланд наголосив, що «це політичне вбивство свідчить про клімат ненависті та нетолерантності» у Росії.
1 березня в багатьох містах Росії та світу відбулися багатотисячні акції на вшанування пам’яті Бориса Нємцова.
Приходить на гадку епізод із популярного багатосерійного радянського телефільму «Адютант его превосходительства» про діяльність більшовицького розвідника Кольцова у штабі генерала Май-Маєвського, командувача Добровольчої армії у 1919 році. Коли обмовленого чекістом щирого монархіста ротмістра Воліна після жорстоких катувань привели до очільника контррозвідки Добровольчої армії полковника Щукіна, він, переконавшись, що не зможе виправдатись, заявив тому безжальному катові: «Мне жаль Вас, господин полковник… Вы жестоко расправляетесь с преданными людьми… С кем же вы… останетесь?..»
Зусиллями карлика-недофюрера (вислів відомого російського політичного експерта Андрія Піонтковського) Росію пертворено на відторгнуту цивілізованим світом недоімперію, такого собі потворного Сатурна, що пожирає своїх дітей…
З ким же ти залишишся, Росіє, якщо безжально вбиваєш таких щирих своїх синів, як Борис Нємцов? Мені жаль тебе, а ще більше – мільйонів одурених недофюрером людей…

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!