Ювілей веселого мудреця Котляревського з виставкою картин, декламацією мовою жестів та театралізованими перфомансами

Зламати стереотипи, прищеплені ще з дитинства, доволі складно. Особливо, якщо йдеться про матерії, до яких люди мають опосередковане відношення та звертаються лише за збігом випадкових обставин, на запрошення колег чи друзів. І ще важче зламати шаблонне мислення та бодай особисте сприйняття, якщо мова йде про мистецтво, творчість, етнос, артефакти та історичну спадщину.

У сучасному світі, який так швидко та нестримно змінюється, у більшості на жаль, не вистачає часу та можливостей на зміну світогляду, закладеного штампами. А ці кліше, сформовані на благодатному підґрунті необізнаності, продовжують відтіняти, здавалось б, звичайні для будь-якого розвиненого суспільства речі. Йдеться про повагу до своєї національної історії, мови, шанування персоналій, які цю історію створювали, лагідно систематизували, залишаючи нащадкам неоцінимі скарби.

Велику роль у насадженні чужорідних стереотипів в Україні заклала політика радянського та пострадянського періодів, які по черзі, витісняли національний спадок, спочатку штучними імперськими міфами, а пізніше – закордонними тенденціями. Змінити ці стереотипи, доволі важко, не зважаючи, навіть, на активні державні та приватні ініціативи, що намагаються прищепити національні тренди громадянам.

Ось тільки сьогодні, я натрапила на меседж про мистецтвознавчий лекторій, що відбуватиметься найближчим часом в одному з популярніших культурних просторів столиці. Тема лекторію: “Музи, які спонукали до творчості митців з різних країн та епох”. У переліку відомих імен, серед яких були згадані Далі, Блок, Маяковський та Волошин, я не знайшла жодного прізвища українського генія, яких на творчість надихала чарівна українська жінка.

А хіба серед суто українців таких знаменитостей було мало? Хіба вони не заслуговують на увагу, хоча б з огляду на політичну та геополітичну ситуацію, що склалася в Україні сьогодні? Чому замість історії єдиного кохання на усе життя поета-драматурга – масона- декабриста-воїна – благодійника Івана Котляревського до дівчини Марії, поціновувачі мистецтва мають слухати любовну лірику “товариша” Маяковського та Лілії Брік? І насамкінець: чому мої ерудовані та освічені товаришки із легкістю згадують соціальну значимість твору “Хатина дядька Тома”, написаного Гарриет Бичер-Стоу у 1852 році, при цьому, не можуть пояснити, окрім звісно поетично-естетичної цінності поеми Івана Петровича Котляревського, створеної, до речі, майже у той самий період (офіційна публікація 4 частин твору відбулася 1842 року)?…

Але, саме Іван Котляревський є батьком сучасної української мови та першим з літераторів тієї епохи, який використав народну мову у професійних літературних творах: бурлескній поемі “Енеїда” та п’єсах “Наталка Полтавка”, “Москаль Чарівник”. Його “Енеїда” стала енциклопедією українського національного побуту, обрядів, традицій, у тому числі і кулінарних, та життєствердним актом спротиву українського козацтва російському імперському режиму. А п’єси “Наталка Полтавка” та “Москаль Чарівник”, написані у 1818—1819 роках були першими драматичними творами поставленими в Україні. Доречі, від початку, будучи керівником Полтавського драматичного театру декілька сезонів, Іван Котляревський відіграв п’єси на рідній сцені, а лише потім дозволив їх використання в репертуарі Пітерського та Московського театрів.

Крім того, що Котляревський був дуже мудрою, розумною людиною, його чесноти доповнювалися щирим, добрим серцем та веселим характером. Його оселя завжди було відчинена для гостей та друзів. Подейкують, що коли у хаті класика збиралися на посиденьки декілька десятків веселих козаків, за чаркою, у цій компанії народжувалися гуморові та бурлескні рифми “Енеїди” та складався сценарій драматичних, але повчальних п’єс “Наталка Полтавка” та “Москаль Чарівник”. І ця колективна творчість насичувала твори Котляревського глибокими національними скарбами. Ну хіба ж не вартий уваги цей неймовірний чоловічіще?

Достойний! Тим більше, є велика нагода – відзначення 250-річного ювілею видатного українця Івана Котляревського. Створюючи проект “Хлопець хоч куди козак” команда моїх однодумців, культуролог Олена Прохорчук та керівник театру “Маскам Рад” Інна Гончарова поставили на меті зворушити суспільне сприйняття національних історичних артефактів у лагідний, естетичний спосіб, а крім того, підкреслити значимість Котляревського для України. Ми вирішили, у мультидисциплінарному форматі поширити історію його величності, продемонструвати його унікальність.

У фундамент нашого ” Козака” , присвяченого святкування ювілею веселого мудреця Котляревського, ми заклали цілу низку творчих, взаємопоєднаних ініціатив: видавничу складову – створення артбуку з ілюстраціями художниці Оксани Тернавської до творів Івана Котляревського; театралізоване шоу- перформанс; виставку ілюстрації Тернавської, екскурс у творчу майстерню полтавського генія, який планують здійснити відомі сучасні літератори Іван Андрусяк, Яна Дубенянська, Сергій Пантюк, Леся Мудрак, Ростислав Мельників та конкурс декламацій для юнацької аудиторії, що проходитиме он-лайн в інклюзивному форматі, вербальною мовою та мовою жестів.

За три місяці підготовки “Хлопець хоч куди козак” наповнився цікавими, креативними елементами, обріс талановитими партнерами, такими як ГО “Відчуй”, який проводитиме складову з частин конкурсу декламацій, розроблену для дітей із вадами слуху. До нас долучився композитор та автор першої української рок-опери “Енеїда” Сергій Бедусенко.

Згідно задуму, “Хлопець хоч куди козак” відправиться у подорож 9 містами України вже 7 травня, та за п’ять місяців відвідає Київ – Полтаву – Дніпро -Одесу- Запоріжжя – Харків – Краматорськ – Мариуполь – Львів. У Львові, під час роботи “Форуму видавців” планується велика програма, присвячена 250-річниці від дня народження Івана Котляревського, однією зі складових якої буде і наш проект. У день народження поета, 9 вересня, у Києві відбудуться літературні читання та церемонія нагородження переможців конкурсу декламацій.

Я дуже сподіваюсь, що таким масивом подій, наші прагнення будуть виправданими і ми хоча б трохи, але зрушимо суспільний емоційний маятник у бік любові до національного коріння, поваги до велетнів, на плечах яких тримається історія та культура України. І тим самим додамо свою краплинку у спільну скриню добрих справ на користь зміцнення українськості.

 

Залишити коментар