Євроремонт традицій

СТАНІСЛАВ БОНДАРЕНКО. «МАЙДАНИ І МАГНАТИ»
(«УКРАЇНСЬКИЙ ПРІОРИТЕТ», КИЇВ, 2014)

Чи міг би хтось подумати ще
недавно, що бодай частина наших олігархів можуть стати свідомими українцями й
отримають мандати довіри від народу й самого Майдану? До нової книжки
Станіслава Бондаренка „Майдани і магнати” (видавництво „Український пріоритет”,
Київ, 2014) увійшли три поеми-кліпи, дві з яких вже відомі не лише вітчизняним
читачам. Це перекладена п’ятьма мовами „Нічна розмова з Європою” (2011), яку
видали книжкою і в Парижі й назвали „передчуттям Євромайдану”, та „Пікнік із
мільярдером” (2012) – перша спроба проникнення в лабіринти життя й психології
прошарку олігархів. А в третій, історично-детективній поемі-кліпі „Майдани і
магнати, або Магія магми” (2014), яка завершує цей своєрідний триптих, герої
попереднього твору – „новий українець” Хо, поет Ярослав, „афганець” Борода –
діють в інших обставинах: „на лінії вогню” і в „підмайданні”, де викривається
зрада й шпигунство, де навіть рідні брати виявляються ворогами, а вчорашні
вороги – соратниками.

У цій книжці найперше кидається в око її формальна
оригінальність, ні-на-що-не-схожіть. 
Пригадуються найсміливіші штукарства раннього Павла Тичини й пізнього
Івана Драча. Це та шалена  й доволі
майстерна унікальність, гра словом і звуком, від яких український читач за
останні роки дещо відвик. 

Станіслав
Бондаренко майстерно «мертвопетлює» римами й химерними звукосполуками навколо
Пізанської та Ейфелевої башти, а також довкруж дзвіниці Києво-Печерскої лаври.
Словесні сатиричні новотвори, які щедро використовує автор, ніби й незвичні, а
проте цілком зрозумілі будь-кому: «брехіонали», «Ліліпутін», «жлобалізація»,
«білбординці» та ін. Пише він вигадливо, винахідливо й атракційно – так, як
зазвичай вдається хіба що у юності, від надлишку сил, – хоча С. Бондаренко є
активним учасником літпроцесу протягом останніх, мабуть, 25-ти років. Вправно
поєднує протилежні, здавалося б, речі: 
лірику й сатиру, сарказм і молитву. Й словесні кунштюки не виглядають у
нього штучними чи сконструйованими, навпаки: дивують природністю, навіть коли
вони вкрай гострі й парадоксальні. Наприклад, коли автор описує символ
комунізму, схрещені серп і молот, як «близнюка» фашистської свастики.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Зараз
ми спостерігаємо бум патріотичної поезії – щирої, запальної, розкуйовдженої, –
та, на жаль, не завжди художньо майстерної. Найчастіше це верлібри, вільні
вірші – поетам ніколи римувати, бо треба подолати ворога (хоча б «мечем
слова»).

 «Майдани і магнати» – це теж демонстрація
патріотизму. Хоча б тому, що ця книжка глорифікує обидва українських Майдани,
активних громадян, бійців і творців майданного ентузіазму.  У книжку включено три поеми, одна з яких
присвячена нашому євроцентризму, а дві інші – Майдану і його учасникам.

Станіслав
Бондаренко є автором загостреного суспільницького темпераменту, на межі з
публіцистикою – недаремно ж, мабуть, цю книгу було висунуто на Національну
премію ім. Т. Шевченка. Чорнобиль, «братній» хомут Російської імперії,
голодомор – С. Бондаренко не минає згадками жодної з національних екзистенцій і
проклять, аж до сьогоднішньої «ДНР з двоногими колорадськими жуками». Автор
рішуче руйнує усталені поетичні умовності і розмірковує про те, про що поети
зазвичай воліють не говорити: про бізнес-плани, бюрократію, олігархів та ін.
Причому пише з позицій переконаного україноцентриста.

Той жанр, що ми звикли називати традиційною поемою (як
«Перстень»  Володимира Сосюри абощо),
мабуть, сьогодні уже не спрацював би. Й відтак Станіслав Бондаренко пропонує
сучасникові дещо удосконалений його варіант: поему-кліп. Тобто використовує,
сказати б, принципи шоу-бізнесу. У підсумку виходить своєрідний «парад
атракціонів» – твір, що не дає розслабитися, змушує стежити за героями і їхнім
соціальним оточенням. Цим автор здивував навіть досвідченого у словесних хащах
академіка-літературознавця Миколу Жулинського, який у передмові до книжки пише:
«автор відкрив новий тип рефлекторно-філософської лірики, базованої на
експресивній суб’єктно-образній стратегії».

Безумовно,  за формою Станіслав Бондаренко – неабиякий новатор.
Його розмірковування про «денну злобу», втілені у вигадливих
поетично-есеїстичних конструкціях, дещо нагадують  барикаду на Майдані, збудовану за допомогою
дуже різних інгредієнтів. Схожа книжка й на ту імпровізовану «ялинку», яка аж
до серпня простояла на Євромайдані: ніби усе зрозуміло, а виглядає яскраво,
гостро, незвично, публіцистично.  Вірші
переходять у SMS -ки, далі – у есеїстичну прозу: іноді це помічаєш не одразу,
як у романі «Дар» Володимира Набокова.

Експеримент у літературі – річ хоч і цікава, та не завжди
результативна. Нові жанри, які сміливий автор, бува, вигадує на догоду своїй
фантазії, іноді нагадують витвори генної інженерії. Однак Станіслав Бондаренко
– доволі вправний «інженер людських душ» (як називали колись письменників).  Зміст його поем цілком традиційний. І навіть,
сказати б, консервативний, бо його герої базуються на споконвічних цінностях
любові, вірності, людської взаємодопомоги. І це таки справді герої – тобто не
просто персонажі, а люди, спроможні на сильний вчинок, ба навіть на подвиг.

При
тому автор уникає надмірного пафосу, а натомість намагається найскладнішу
ситуацію описати через особистісні відчуття. Так, на Майдані-2013, коло
палаючих автомобільних шин, ліричний герой раптом згадує, як його батько зі
старих шин вирізав… поїлку для курчат. І на фоні яскравих портретів людей,
студентів і представників середнього класу, майданівців «Небесної сотні»
автор  піднімається навіть до
проповідництва, до націонал-демократичного месіанства: він поетично переконує,
що Київ як «Новий Ієрусалим» спроможеться дати Європі нові сенси й смисли.

    Станіслав Бондаренко свій родовід
жартівливо виводить від біблійного Ноя – той, мовляв, зумів збудувати під час
потопу міцний ковчег завдяки тому, що був усе життя вправним бондарем. Насправді
ж автор книжки «Майдани і магнати» – родом з Наддніпрянщини, а саме з
Дніпропетровської області, тож не здивуймося, що він починав писати російською
мовою. Потім відбулося, як то кажуть, навернення до джерел. Власне, такий шлях
пройшов не один український письменник, згадаймо тут принагідно Зінаїду Тулуб
чи Григора Тютюнника. У кожного в житті рано чи пізно настає свій власний
Майдан, момент екзистенційного вибору, перевірки «вулканічною магмою». Це –
одна з головних думок, на які наштовхує книжка-триптих Станіслава Бондаренка.