Якщо українці не почнуть читати, сучасна українська
література ніколи не стане справжнім літературним явищем. Таку думку під час
зустрічі в рамках Мистецького клубу „Обличчя” висловив український письменник
та сценарист Андрій КУРКОВ.
«Письменник – це не той, хто пише, а той, кого читають. Якщо
українці не почнуть читати, в нас ніколи не буде книжкового ринку, книжки
будуть і далі виходити тиражем 500 примірників. А це означає, що ці письменники
ніколи не стануть професійними письменниками, а сучасна українська література
ніколи не стане справжнім літературним явищем», – сказав А. Курков, виступаючи
перед молоддю, яка зібралася в креативному просторі «Часопис».
Крім цього, під час зустрічі письменник презентував свій
новий роман – „Львівська гастроль Джимі Хендрікса”.
«Це незвичайна презентація. Я буду показувати фотографії
Львова, розповідати, як збирав матеріал та шукав героїв. Так я ще не
презентував романи, і так я писав роман вперше”, – зізнався письменник.
Спілкуючись із гостями Мистецького клубу «Обличчя», Андрій
Курков сформував декілька думок про потенціал української літератури, успіх
прозових творів, політику в літературі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Про потенціал української літератури та чим вона цікава
іноземному читачеві: „На щастя, все
більше українських авторів перекладаються іноземними мовами. Якщо ще 5 років
тому до української літератури ставилися доволі скептично, то зараз інтерес до
нас зростає. Європа втомилася від своєї власної літератури. Німці втомилися від
своєї серйозної літератури. Англійці втомилися від власної літератури про
важких підлітків. І тому Україна дуже доречна із зовсім іншою літературою, з
зовсім іншими історіями, які відбуваються на тлі їм незнайомого і трохи
екзотичного життя. Потенціал української літератури великий, а це означає, що
ми ще досить мало зробили”.
Про ознаки майбутнього успіху роману: „По-перше, треба
розповідати історію, яку легко зрозуміти. Не треба багато шифрувати. По-друге,
дуже важливо, щоб автор любив всіх своїх персонажів, навіть негативних. Адже
читач підсвідомо не сприймає героя, якого не любить автор. Таким чином автор
нав’язує свою нелюбов. Цього треба уникати. Читач – це розумна людина, бо він
читач. Він хоче сам вирішувати, хто йому подобається, а хто ні. Він хоче
самостійно робити висновки. Тому, на
мою думку, є дві основні ознаки успішного роману: треба розказувати історію,
яка залишиться в пам’яті, та створювати героїв, з якими ти хочеш потім сісти і
пити каву”.
Про різницю Києва і Львова: ”Вже давно для себе відмітив, що
в містах, де активно розвивається малий, сімейного типу бізнес, процент
активних небайдужих людей набагато вищий. А в містах, де зосереджені великі
заводи та фабрики, дуже мало людей, які підуть і будуть щось робити самостійно.
Так, Львів – це столиця дрібного бізнесу. Це місто, де багато індивідуалістів,
людей, які здатні щось робити самостійно. І тому це місто, де люди відчувають
себе патріотами цього міста і де відчувається міська громада. Київ – це
столиця, куди приїздять люди щось будувати для себе, але не на своїй території,
не відчуваючи міста. Вони приїздять працювати, а не ставати киянами. Тут немає
відчуття єдиного міста та єдиної громади. І тут набагато важче щось зробити
разом, важко об’єднати людей заради доброї справи”.
Про політику в своїх творах: „У двох моїх останніх романах
немає політики. На мою думку, заполітизованість українського суспільства – це
вже якась хвороба. Я боюся, що люди почнуть чекати творів тільки на політичну
тематику. Вони забудуть про те, що є історії про кохання, що є детективи,
трилери, що є історичні романи. Вважаю за потрібне нашим людям час від часу
абстрагуватися від політичних подій”.
Про значення Інтернету для письменника у зборі інформації та
важливості відчуття атмосфери міста, про яке він пише: „В Інтернеті можна знайти що завгодно, але
це буде поверхова інформація. Вона як швидко приходить, так і швидко відлітає.
Гугл не передає настрій, не дає відчуття атмосфери. Для мене завжди важливо відчувати те, про що
я пишу. В процесі написання свого останнього роману мені дуже сподобалося
знайомитися з містом, працювати зі справжніми героями, запрошувати цих людей в
роман. Думаю, що спробую щось таке ще раз”.
Про „чорний” оптимізм: „Я вигадав для себе теорію „чорного”
оптимізму” – це коли ти знаєш, що все, зреш¬тою, буде добре, але не знаєш, чи
доживеш ти до цього моменту. Я дожив. Головний принцип мого оптимізму – це те,
що я люблю життя і сподіваюся, що воно буде відповідати мені тим самим. Бажаю
всім любити життя і допомагати йому любити Вас!”