Які вони: літературна періодика і сучасний літературний процес?

268

Закінчення. Початок у ч.21.

Завершуємо публікацію матеріалів одного з засідань Творчого об’днання
літературних критиків КО НСПУ, на якому йшлося йшлося про літературну періодику
і сучасний літературний процес.

Тетяна Конончук,
літературний критик, завідувач кафедри української філології  та суспільних наук Академії адвокатури
України: «Літературний процес є, що б там не говорилося. Сучасна українська
література засвідчує різні стилі, багату тематику, велике розмаїття жанрів.
Справді, далеко не про все пишеться в періодиці. Але література сучасна активно
твориться, хоча видається маленькими тиражами. Стільки самої лише жіночої
прози, поезії! А багато текстів узагалі залишається в письменницьких шухлядах.
Письменники, для яких писати все одно що дихати, не оглядаються на друк, вони
пишуть і пишуть. Інакше не можуть і твердо знають, з прикладів минулих часів і
епох, з інших письменницьких доль, що написане колись-таки буде знайдене і
побачить світ. Хоча, безперечно, кожному з авторів хотілося б уже тепер
потримати в руках надрукованим своє дітище, почути про нього слово. До речі, в
періодиці, може, і не так багато йдеться про сучасну українську літературу, але
активно пишуться дисертації про неї, а отже, і про сучасний літературний
процес, під яким у широкому значенні розуміють літературу даного часу, тобто
у  всьому її багатоманітті. А тут,
справді, є дуже багато чого і на всі смаки. Чи все з написаного тепер стане
колись класикою? Це питання риторичне. Природно, залишиться краще. А що саме
краще? – це також покаже час. Хоча сьогодні доба тотального морального
занепаду, і на погляд багатьох сучасників він органічно відбивається на
жанровій, тематичній, естетичній, етичній складовій сучасної літератури.
Література вбирає в себе і реалії, і проблеми сучасності, вона також враховує
попит і ринок; а відтак майже не реалізовується її прекрасна (я би сказала –
головна) функція – формувати високі почуття, високі смаки, що спрямовували б
читача на творення себе і світу навколо себе в системі чесних координат. На кін
виведено стільки гидоди, що вже немає бажання читати багато чого із сучасної
літератури. Добре, що в нас є високі тексти Анатолія Дімарова, Ліни Костенко,
Ірини Жиленко, Світлани Йовенко, Володимира Базилевського, Михайла
Слабошпицького, Валерія Шевчука, Олеся Лупія, Василя Захарченка, інших із цієї
когорти, символічно кажучи, – «юнаків із вогненної печі». Але це вже подеколи,
на жаль, не еталони для молодших».

Анатолій Ткаченко, професор Київського національного університету імені Тараса
Шевченка і літературний критик, розповів про студентські літературні альманахи:
«На базі кафедри теорії літератури, компаративістики і літературної творчості
КНУ імені Тараса Шевченка видається два щорічники – «Сві-й-танок» і
«Сполучник». Вони поширюються в провідні бібліотеки України та представлені в
інтернеті. Це школа майстерності як для студентів спеціальності «Літературна
творчість», так і загалом для філологів: друкуються їхні оригінальні твори
різних жанрів, переклади, фрагменти кращих бакалаврських та магістерських робіт
тощо. Приурочуємо вихід альманахів до початку нового навчального року, вручаємо
примірники (у паперовому варіанті їх видається 100), крім авторів,
новоприйнятим студентам.

 «Сві-й-танок» родовідно признається до
університетського «Світанку» 1960 р., в якому друкувалися твори молодих тоді Ю.
Мушкетика, І. Драча, П. Засенка, О. Лупія, покійних М. Сома, М. Шудрі, А.
Крижанівського та ін. Відроджено «Світанок» із назвою «Сві-й-танок» наприкінці
90-х років ХХ ст. (відповідальні редактори М. Наєнко – перший та другий випуски
– і А. Ткаченко – третій і всі наступні). Він 
відкритий також для всіх випускників університету (рубрики «Ретро» та
«Випускники»), запрошує до проби пера й майбутніх абітурієнтів.

Оскільки
видання має і навчальну мету, то, впорядковуючи його, в передмовах дедалі
більше переходимо від загальних міркувань до стилістики конкретних текстів.
Зауваження пов’язані переважно з фонікою, лексикою, синтаксисом. І все ж одну з
передмов названо патетично-заклично: «Ви – таланти й генії. Працюємо». Попри
неминучі в теперішній мовній ситуації огріхи (а їх меншає у старшокурсників),
маємо цікаве тематичне розмаїття, багато щирості й непідробних душевних
порухів, оригінальних поворотів думки і нюансів почуття. Радує розширення
жанрових, тематичних обріїв, як і різноманітність проблематики, незрідка досить
серйозної та глибокої.

Окрім
художніх творів, альманах друкує й мистецтвознавчі (рубрики «Критика,
мистецтвознавство», «Інтерсеміотика: кіно/література»), переклади – здебільшого
у зіставленні з оригіналами; подорожні нотатки (рубрика «Мандри») тощо.

«Сполучник»
(упорядник О. Яровий) виходить з 2005 року. На сторінках альманаху друкувалися
більш, як сотня авторів, дебютували немало молодих письменників, зокрема
студентів спеціальності «Літературна творчість». Авторське ядро альманаху
становлять вихованці Літературної студії імені Максима Рильського, зокрема й
ті, що стали вже помітними фігурантами сучасного літературного процесу.

6-й
і 7-й випуски «Сполучника» були присвячені відповідно турецькій та китайській
культурній тематиці. У 8-му додалася рубрика «Наші надії»: започаткувалась
регулярна публікація творів старшокласників, абітурієнтів, котрі згодом, цілком
імовірно, поповнять ряди університетських студентів-літераторів.

Чи
можна «навчити» на письменника? – час від часу чуємо «простеньке» запитання.
Відповідаємо теж простенько: «А чи можна навчити на композитора?». Ми даємо
«сольфеджіо», основи фаху, а вже далі все залежить від обдарованості,
натхнення, праці, впертості та ще тисячі й одного чинника. Проте якщо навіть
вимірювати «письменника» членством у НСПУ, то за тринадцять років видання
альманахів такими стали такі вже відомі у літературних колах наші випускники,
як Олеся Мамчич, Ольга Башкірова, Олександр Стусенко, В’ячеслав Левицький, Інна
Немирована, Олеся Мудрак, Анна Малігон, Тетяна Винник, Вікторія Афанасьєва,
Людмила Дядченко (вона, як і Марина Єщенко, – лауреати премії імені Олеся
Гончара 2012 р., а 2009 – Інна Данилюк).

Багато
хто поєднує письменницьку, редакторську, журналістську працю з науковою.
Захистили кандидатські дисертації Ольга Башкірова (нині вона вже плекає нове
покоління літераторів у Київському університеті імені Бориса Грінченка), Тетяна
Ткаченко, Олеся Мудрак, Ірина Антипова, Оксана Андріяшик, Юлія Джугастрянська
(один із кураторів Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова»),
Ольга Косянчук, Ольга Кліпкова, Ірина Забіяка, Надія Сенчило; навчаються в
аспірантурі Валерій Бедрик, Оксана Шуруй, Крістіна Забудько, Ольга Блик, Інна
Бутмирчук, Марина Бабенко, Наталя Петрук, Марина Єщенко, Катерина Колесник,
Лілія Ґудзь, Тетяна Скиба, Катерина Зайцева, Андрій Малюк; у докторантурі
навчається Сніжана Жигун…

Гадаємо,
що попри всі перипетії не так працевлаштувань (із цим – нормально), як
улаштування побуту, ще скажуть своє вагоме слово Сергій Огородник, Тимофій
Коваленко, Віра Гладких, Леся Шепель, Ірина Скакун, Роман Романюк, Олена
Герасим’юк, Юлія Ус, Катерина Петренко, Василь Соловій… А їх «підпирають» ще
молодші й дуже цікаві літератори – Ігор Астапенко, Тетяна Дубина, Марія Косян,
Катерина Красножон, Іоланна Тимочко, Яніна Дияк, Марія Капінос… Читайте їх і в
цьогорічних та наступних випусках альманахів, зокрема й на сайті кафедри
http://www.philolog.univ.kiev.ua/php/kafkaf.php?id=3&sid=1».

Ніна Бернадська, професор Київського національного університету імені Тараса
Шевченка:                            «Так звана «академічна» критика сьогодні
намагається наблизити сучасний літературний процес до читача й студента.
Зокрема, маю на увазі філологічний семінар, який зусиллями доктора філологічних
наук, професора М. Наєнка відновлено на кафедрі теорії літератури,
компаративістики і літературної творчості 1995 року (тоді кафедра йменувалась –
теорії літератури і компаративістики). Як відомо, семінар започаткований
відомим філологом-ученим, організатором науки В. Перетцом, щоб об’єднати
талановитих студентів для обговорення актуальних і важливих літературознавчих
питань. Власне, з цього семінару бере початок філологічна школа, з якої вийшли
і такі відомі й знані українські вчені, як П. Филипович, М. Зеров та ін.

Починаючи
з середини 90-х років, семінар перетворився на міжнародний симпозіум,
присвячений широкому спектру теоретичних і «прикладних» проблем науки про
літературу. Зокрема, обговорювалися питання інтерпретації художнього тексту,
проблеми стилю, мови, літературного процесу, літературної критики і критеріїв
художності. Ці матеріали опубліковані в 16-ти випусках філологічних
семінарів. 

Долучився
до розмови поет Анатолій Білошицький,
який відзначив, що рецензії, справді, мало друкуються, а література є.
Наприклад, у Бесарабії видав гарні поезії Валентин Гресь «Відчуй мене», там уже
відбулося кілька презентацій цієї книги. Виступаючий наголосив, що з виданими
творами авторам треба активніше йти самим до людей.

 

Зібрання
літературних критиків, звісно, не вичерпало теми. Але показало небайдужіть до
поставленої проблематики. Запрошуємо, отже, до розмови. Бо є і велика сучасна
українська література (синонімічно назвімо її також сучасним літературним
процесом), і є літературна періодика, яка не може, як бачимо, встигнути за тим,
як активно працюють в Україні, по всіх її регіонах, творці словесного
мистецтва, щоб хоча б представити їх. І дуже слушне побажання про те, що й самі
письменники мають іти до читача – безпосередньо, через різні періодичні
видання, на радіо, на телебаченні, через інтернет, брати участь у
літературно-мистецьких заходах, нести високі, перевірені часом морально-етичні
ідеали добра, вірності, справедливості, краси у найширшому її значенні –
внутрішьої насамперед, краси почуттів, краси сімейних взаємин, краси
відповідальності за своє життя і того, хто поруч, краси, яка підноситься до
відповідальності за землю, державу. Стільки тут роботи!

 

 Підготувала
Тетяна Конончук

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!