Від перекладача
У широкому просторі української літератури Григір Тютюнник
сяйнув, як промінь вранішньої зорі. Але життєвий шлях цього самобутнього
письменника був переповнений мороком заздрощів і нерозуміння, гіркотою
розчарувань і зрошений сіллю тяжкої праці, з якої народжувалися злети його
духу.
Усе, що створив Григір Тютюнник за дев’ятнадцять років,
посіло своє неповторне й почесне місце в скарбниці українського письменства.
Герої Тютюнникових новел і повістей – незвичні люди: їхні серця сповнені
ніжності любові й незламності духу. Тютюнникові твори написано ясними, всім
зрозумілими словами, і це – окраса літератури. Минають роки, десятиріччя, а
любов у читачів до Тютюнника й до його творів зростає.
Олесь Гончар сказав про Григора Тютюнника, що він із
покоління космонавтів, тільки свої випробування він пройшов не на позаземних
орбітах, а в небі мистецької творчості.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Велика й безцінна заслуга в моєму осягненні творчого світу
Григора Тютюнника й перевідтворенні його моєю материнською мовою належить
шанованому в Таджикистані перекладачеві з таджицької, відомому есеїстові й
публіцистові-правдолюбу Олександерові Шокалу. Він вивчав нашу мову й
літературу в Самаркандському університеті ще за радянського часу, талановито
переклав українською найкращі взірці нашої класичної й сучасної поезії та
прози. Зокрема, відтворив українською й російською роман, повість та низку
оповідань нашого незабутнього вчителя Фазліддіна Мугаммаді. Саме Олександер
Шокало пробудив у моєму серці любов до добротворчої особистості Григора
Тютюнника та до його дивовижних творів. Під час наших зустрічей та бесід, а
потім у листах він поглиблював моє сприйняття творів Тютюнника, вносив
уточнення в переклади.
Я перекладав повість і новели цього світлого, мудрого
письменника в найтяжчі, найчорніші для Таджикистану 1992–1997 роки. Перекладав
їх, аби протистояти бездушності й зміцнити свій дух. Саме в той час найдужче
вражала мене повість «Климко», її герой – сердечний хлопчик, який переживає
нещастя самоти. Климко дуже подібний до осиротілих таджицьких дітей, які
пройшли гіркий досвід громадянської війни й розрухи. Ця повість нагадує мені й
дитинство самого Григора Тютюнника. Дивлячись на таджицьких дітей-сиріт, я
серцем відчував Климка як самого Григора.
Таджицькі читачі вже знайомі з перекладами творів Г.
Тютюнника, публікованими в періодичних виданнях, і мали змогу оцінити
неповторність його таланту й перейнятися його сердечністю. Горем, болем і
високими сподіваннями сповнене життя персонажів творів письменника, який сам
жив у всій повноті своєї долі, зберігаючи чистоту серця. Я сам глибоко
перейнявся творчим духом Григора Тютюнника через сердечність, явлену в його
персонажах.
Вихід у світ книжки Григора Тютюнника таджицькою мовою
вважаю продовженням доброї традиції взаємин літератур, культур двох споріднених
народів – таджиків і українців. І це здійснилося в пору нашої незалежності.
Переклав Нурмухаммад Собіров
Григір Тютюнник озвався таджицькою
У Києві, в Будинку письменників, відбулася презентація перекладу таджицькою мовою книжки одного з
найвидатніших українських письменників ХХ століття, лавреата Премії імені Лесі Українки Григора Тютюнника «Климко». Перекладач – відомий таджицький
письменник Абдулхамід Самад.
Вів презентацію ініціатор цього перекладу Олександер Шокало
– сходознавець, есеїст, перекладач, автор перекладів класичної й сучасної
таджицької поезії й прози та есеїв про знакові постаті таджицької культури,
голова українсько-таджицького товариства ім. Агатангела Кримського.
Розповідає Олександер Шокало:
– До видання увійшли повість «Климко» та дев’ять новел: «Три
зозулі з поклоном», «На перекаті», «Три плачі над Степаном», «Кізонька», «Устим
та Оляна», «На згарищі», «У Кравчини обідають», «Оддавали Катрю», «Сутінки».
Видання приурочено до 80-річчя від народження Григора Тютюнника. Саме 5 грудня
мені зателефонував із Душанбе мій товариш Абдулхамід Самадов із радісною
новиною – вийшла довгоочікувана книжка. Ми з ним почали працювати над добором і
підготовкою текстів ще з кінця 80-х років. А потім видавничі плани порушили
майже п’ятирічна громадянська війна та розруха в Таджикистані. Хоч саме
повоєнні таджицькі сироти й спонукали Абдулхаміда гостріше відчути долю
осиротілого українського підлітка Климка та ґрунтовно взятися за переклади
Тютюнника. Перекладати його було так само тяжко, як тяжко й писалося Григорові…
На презентації відзначали талановитий таджицький переклад
Абдулхаміда Самада в контексті глибоко народної творчості Григора Тютюнника.
Свої проникливі спостереження над таджицьким та українським текстами як читач
висловив Нурмухаммад Собіров: «Самад знаходить дуже точні відповідники народній
мові Тютюнника й збагачує літературну таджицьку мову колоритною, глибинною
народною лексикою. До речі, давні таджицькі слова дуже подібні до українських».
Духом доброти і взаєморозуміння була сповнена й атмосфера
цієї творчої українсько-таджицької зустрічі.
З таджицької сторони в зустрічі взяли участь Шухрат Султонов
– Посол Республіки Таджикистан в Україні; Нематулло Емомов – радник Посольства
Республіки Таджикистан в Україні; Парвіз Назарзода – аташе з питань культури
Посольства Республіки Таджикистан в Україні; Нурмухаммад Собіров – голова
Об’єднання таджицької діаспори в Україні; представники таджицької
громадськості.
Українську літературно-наукову громадськість представляли
Юрій Кочубей – сходознавець, літературознавець, перекладач, кандидат
філологічних наук, головний редактор журналу «Східний світ» Інституту
сходознавства ім. А. Кримського НАН України, Надзвичайний і Повноважний Посол
України, перший Посол України у Французькій Республіці; Михайло Сидоржевський –
публіцист, голова Київської організації Національної спілки письменників
України, секретар НСПУ; Володимир Барна – поет, перекладач, літературознавець,
відповідальний секретар НСПУ; Петро Засенко – поет, перекладач, літературний
критик, побратим Г. Тютюнника й автор спогадів про нього; Лариса Мороз –
літературознавець, мистецтвознавець, критик, доктор філологічних наук,
професор, автор книжок про Г. Тютюнника «З любові й доброти» та «Григір Тютюнник.
Нарис життя і творчості»; Юрій Завгородній – поет, прозаїк, перекладач із
латиської мови; Олександр Міщенко (Воля) – поет, прозаїк, перекладач; Михайло
Василенко – поет, перекладач, франкознавець; Василь Довжик – поет, прозаїк,
перекладач; Володимир Журба – поет, перекладач; Катерина Сенько – популяризатор
української літератури та українсько-таджицьких взаємин.
Раїса Карагезян (Божко), перекладач української літератури
вірменською мовою, презентувала й свою книжку перекладів Григора Тютюнника
«Смерть кавалера», до якої ввійшли повісті «Климко», «День мій суботній»,
«Вогник далеко в степу» та чотирнадцять новел. Спеціально для цього видання
Олесь Гончар написав передмову «Митець правди». Книжка вийшла у Єревані ще 1989
року, але цей факт лишився мало поміченим в Україні. Маловідомим є й те, що до
виходу книжки Тютюнникові твори в перекладах Р. Карагезян регулярно друкувалися
у Вірменії протягом п’ятнадцяти років. Як стверджує відомий вірменіст Олександр
Божко, Вірменія – одна з небагатьох радянських республік, де, незважаючи на
негласну заборону друкувати Григора Тютюнника, переклади його творів регулярно
публікувалися в періодиці й звучали по радіо, і він здобув там високе визнання
й любов у літературних колах і серед народу. Крім моральної підтримки, заборонений
письменник отримував за ті публікації суттєву фінансову підмогу.
Володимир Сергійчук, професор Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, голова Міжнародної
громадської організації Платформа «Діалог Євразія» та Гьокхан Демір,
координатор МГО Платформа «Діалог Євразії» в Україні, представили видавничий
проект цієї громадської організації, заснованої ще Чингізом Айтматовим. Проект
передбачає взаємні переклади на мови народів Європи й Азії 100 провідних письменників
національних літератур.
Учасники зустрічі зійшлися на думці про взаємну користь
перекладів для розвитку мов і культур народів. Адже літературна творчість
спонукає людей спілкуватися мовою серця. А для цього необхідно готувати нове
покоління гуманітаріїв, зокрема перекладачів, які розвивали б традиції,
започатковані основоположником українського академічного сходознавства й школи
перекладу зі східних мов академіком Агатангелом Кримським,
поетами-перекладачами Петром Ребриком і Василем Мисиком, а також таджицькими
вченими й поетами Садриддіном Айні, Абулкасемом Лагуті, Мірзо Турсунзаде.