Як повернутися в літературу

103

Пролегомени до
прочитання
«Чорного ворона» Василя Шкляра

Сучасна українська проза повільно – часом навіть здається,
що дуже повільно – нарощує м’язи. Наразі вона уявляється мені в ролі трохи
дистрофічного тінейджера, який старанно, але майже безуспішно намагається
маскувати свою худорбу барвистими заморськими вдяганками (нерідко придбаними на
розкладках секонд-генду), – але це мало допомагає, коли треба не просто
побавитись, а підняти бодай трохи серйозну ношу. Втім, прийти до тями після
десятиліть соцреалізму – справа не така проста, як здається; тож коли на рік у
нас з’являються один-два романи з непокривленим хребтом і бодай трохи
нарощеними на кістках м’язами – я схильний розцінювати це як прогрес.

Найсвіжішим наразі таким текстом бачиться мені роман «Чорний
Ворон», або «Залишенець» Василя Шкля­ра. Зараз про нього дуже багато розмов,
конструктивних і деструктивних, більшість із яких (тих, де йдеться про сам
твір, а не про якісь довколалітературні рефлексії, незалежно від міри їх
слушності) у тій чи іншій формі зводиться до тематичної актуальності. Очевидно,
що підстави вести про це мову є, – бо я, скажімо, забув уже, коли в нас
востаннє виходив друком новий повноцінний історичний роман, – та все ж
визначальними, як на мене, тут мають бути дещо інші речі.

Для початку я волів би звернути увагу на те, що Шкляра
знають передовсім як автора кількох «модних» текстів на кшталт роману «Ключ».
Ті тексти вирізняються від загального потоку т. зв. полегшеного читва (читай:
«попси») лише тим, що вони професійно прописані, що герої в них мають
характери, а не просто характеристики, й сюжети проектуються на суспільні
реалії, де-не-де заторкуючи (але не розворушуючи) дещицю справжніх, а не
надуманих проблем. У висліді, скажімо, я – по кількох роках прочитання «Ключа»
– вже просто не згадаю, про що там мова; пам’ятається лише відвертий дисбаланс
між формальним і змістовим, який фізики зазвичай характеризують як «спробу
мікроскопом забити цвяха».

Утім, нині вже мало хто пам’ятає (а молодші просто не
знають), що Шкляр починав не з трилерів, а з прози тютюнниківської школи –
стилістично-психо­ло­гічної. Такої прози теперішній привчений не думати читач,
не кажучи вже про зведених до «рівня трьох літер» критиків, просто «боїться».
Саме це, вочевидь, і спричинило Шкляреве звертання свого часу до легших жанрів.
Та в тому й річ, що робота в царині «масовізму» для доброго письменника теж не
минає марно – вона вчить сюжетної динаміки, котра, як показує не лише
українська, а й світова практика, зазвичай є найбільшою проблемою класних
стилістів.

Ось тут, як мені видається, й захованого першого «ключика»
(прошу не плутати з «Ключем») роману «Чорний ворон» – цей текст засвідчує
повернення його автора з «попси» в літературу. Причому повернення це базоване
на спробі поєднання різних досвідів – і це вже достатня причина для того, щоби
констатувати певну унікальність «Чорного ворона» в контексті сучасного
українського літературного процесу. Бо досі був лише один подібний прецедент –
із романом Леоніда Кононовича «Тема для медитації», написаним після
«детективного» періоду його творчості. Однак Кононовичів роман (який я схильний
оцінювати дуже високо), на жаль, був помічений лише інтелектуальним читачем, а
ширшого розголосу не набув – вочевидь, через ту ж текстову динаміку.
Шклярів роман натомість не лише перетворює поодинокий факт на тенденцію, а й
дає шанс (завдяки, хоч як це парадоксально, врахуванню автором свого
«попсового» досвіду) на утвердження цієї тенденції в читацькій свідомості.

Логічний і ще один момент: поєднання стилістики й динаміки в
наших умовах не може бути вдалим без виходу на елементи міфотворчості. Тут і
великий плюс, і велика пастка «Чорного ворона» – бо йдеться про спробу творення
національного міфу, який в українській традиції не може не бути романтичним, а
отже, підсвідомо спрощувати складне й героїзувати те, що в панівній нині
ліберальній традиції давно вже (від себе скажу: на жаль) перестало сприйматися
за героїчне. Однак це вже тема спеціальної розмови, котра виходить за власне
літературні рамці.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!