Як Москва фальшувала Шевченка

117

1958 року в Москві
видали «Кобзар» з майже всіма поетичними творами Тараса Шевченка. Порівнюючи
московський переклад з українським оригіналом, переконуємося у фальшуванні
творів Шевченка. Наведемо кілька прикладів російського перекладу слів «москаль»
і «московський», що їх часто вживає у своїх творах поет.

Кожен з нас пригадує початок поеми «Катерина»: «Кохайтеся, чорнобриві,
та не з москалями». Офіційні більшовицькі коментарі стверджують, що «москаль» –
це «солдат». Але це слово, як ми знаємо, Шевченко вживає в інших місцях для
позначення національності. І тут московські перекладачі, супроти всяких засад
перекладу, обходять це слово, аби тільки не образити почуття своїх читачів. У
такий спосіб сфальшовано не лише поетичні образи, а й думки Шевченка.

Отже, приклади з
«Розритої могили».

 

В оригіналі:

Ой, Богдане! Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну!

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала…

 

У перекладі:

О, Богдан мой, сын мой милый!

Горе мне с тобою,

Что ты сделал, неразумный,

С матерью родною?

О, Богдан, когда б я знала,

Что мне жизнь судила,

Я бы тебя в колыбели

насмерть задушила.

 

В оригіналі:

А тим часом перевертні

Нехай підростають

Та поможуть москалі

Господарювати…

 

У перекладі:

Но растет уж перевертень…

Вырастет, поможет

Он хозяйничать в отчизне чужаку…

 

У поемі «Сон», де є такі Шевченкові слова:

 

В оригіналі:

Ото дурний! А ще й битий

На квиток повірив

Москалеві. От і читай,

І йми ти їм віри!

 

Російський переклад:

Вот дурак! Расписке поверил

Чиновничьей! Вот и читай их,

Не теряя веры!

 

В оригіналі:

Може, Москва випила (Україну)

І Дніпро спустила

В синє море, розкопала

Високі могили –

Нашу славу?

 

Перекладачі сфальшували так:

Может, выжжена Украина?

Может Днепр спустили

В сине море? Раскопали

Курганы – могилы, нашу славу?

 

В оригіналі:

А межи ними і землячки

Де-де проглядають.

По-московськи так і ріжуть,

Сміються та лають

Батьків своїх, що змалечку

Цвенькать не навчили

По-німецьки, – а то тепер

І кисни в чорнилах!

П’явки! П’явки! Може, батько

Останню корову

Жидам продав, доки вивчив

Московської мови.

Україно! Україно!

Оце твої діти,

Твої квіти молодії,

Чорнилом политі,

Московською блекотою

В німецьких теплицях

Заглушені! Плач Україно!

Бездітна вдовице!

 

Перекладено:

А меж ими и землячки

Кое-где мелькают,

По-господски так и чешут

Да отцов ругают,

Что те, мол, не обучили

Деток своих малых

По-немецки, – а теперь вот

И кисни в чернилах!

Пиявки, пиявки! Отец, может,

Последней лишился

Коровеньки, чтоб ты русской

Грамоте учился.

Украина! Это твои сыновья родные,

Чернилами политы,

Под царевой беленой

В немецких темницах

Заглохшие! Плачь, Украина!

Сирая вдовица!

 

Поему «Великий льох» теж сфальшовано, позаяк вона є гострим
обвинуваченням Москві за лихоліття в Україні:

Як все москаль позабирає,

Як розкопа великий льох.

 

Перекладачі огидно змінили на:

Когда начальство раскопает

И славный обкрадет подвал…

 

У Шевченка:

Як Батурин славний

Москва вночі запалила…

 

Перекладачі сфальшували так:

Как Батурин славный

Рать царева подпалила…

………

Ну, а в твоїй Московщині

Є чим похвалиться?

Чи чортма й тепер нічого?

 

Перекладено:

А в той земле царевой есть ли

чем питаться? Или черт знает,

Как убого?

 

Читаємо у Шевченка:

Січ… жидвою поросла.

Та й москаль незгірша штука:

Добре вміє гріти руки!

 

Перекладачі змінили на:

Сечь немчугой обросла.

Русские царевы слуги

Тоже греть умеют руки!

 

У Шевченка:

По-московськи лає…

У московській бані…

Так малий льох у Суботові

Москва розкопала…

 

Перекладено:

Крепкой бранью осыпает…

Царева баня…

Малый подвал раскопали…

 

В поезії «Стоїть в селі Суботові» є такі Шевченкові слова:

Москалики, що заздрили,

То все очухрали… –

 

Сфальшували на:

Царских слуг объяла зависть,

Все поразоряли.

 

А в поезії «Чигрине, Чигрине» є слова:

За що ж боролись ми з ляхами?

За що ж ми різались з ордами?

За що скородили списами

Московські ребра?

 

Московські перекладачі сфальшували так:

За что же панов рубили?

Орду бесчисленную били?

И острой пикой боронили

Татарам ребра?

 

Не пожаліли перекладачі й поезії «Сліпий», де є такі слова:

Як Січ руйнували,

Як москалі серебро, злато

і свічі забирали з покрови…

Ляхи були – усе взяли.

Кров повипивали!

А москалі світ Божий

В пута закували…

 

Російською читаємо:

Как Сечь разодрали,

По церквам оклады-ризы,

Свечи забирали.

Шляхта была – все взяла, кровь повыпивала.

А царица даже воздух

В цепи заковала.

 

Звісно, поетів вислів «москаль» може означати не лише «солдат», як у «Катерині», а й національність. Може, саме
тому в російському перекладі вжито слово «русский». Але чистим фальшуванням
позначено ті місця перекладу, де слово «московський» замінено на «царский», «царица»,
«крепкий» та ін.. Безсоромне фальшування Шевченка і в тім, що перекладач не
хоче показати ненависті Шевченка до Москви і просто пропускає слова «Москва»,
«московський» або замінює іншими словами, як от: «Москва випалила Україну і
Дніпро спустила в синє море». Коли ж українці «скородили списами московські
ребра», у перекладача – татарські. Як же безбарвно і фальшиво перекладено
Шевченкове «степи мої запродані жидові, німоті» – «овладели чужеземцы моими
степьями».

Як доказ, що Тарас Шевченко
словом «москалі» окреслював увесь московський народ, наведемо цитату з
передмови Шевченка до другого видання «Кобзаря» 1847 р. (цитуємо не за якимось
«сфальшованим» виданням «буржуазних націоналістів», а за повним зібранням
творів Шевченка, виданим Академією Наук у Києві 1939 р., том 1, с.374-375):
«Чую, а іноді читаю: ляхи друкують, чехи, серби, болгари, черногори, москалі –
всі друкують, а в нас ані телень, неначе всім заціпило… А на москалів не
вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму».

Коли Шевченко виокремлює
москалів з інших народів, то це найкращий доказ, що він мав на увазі цілий
народ, а не лише царя, царську вояччину, царський бюрократичний апарат, як це
подавали московські перекладачі. Цікавий теж порядок, у якому Шевченко
перераховує названі народи. Схоже, що у тій черзі москалі не випадково на
останньому місці – це свідчення справжнього ставлення Шевченка до
названого народу.

Фальсифікуючи
Шевченка, спотворюючи світлу пам’ять про нього, Москва ставила перед собою мету
поховати вдруге Великого Кобзаря, цим разом уже в духовно-ідеальному розумінні,
тобто відірвати Шевченка від українського народу. Тільки так вона могла
остаточно змосковщити і поневолити Україну

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!