Яблучний музей Олександра Довженка

Закінчення. Початок у ч.21

КАДРИ З ФІЛЬМІВ, КАДРИ
ЖИТТЯ

Діюча музейна експозиція розташована поруч у сучасному
будинку. Відразу при вході – полиця подарунків Довженку, книжки Любові Забашти,
Валентини Ткаченко, Олеся Гончара, Максима Рильського, Миколи Бажана і не
тільки з їхніми автографами. Оформлення виставки, на диво, стильне й сучасне,
без радянського однострою і підписів: всі експонати розташовані, як кадри з
фільму. Клац – дитинство малого Сашка, клац – його шкільні роки, ще кадри –
Довженко-дипломат, харківський період його життя і кінематографія – Одеса,
Київ, Москва… Чорна зала воєнного періоду. Кадри з життя, кадри з фільмів, десь
особисті речі – люстерко, капелюх, виготовлений із рисової соломи, шкіряна
валіза, портфелі, ціпок з орнаментом, вудка, записи, сторінки з творів. Тут і
перші експонати, передані дружиною Довженка – Юлією Солнцевою 1959 року з
колишньої московської квартири, і вже пізніші – після її смерті 1990 року. На
закінчення – кадри зі стрічок, зняті за сценаріями Олександра Петровича, але
вже без нього.

Привертає увагу найновіший експонат музею – вирізьблене
родове дерево Довженка роботи сосницького майстра Анатолія Семенцова. Кожне
яблуко на цім чарівнім дереві – чиєсь життя, десь гілки розростаються далі, а в
когось, як у самого Олександра Петровича, продовження немає: він ніколи не мав
дітей. Внизу – опалі яблучка, сестри й брати письменника, які рано померли й не
залишили після себе нащадків.

ДОВЖЕНКО КІНОШНИЙ

І який же музей режисера «Землі», фільму, що після
міжнародного референдуму у Брюсселі увійшов до числа 12 найкращих стрічок
всесвітньої історії кіно, без кінозалу? Хоч невеликий, але є. У нім кожен
відвідувач може замовити для перегляду будь-який фільм Олександра Довженка, або
й стрічки про самого геніального режисера, і фільми за його сценаріями
«Зачарована Десна», «Повість полум’яних літ», зняті дружиною після його смерті.
Кінооператор (і навіть така посада є у штаті!) каже, що найчастіше замовляють
«Зачаровану Десну» і «Землю». За окрему плату – для вас стрічки з Київської
кіностудії, з якою музей у дружніх відносинах, фільми Леоніда Бикова, Івана
Миколайчука, Сергія Параджанова тощо. За 12 гривень вам запишуть на диск
програми й спогади про Довженка. На жаль, диски з фільмами Олександра Петровича
не продаються: потрібна ліцензія. Хоча попитом вони користувались би
однозначно.

У кінозалі часто проводять музейні уроки й літературні
вечори для школярів про творчість Довженка, відомих режисерів, письменників
рідного краю. За відповідну плату кожен бажаючий може прослухати тематичну
екскурсію, якщо його цікавить окремий аспект з життя письменника-режисера. Тут
же – змінна виставка на той час пропонували ознайомитись із літературною
творчістю соснівчан. Музейні працівники ще опікуються радіопрограмами, що
присвячені Олександру Петровичу, а також відзначають день пам’яті митця і день
заснування музею, а також допомагають відбутися Всеукраїнському молодіжному
кінофестивалю «На хвилях зачарованої Десни».

АВТОБУС ДЛЯ
ЕТНОГРАФІЧНИХ ПОЇЗДОК І САДІВНИК ДЛЯ ПІДТРИМКИ ДЕРЕВ

«У 60-х роках сюди було паломництво у прямому сенсі. А
1984 рік запам’ятався особливо – 8-10 груп щодня. Люди приходили без кінця – не
можна було зайнятись науковою роботою. Тоді ж музей був майже безкоштовний: 5
копійок за дитячий і 10 за дорослий квитки», – згадує Любов Наконечна, директор
музею з семирічним стажем. Зараз з упевненістю можна сказати, що то були
рекордні часи – понад 40 тисяч туристів на рік. 
А в рік 90-ліття від дня народження Олександра Петровича тут проходив
Всесоюзний кінофестиваль, і цілі потоки делегацій кінематографістів із
Болгарії, Чехословаччини, Румунії, Польщі, Німеччини, Куби, Індії зачастили
сюди. В останні роки відвідувачів менше, але вже цього літа приїздили
шанувальники з Франції, Італії, Канади, Німеччини. Цікаво, що іноземці
почуваються у садибі Довженка зручно: дехто відпочиває в альтанці, на лавочках,
дехто лежить на траві, гуляє серед традиційних квітів Довженкового дитинства –
старовинних жовтих жоржин і чорнобривців, й усі з радістю пригощаються яблуками.

До речі, ще раз про яблука. Задля плодовитості
історичного садка у музейному штаті є навіть садівник. За хатою – відтворений
ще й город, а весь урожай, що не споживають відвідувачі, віддається місцевим
дитячому садку й лікарні. Мало який музей в Україні може козиряти своїм
автобусом, а в Сосниці він є і використовується для етнографічних поїздок.
Головна хранителька музею Марія Мірошниченко, як і всі працівники, сподівається
на розширення експозиційних приміщень, бо показати є що: вишивані сорочки, килими,
побутові речі. Та на традиційне безгрошів’я музей скаржиться мало –
Чернігівське управління культури сяк-так допомагає. Минулого року, наприклад,
вдалось переробити майже розвалений постамент на бюст Олександра Довженка, що
тепер – суцільно-гра­нітний.

Особисто мене приворожила книжка Сергія Тримбача
«Олександр Довженко: Загибель богів», геть зачитана не тільки соснівчанами, а й
шанувальниками з усієї Чернігівської області. На жаль, вийшла мізерним тиражем,
тож і купити її вже нереально. Сподіваємось на її перевидання, як і на нові
дослідження довженкіани, адже, за заповітом Юлії Солнцевої, 2009-го року
повинні були відкритися секретні архіви Олександра Довженка, що у Москві.
Документи, записники, численні папки мали б затінити білі плями, що стосуються
переважно сум’ять митця зі Сталіним. Та поки що глухо. Як довго!?

ЯК ДІСТАТИСЬ?

У районний центр Сосниця найкраще діставатись із
Чернігівського автовокзалу: маршрутки ходять часто. Але варто виїжджати раніше,
позаяк час поїздки – приблизно дві з половиною години, а музей працює до 17.00.
Є варіанти їхати залізницею до селищ Бахмач або Мена, а там – долати відстань,
питаючись у людей. З центру містечка до самої Довженкової садиби – кілька
хвилин, всякий соснівчанин зорієнтує вас, у якому напрямку ті кілька хвилин
потрібно витратити.

ДЕ ПЕРЕНОЧУВАТИ?

Можна порадіти дешевизні номерів у місцевому готелі, а це
всього лиш 40 гривень. Спочатку працівниці готелю перепитають, чи ви точно
вирішили у нім ночувати, а пізніше дуже здивуються вашій сміливості, якщо ви
залишитесь непохитні у своєму рішенні… але перепитають для певності ще раз. У
готелі раджу нічому не дивуватись. Але де ще знайти стільки екстріму!?
Неекстремалам можна взяти з собою намети й заночувати на схилах зачарованої
Десни – всього кілька кілометрів від Сосниці. З продуктовими крамничками
проблем не буде, із закладами харчування – складніше. Якщо обирати, то краще
піти в кафе «Єва».

ЦІНИ

Вхід платний, але якщо ви пенсіонер, студент, школяр, то
квиток вам продадуть зі знижкою. Якщо на малу батьківщину Олександра Довженка
вас приїхало семеро, або й у більшій кількості, то ви автоматично
забезпечуєтесь екскурсоводом. Попередні екскурсії можна замовити за телефоном
2-15-90, до того ж, за бажанням, можна обрати їхню тематику. Корисної
макулатури про письменника й режисера чимало – і буклети, й календарики,
проспекти, каталог меморіальних речей, флаєри, набори листівок.

ЩО ПОБАЧИТИ ЩЕ?

Десна, Довженко казав, зачарована.

Колишня жіноча гімназія ХІХ ст. (будинок контрастно
відрізняється від архітектури усієї Сосниці).

Покровська церква 1847.