«Я ж, деградуючи новітньо…»

216

Дивнії перли і курйози
перекладу Байрона

Розвиток новочасного
українського перекладу від початку ХІХ століття і до сьогодні можна описати як
рух від травестійного обігравання оригіналу до його адекватного відтворення.
Але ця «адекватність» доволі ефемерна в поетичному перекладі, і попри зусилля
теоретиків художнього перекладу вивести якісь закономірності відтворення
поетичного тексту, читачам зрозуміло, що насправді про перекладну поезію можна
говорити як про більшою чи меншою мірою переспіваний текст. Ситуація
спрощується у випадку з верлібрами, але й то не завжди. Ми думаємо, що сьогодні
поетичний переклад уже дорослий, і йому не відомі речі штибу «Гараськових од»
чи «Жабомишодраківки».

Але така позитивістська
картина прогресу була б надто банальною, якби не деякі прекрасні атавізми, що
сьогодні нагадують нам про перші кроки українського перекладу, коли перекладачі
ще не знали мов, користувалися перекладами-посередниками та займалися іншими
неподобними сьогодні справами.

За останнє десятиліття
вийшло друком кілька презентабельних томів Байрона українською в перекладах
Валерії Богуславської. Можна говорити навіть про безпрецедентність такого
явища, коли одна людина переклала більшу частину віршового доробку Байрона
самотужки. Але безпрецедентність має й іншу сторону, як усі медалі. Адже якщо колись
важко було уявити про солідну перекладну книгу, тим паче поетичну, без
редактора а то й кількох, то всі вище згадані видані за авторською редакцією.
Себто, вважаймо, без редакції, бо без погляду чужого ока. Редактори, які знають
англійську, видно, вимерли, як динозаври, і залишили Байрона наодинці з
суворими реаліями українського поетичного перекладу. Словом, перед нами
однозначно цікаве явище, незалежно від знаку (+? –?), який ми йому не маємо
охоти надавати.

Не заперечуючи наявності
перекладацьких знахідок у згаданих томах, не можу не згадати кількох каменів
спотикання, які тягнуть на статус перекладознавчих курйозів. Пройшовшись по
кількох хрестоматійних текстах англійського класика і звіривши їх із
оригіналом, я переконався у справедливості Франка, що з книг можна винести
дивнії перли.

Отже, перл перший.
Відкривши першу ж сторінку першого випуску, бачимо чомусь «Єврейські мелодії»
(2004, с. 5), хоча це порушує хронологічну послідовність віршів, і натрапляємо
на відомий вірш «Вона йшла, вродлива», де замість байронового «She walks in
beauty, like the night / Of cloudless climes and starry skies» читаємо: «Вона
йшла сяюча, як ніч, / між хмар по зірочках-світах». Звідки взялися хмари,
звідки пестливі зірочки- світи, якщо в Байрона cloudless? От вам і перша
знахідка.

Перл другий. Байрон, хоча й
був кульгавим, але плавав чудово. Одного разу він вчинив символічний жест, який
сьогодні б назвали літературним перформансом чи промоакцією – переплив
Геллеспонт від Сестоса до Абідоса. І написав про це вірш, ще не встигнуши як
слід просохнути. Річ у тім, що існує давня елліністична легенда про юнака і
дівчину, які жили по різні береги протоки, у цих двох містах, які в давнину
були ворожими. Юнак Леандр щоночі перепливав протоку, щоб поєднатися на ложі із
дівчиною Геро, яка була жрицею. Тому цей зв’язок був подвійно неприпустимим.
Словом, Байрон не без іронії щодо себе писав (дослівний переклад): Якщо в похмурім місяці грудні / Леандр мав
звичку щоночі / (яка з дівиць не пригадає цієї оповідки?) / перепливати твій потік,
Геллеспонте, // Якщо, коли завивала зимова буря, / він охоче  поспішав до Геро, / й отак у старовину твій
потік струмів, / сяйна Венеро, – як жаль мені обох! // – то чому б і мені,
виродженому сучасному бідоласі, / хоча й у погожий травневий день, / не
випростати стомлено мокрі кінцівки, /і думати, що я вчинив подвиг?
(B. 59)
Словом, оригінал синтаксично закручений, та ще й із дуже архаїчними
фразеологізмами (nothing loth, to be wont). Що бачимо в перекладі?

Чому б в імлисті дні грудневі

Леандрові нічних балад

(Слухачки цих історій, де ви?)

Шир Геллеспонту не здолать?

 

Чому б в ревінні бур зимових

Не йти в Герої із забрьох?

На честь Венери стати знову

На путь звитяг? Шкода обох!

 

Я ж, деградуючи новітньо,

Підвожусь ледве навмання,

Маніжачись у травні-квітні,

Про подвиг думаю щодня.

(2004, с. 50).

 

Цього разу в перекладі
«знайшлися» не знати звідки: балади, Герої, забрьохи, «деградуючи новітньо»,
«підводжусь ледве навмання». Скільки перекладацьких знахідок на три строфи!
Особливо дивно звучить перетворення Геро-дівчини на якихось Героїв, до яких
чимдуж поспішає ліричний герой. Фатальне поєднання ложа, до якого поспішає
Леандр, і героїв. Тим курйозніше воно виглядає, що в примітках до цього вірша
таки є пояснення щодо історії Геро й Леандра. Але у перекладі англійське «Hero»
(в однині!) перетворилося на героїв. Так само на прикладі перекладу цього вірша
можна переконатися, що мають рацію західні перекладачі, які зазвичай
відтворюють поезію прозою. Бо у цьому «виривку» заради рим пожертвувано і
доладністю вислову, і сенсом оригіналу (оте «щодня» – очевидна дописка заради
рими,  Байрон не плавав щодня через
Геллеспонт).

Перлом набагато меншого
масштабу є вживання слова «колисанка» (2004, с. 51) у значенні «хитавиця» (рос.
«качка»), якої в оригіналі, звісно, немає й близько. А далі перли вже й
рахувати не будемо.

Вартою уваги є згадка і про
поетизовані медичні подробиці. В оригіналі бачимо: «I would not give that
bossom pain!» (щось на кшталт «Я не завдам болю цьому серцю» – B., 56), що в
перекладі перетворюється на «Стисканням серця лиш промов». Себто ліричний герой
просить зробити йому безпосередній масаж серця стисканням. Очевидно, що така
зміна сенсу зроблена для підкреслення важкого стану закоханого, коли серце
зупиняється і тільки хірургічне втручання може допомогти. Але далі закохані в
перекладі просто доходять до відвертих звірств, це вже тільки для повнолітніх.
Байрон хоча й був епатажним, але все ж пише так: «And still our glowing lips
would meet, / As if in kisses to expire» (B., 55), себто «І наші палкі вуста
зблизяться, немовби для того, щоб померти в поцілунках». В перекладі: «…доки /
вуста вустами не поглинем, / цілунком знаджуючи смерть» (2004, с. 76). Звісно,
після того, як відкусити губи одне одному і ще й проковтнути їх, цілком
імовірні летальні наслідки. Читати лірику стає все страшніше, тож досить про
неї.

Збільшимо масштаби. Киньмо
погляд на поеми. Загалом вони справляють гарне враження, заколисуючи подекуди
точними римами і витриманими ритмами. Але тут теж не обходиться без
перекладацьких знахідок. У «Бронзовому віці» у зверненні до Наполеона читаємо:
Oh, dull Saint Helen! with thy gaoler nigh – / Hear! hear Prometheus from his
rock appeal / To earth, air, ocean… « (В., с. 172), що в перекладі звучить так:
«Ти в’язнем на Святій Олені це з’ясуєш, / Там, Прометей, прикутий до гори, /
Хоч з небом, хоч із морем говори…» (2006, с. 23). По-перше, ім’я святої все
таки Єлена, а «на святій Олені» взагалі вульгарно звучить. Що робив Наполеон на
святій Олені? І яка вона після цього свята? Так само і останній рядок: «Хоч з
небом, хоч із морем говори». Яка мила ідилія. Прометей прикутий до скелі, у
нього проблеми з печінкою, а він неспішно роздумує – хоч з морем, хоч із небом
говори… Садок вишневий біля хати…

І врешті, перейдімо до «Дон
Жуана», який вийшов у перекладі все того ж інтерпретатора 2007 року. І почнімо
з ще однієї дивовижної знахідки. У післямові перекладач робить таку заяву:
«Там, де Байрон використовує французькі слова, доводячи, що в англійській мові
такі поняття передати ніяк, я, гадаю, з повним правом використала російські».
(2007, с. 578). Передовсім, лексичний склад англійської мови на відсотків 60
має романське, зокрема й французьке походження. І французька в ХІХ ст. була
мовою вищого світу, себто цілком зрозуміла читачам. Себто краще вже робити, як
Рильський, який, перекладаючи «Пана Тадеуша», всі латинські фрази або опустив,
або замінив деякими церковнослов’янізмами, бо латинські вислови оригіналу були
цілком зрозумілими першим польським читачам твору. Але логіку нашої перекладачки
складно зрозуміти. У такому разі всі іншомовні вкраплення в перекладних текстах
треба подавати російською, що звучить просто абсурдно. Натомість деякі
англійські фрази в «Дон Жуані» залишаються не перекладеними. Просто заради
рими. І тому французькі слова перекладені російською, а англійські вислови God
damn, past perfect взагалі не перекладені. Залишається з подивом повторити
перший із цих висловів і розвести руками. Ніби в українській мові, чорт
забирай, так само «ніяк передати» чорт забирай і давноминулий час!

Роздивимося на прощання ще
одне перло многоцінне. Перекладачка в післямові сама наголошує на іронічності і
двозначності Байрона. Але іронічність – це ж далеко не вульгарність. От у
Байрона в першій пісні «Дон Жуана» читаємо:

 

CXXVIII

Man’s a strange animal, and makes strange use

Of his own nature, and the various arts,

And likes particularly to produce

Some new experiment to show his parts;

This is the age of oddities let loose,

Where different talents find their different marts;

You’d best begin with truth, and when you’ve lost your

Labour, there’s a sure market for imposture.

 

Що перекладено дуже
близько: «Конечно, человек – пре­странный зверь, И странное находит примененье
Своим чудесным склонностям. Теперь У всех экспериментом увлеченье Мы все
стучимся в запертую дверь. Таланты процветают, без сомненья. Сперва поманят
истиной, а там Исподтишка и ложь, подсунут вам». Адже man – це людина чи
чоловік. Але точно не самець! Бо самець – це male чи he-. А animal – тварина, а
не ссавець, який все ж таки mammal. В українському перекладі ж читаємо, Господи
прости:

 

Самці – ссавці предивні, знав аби ти,

В них уподобання несталі вкрай.

Як починає щось у них свербіти,

Враз іграшку новеньку подавай.

І віку цю оскомину не збити.

Де попит є, там крам лиш обирай.

Але не пнись найкращого чекати,

Бо ринок спить і бачить – ошукати.

 (2007, с. 39).

 

У Байрона злегка
непристойний каламбур. Взагалі-то йдеться про сучасну йому людину, яка пнеться
себе скрізь показати. Але це все оповито легким еротичним флером, що й створює
іронічний ефект. Слово «parts» означало як і «таланти», так і «геніталії» як
скорочення від personal parts. Але ж Байрон так нічого і не показує, а лише
натякає. Перекладачка іде консервативним шляхом, все цнотливо прикриваючи. І
Бог з нею. Бо український переклад показує, що буває, коли автора замість
іроніка примушують бути ексгібіціоністом. Від сатири на сучасні несталі смаки
суспільства залишається ганьблення… проміскуїтету.

Наведений вище огляд зовсім
не претендує на будь-яку оцінку великого перекладацького доробку, у якому,
безперечно, таки є справжні знахідки, але тільки вказує на курйозні ситуації,
які виникають, коли автори і видавництва економлять на редакторах.

 

Тексти цитуються за:

Дж. Г. Байрон. Твори.
Переклад з англійської Валерії Богуславської. – К.: Дух і літера, 2004. – 376
ст.

Дж. Г. Байрон. Сатри і
поеми. Переклад з англійської Валерії Богуславської. – К., без вид., 2006.  – 194 ст.

Дж. Г. Байрон. Дон Жуан.
Переклад з англійської Валерії Богуславської. – К., без вид., 2007. – 592 ст.

Byron. Poetical Works. –
London: Oxford University Press, 1967. – 923 p.

 

Назарій НАЗАРОВ,

студент Національного
університету

«Києво-Могилянська академія»

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!