2014 рік оголошено роком Шевченка. Вийдуть нові дослідження,
присвячені творчості Тараса Григоровича,
його поетичному та художньому спадку. Хочу розповісти про нову книгу київської
письменниці Любові Гонтарук, присвячену Шевченку і його коханим жінкам, яка
побачила світ в перші дні 2014 року. Жагучі поетичні рядки Тараса Григоровича,
присвячені цим непересічним жінкам, і надихнули авторку на створення книги.
Увагу більшості дослідників
привертає величезний творчий спадок поета, не так багато досліджень присвячено
його особистому життю. У своїй монографії «Тарас Шевченко» дослідниця та
літературознавець Марієтта Шаґінян стверджує: «…дослідження кохання великих
людей, творців — величезне, важливе завдання, яке безмежно збагачує. У тому,
кого і як кохає велика та й усяка людина, — розкривається суспільство, історія
цілого покоління… Особливо це вірно стосовно Тараса Григоровича Шевченка» .
Загальновідомо, що Шевченко ніколи не був одружений та не мав дітей. І хоча він
так і не створив родинного затишку, про який весь час мріяв, Шевченко ніколи не
був самітником чи затворником, він кохав і був коханим. Й насправді доля поета
склалася доволі трагічно: дитинство та юність, проведені у кріпацтві, його
зв’язок з Кирило-Мефодіївським товариством а відтак арешт і заслання без права
писати і малювати. Перебування за ґратами та довгі роки солдатчини серйозно
підірвали здоров’я Тараса Шевченка, він помирає у 47 років, у доволі молодому,
з точки зору сучасної людини, віці.
Книга «Я їх любив. Кохані
жінки Т. Г. Шевченка» складається з десяти розділів, кожен з яких присвячений
жінці, в яку був закоханий Тарас Григорович в певний період свого життя.
Авторка починає кожен розділ цитатою Тараса Григоровича, а далі ніби продовжує
монолог закоханого поета власними поезіями, на які її надихнули Шевченкові
рядки.
Письменниця довго виношувала
задум написання цієї книги, збирала матеріал про Шевченка та романтичні історії
його кохання, знаходила портрети цих жінок, які були створені самим Тарасом
Григоровичем, перечитала багато спогадів та досліджень аби пройнятися цією
темою, тією романтичною епохою, від якої нас відділяють майже 200 років, щоби
дізнатися більше про тогочасні звичаї та традиції, етикет у спілкуванні між
чоловіками і жінками першої половини ХІХ століття.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Авторка згадує, що поштовхом
до зацікавлення цією темою стала історія кохання Шевченка до Ганни Закревської.
Незважаючи на те, що Закревська була значно молодшою від Шевченка, і на те, що
в той самий час у Шевченка була закохана княжна Варвара Рєпніна, у маєтку якої він
в той час гостював, Тарас Григорович безтямно закохується у молоду заміжню
жінку, дружину свого друга полковника Платона Закревського, якій згодом
присвячує вірш «Г. З.»
Немає гірше, як в неволі
про волю згадувать. А я
про тебе, воленько моя,
оце розгадую…
Їхні стосунки не мали
майбутнього, але вони дуже вплинули на Шевченка. У поета з’являється бажання
мати свій дім, свою родину, дружину. І це бажання, ця нестримна душевна потреба
буде супроводжувати поета все життя.
Згодом Шевченка відправляють у
заслання, але Варвара Рєпніна не перестає клопотатися про звільнення Шевченка,
в якому вона найперша побачила генія. Тарас Григорович глибоко симпатизував цій
вродливій і неординарній жінці, присвятив їй поему «Тризна» та подарував свій
автопортрет. Але чи суспільна прірва між колишнім кріпаком та княжною, чи те,
що його серце в цей час належало Ганні Закревській, не дало можливості цим
дружнім стосункам перерости у щось більше.
Саме цей любовний трикутник
дуже зацікавив авторку і дав імпульс до написання цілої книги про жінок, яких
любив Шевченко. Книжка писалася на одному подиху, кожного ранку народжувався
вірш, який згодом увійшов до книги. Всі ці історії кохання, ці жінки були
реальними постатями, ми знаємо про кожну з них більше або менше, але це все невигадані
і дуже зворушливі історії.
Найбільше з цих романтичних
стосунків авторку вразило кохання Шевченка до Феодосії Косиці. Почуття до
Феодосії було взаємним, дівчина хотіла вийти за нього заміж, але на заваді
шлюбу став батько — Григорій Косиця, священик із села Кирилівка, який не дав
дочці свого благословення. Це дуже вразило бідну дівчину, але вона не могла
піти проти волі батьків і невдовзі збожеволіла від горя.
Дев’ятнадцятирічна Ликера
Полусмак — остання любов Шевченка, його остання надія на родинне щастя. Але
молоденьке дівча не змогло оцінити почуття видатного поета, віддавши перевагу
перукарю Яковлєву.
Книжка «Я їх любив. Кохані
жінки Т. Г. Шевченка» має дуже ошатний вигляд, вона створена в стилі,
притаманному добі романтизму, коли жив і творив Шевченко, проілюстрована
дбайливо підібраними кольоровими портретами цих жінок, які протягом життя
надихали видатного Українця, і чиї образи часто з’являються в його творах.