"Я не повертаюся"

144

Колекція вражень
від збірки Тараса Девдюка «Дерево навколо птаха»

 

Вірші Тараса
Девдюка здебільшого містять лише натяки, що надаються до різних прочитань,
залежно від специфіки сприймання реципієнта. Доволі прозоро натякає на це
невеличкий авторський вступ під назвою «Що спонукало мене написати цю книгу»:
«Зима, яка розділювала два тисячоліття, тривала вічність… Можливо, вона сама
була тисячоліттям між ними… Мені довелося купувати нові шини для мого
вишневого «Plymouth Sundance», оскільки їзда на старих в таку вічність ставала
небезпечною. На майданчику біля автосалону «Pep Boys» я ледь не наступив на
дамську рукавичку, біля якої лежала обручка і папір з моторним маслом. На снігу
білий папір губився б, якби в його єство не проникла олива. Хоча ні – папір був
пожмаканий, мов чорновик, а будь-який чорновик, як правило, кидається в очі.
Дамська ж рукавичка виглядала як незвичайна пташка, яка випала зі звичайного
гнізда. Сніг ще був теплим…»

Нині Тарас
Девдюк мешкає в Чикаго – як здається, географічний чинник також відіграє певну
роль, зумовлюючи синтез різних культурних традицій.

З короткої
біографічної довідки дізнаємося, що Тарас народився 1969 року в Магадані,
закінчив Косівську середню школу та Львівський державний університет імені
Івана Франка. Отже, він належить до тієї генерації, яка в дитинстві ще встигла
стати жовтенятами – піонерами – комсомольцями… Кому обридли
політінформації… Хто знає, що таке примус і хто такі стукачі… Покоління,
яке зазнало тиску тоталітарно-виховної системи, що протягом 70 років домінувала
на теренах нашої «необъятной родины»… Яке мало всі шанси стати зредукованими
«homo soveticus» – громадянами країни, де лише в піснях «вольно дышит человек»,
а насправді придушуються будь-які зародки вільнодумства… Згадки про
«підсерповану державу» знаходимо в одній з ліричних мініатюр Тараса Девдюка. На
перший погляд, окремі його вірші (на противагу до «абстрактних») прості і
невибагливі… Але за позірною простотою криється глибша символіка, підтекст,
який має уловити і зрозуміти читач. «Підсерпована держава» – символ
тоталітарного тиску на особистість. Ширма – знак приховування реального стану
речей і показухи (у рік найбільших репресій Сталін цинічно зауважив: «Жити
стало краще, жити стало веселіше»…) Але завжди є в суспільстві ті «нелукаві»,
хто володіє надто гострим зором і вміє прозирати за ширму… Ті – чий шлях
проти течії, вниз, до загибелі. Для кого це прийнятніше, ніж тваринне животіння
чи підленький конформізм.

Разом з тим, це
покоління щасливо уникло репресій і переслідувань, оминуло небезпеку совкізму.
Покоління, яке прийшло в літературу на хвилі здобуття Україною незалежності і
завдяки цьому не зазнало нівеляційно-зрівнялівського впливу соцреалізму.
Покоління, яке обрало свободу… І розгубилося в умовах дискредитації всіх
цінностей… В умовах недоринкової недоекономіки 90-х і недопатріотичної
недополітики 2000-х. 

Одні – скурвилися.

другі – спилися.

треті – з’їхали.

четверті – виїхали.

п’яті – змирилися.

шості – не в’їхали.

Втрачене
покоління? Точніше сказати – покоління розгублених, які болісно шукають свій
Шлях… Чи не тому більшість поезій збірки можемо умовно назвати
«екзистенційними». Асоціативний ряд поезій цього циклу пов’язаний з різними
станами людини у світі – хаотичному, абсурдному, ворожому…

Світ ліричного
героя –  це світ втрат і розлук:

Миші залишають кораблі.

Листя залишає дерева.

Люди залишають батьківщини.

(Самотні залишають самотніх).

Хтось залишає сторінки моєї книги.

Я не повертаюся.

Всі залишають –
і не залишаються. Відходячи: хто на чужину, хто у небуття… Самотність
ліричного героя зумовлена не лише онтологічною самотністю людини в абсурдному
світі. Додатковим чинником, що стимулює загострення екзистенційної туги і
відчуженості, є еміграція. Тарас Девдюк належить до того покоління, яке після
падіння т.зв. «залізної завіси» отримало можливість побачити інший світ:
таврований епітетами «буржуазний», «імперіалістичний», «загниваючий»,
«ворожий»… Але ж такий привабливий – світ, з якого до «підсерпованої держави»
контрабандою потрапляли джинси і джаз, жувальні гумки і пісні «Бітлз»,
«Кока-кола» і рок… Міф про кровожерного дядечка Сема – і міф про суспільство,
де кожен має шанс стати мільйонером… Покоління, яке зрозуміло оманливість і
тоталітарного образу капіталістичного «антисвіту», і привабливих картинок споживацького
раю… Покоління, яке втратило ілюзії, адже відносна матеріальна стабільність –
це не все, що потрібне людині, аби почуватися комфортно. Чужий світ, де
посилюються відчуття самотності, відчуженості, безсенсовості індивідуальної
екзистенції.

Характерна
образна система поезії. Перший тематичний образ «миші залишають кораблі»,
окреслюючи синдром втечі, натякає на тих, хто з СРСР – цього корабля, який,
тонучи, загрожував потягнути на дно десятки-сотні тисяч людських доль… Хтось
виборсався, хтось, покірно склавши руки, пішов на дно, хтось виїхав у пошуках
кращої долі. Одні – маючи свідомий намір, інші – як листя на вітрі («листя
залишає дерева») – довірилися долі і були віднесені на чужину. «Самотні
залишають самотніх» – ось афористична формула існування людини у світі.
Відчуження отруює стосунки закоханих. Час стирає приязнь. Девальвується дружба.
Від нас колишніх/справжніх залишається хіба що дитячий спогад –

Колись в дитинстві вони сиділи над ставом

і дихали на одну кулю

разом і водночас.

і щоб один не перекотив другого –

дивилися у воду

і зв’язали один одному

черевики докупи

різними шнурівками…

І ностальгія за
батьківщиною. У поезіях Т.Девдюка виразно окреслене протиставлення двох світів
– там і тут, України й Америки. Причому «тут» (Америку) поет не ідеалізує. Це
прагматичний світ, де є все для комфорту, де панує культ споживацтва, але немає
справжнього життя: «Тут життя – не бути на виду:/ Побудувати хату для онуків,/
Посіяти горіхів у саду». Натомість Україна залишається в серці, відлунюючи час від
часу болісними згадками.

Водночас зразків
пафосної патріотичної лірики у збірці Тараса Девдюка немає. Чому? Бо автор
належить до покоління, яке знизує плечима від самого цього словосполучення, яке
набило оскому за радянського часу. У нього маємо щемливі спогади, щире
вболівання про Україну… Але його символ патріотизму – не сумнозвісна
«Родіна-мать», не нудна постать із прапором в руках (колір у нашій ситуації, на
жаль, не має значення, адже це всього-на-всього зручний камуфляж), а елегантна
панночка з тату – ініціалом батьківщини – на ніжці. Вона могла би зачаровувати
представників протилежної статі, але має інше кредо: «Та ти, як та американка,
– ти патріотка, не коханка!»

Лірична героїня
інтимних поезій Тараса Девдюка – багатолика. Це може бути легковажна панянка,
яка відмовляє героєві («Дівчинко, лицемірство твоє меж не знає») або випадкова
незнайомка… Цілісного портрету немає – лиш окремі фрагменти зовнішності:
зачіска («Вам до лиця ця зачіска і кіска. / Повірте, для такої голови/ не
пасувала б інша, шовіністська…»), очі: «Колись / я порівнював твої очі/ з
розколеною навпіл/ смерекою» (це несподіване порівняння викликає асоціації з
глибинною роздвоєністю особистості, відлунює трагедійним). Інколи
запам’ятовуються деталі-речі. Так, наприклад, поезія «Жінка» розгортається
перед читачем як нагромадження асоціативних зв’язків, вихідним моментом яких є
звичайнісінький жіночий шалик.

Інколи в
безмовну інтимну бесіду двох втручається третій – чужий, ворожий, викликаючи
мимовільні ревнощі, як-от у поезії «Вагу і вік в очах втаїти» – той «бринзак»,
який «твоє волосся поправляє», «колюче треться до грудей», чиє почуття
«розволочиться за день і буде тобі десь глибоко…» Третій присутній і в поезії
«Від-дай-те-ся!»:

Від-дай-те-ся!

Віддалися?! Кому?!

Віддалено зюрчить-звучить

Ваш голос.

Отому дурневі, який обтяв Ваш волос?

Чи тому, хто тим волосом

Пітьму

Підперезав?

Поезія Тараса
Девдюка – різноманітна, багатолика, поліфонічна. Вона нагадує дзеркало, в якому
можна побачити… автора… ліричного героя… деталі оточуючого світу… але частіше в
цьому дзеркалі відображається той, хто дивиться, – тобто читач. Збірка «Дерево
навколо птаха» відкриється для кожного якоюсь новою гранню пізнання світу і
себе самого.

м.Черкаси

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!