Визволи нас, Господи!

УЛГ не публікує
матеріалів політичного чи економічного характеру. Ми намагаємося
використовувати можливості, значною мірою знецінені у суспільстві брехні і
корупції, але насправді надзвичайно дієві – засоби художнього слова,
талановитого і чесного. Однак наразі ми зробили виняток. Стаття, котра
пропонується, – на економічну тематику. Втім, прочитавши її уважніше, читач зрозуміє,
що йдеться в ній не тільки і не стільки про економіку і фінанси, а – про
цивілізаційний вибір, котрий нам з вами, рано чи пізно, а таки доведеться
робити.

У цій публікації,
з критичного погляду на господарську систему України, спробую вказати на
невідворотні втрати, що очікують нас.

Хоч як дивно,
попри наявність 18-х кандидатів у президенти, котрі  нарікали на недоліки нашого господарства і
тут же пропонували рецепти одужання, об’єктивної оцінки ми не маємо. До
прикладу, екс-прем’єр-міністр постійно наголошує, що незабаром
фінансово-економічна криза закінчиться, і в нас розпочнеться підйом економіки.
Який же аргумент наводиться? А ніякий. Хтось говорить про циклічність криз,
інший спостерігає за експертними оцінками щодо закінчення періоду рецесії у
більш розвинутих країнах. В цілому громадянам через ЗМІ нав’язують думку, що
економічна криза, як вірус грипу, має сезонний характер. Такий непрофесіоналізм
побутує в нас уже більше року.

Я стверджую, що
слідом за рецесією українську економіку очікує процесія…похоронна.
Аргументи?  Будь ласка, вони на кожному
кроці. 

 Зверніть увагу на рекламні вивіски комерційних
банків. Деякі банки обіцяють 22,5% річних вкладникам депозитів!!! На перший
погляд, — чудово! Про такий приріст капіталу у розвинутих країнах можна тільки
мріяти. Але ж у банківських сейфах не примножується жодної вартості. Такий
відсоток вкладникам можна обіцяти тільки через надання дорогих кредитів під
40-50% річних, бо ж банкам і собі щось треба залишати. А тепер збагнемо, яка
виробнича галузь України має 100% рентабельність? Адже, окрім повернення
кредиту, ще й податки треба сплачувати, і зарплату працівникам нараховувати. У
торгівлі така рентабельність не рідкість, але у виробництві ? ніколи. Тому
українці торгують здебільшого імпортним крамом, який за гривні не придбаєш.
Уряд мусить вдаватись до валютних запозичень. Не тільки росіянам за газ, а й за
товари широкого вжитку, побутову техніку, а 
тепер уже й за м’ясо, молокопродукти та цукор ми розраховуємось валютою.

 Боргова піраміда сягнула критичної межі.
Україна на 95% повторює шлях Аргентини, яка втратила  економічну незалежність. Розпорядниками
фінансів цієї країни є іноземні інституції.

 Погляньмо у корінь проблеми. На запитання,
чому наявна маса суспільно-корисної праці ніяк не з’єднається з великою
кількістю безробітних, фахові економісти відповідають: бракує грошей. Та як же?
В нас є свої гроші ? гривня. Єдиною сутністю якою якраз і  має бути функція віддзеркалення процесу
виробництва суспільно-корисних товарів та послуг. Без реального вітчизняного
продукту гривня перетворюється на фетиш, фантик. Хіба таку ціль перед собою
поставили наші банки?

 Справа ускладнюється присутністю на нашому
внутрішньому фінансовому ринку вільного обігу іноземних валют та іноземних
банків, які мають доступ до дешевих фінансових ресурсів у своїх країнах.

Нещодавно ФРС США
пролонгувала нульову облікову ставку рефінансування. Тепер запитаймо себе, чи
зацікавлені іноземні банки у наших валютних депозитах? Ні, бо навіщо їм
віддавати задекларовані 13%, коли можна отримати дешевий ресурс за 1 ? 2%.
Позичаючи українцям валюту під 20 і більше відсотків, банки нерезиденти
отримують масу задоволення. А нам залишаються борги.

Розрахунок уряду
на те, що західні ринки запрацюють і наші метал та хімія знову збільшать
надходження в країну ? ілюзорні. Енергоємність технологій виробництва у цих
галузях в поєднанні з ціною на газ, яку ми отримали, роблять нас
неконкурентними.

Що заважає нашим
урядовцям побачити об’єктивний стан справ в економіці? Насамперед ? хибний
монетарний методологічний підхід до оцінки економічних процесів. Заради
справедливості зазначу, що ця хвороба має загальносвітове поширення.
Фінансово-економічна криза є плодом мамонізації свідомості учасників світового
ринку.

Сьогодні стало
очевидним, що не коректно говорити про зростання економіки, посилаючись на ВВП
без огляду на його структуру. Наведу такий приклад: приватизація цукрового
заводу і порізка його на металолом відображається у статистиці двома актами
монетарного приросту ВВП. Перший ? отримання коштів від приватизації, а другий ?
від здачі металолому. Те, що ми втрачаємо галузь і вже стали імпортерами цукру,
позначиться згодом на дефіциті торгового балансу.

Справжня економічна
наука ? «Фізична економія» ? бачить господарські відносини крізь призму
енергетичних потоків. Гармонізація виробничих відносин передбачає циклічне
відтворення енергетичного потенціалу. Закон збереження і перетворення енергії
стоїть над всіма виробничими процесами.

Слід відрізняти
види виробничої енергії за її походженням. За М.Руденком: „До абсолютної
виробничої енергії належить енергія самої біосфери ? тобто усе те, що живить
життя, підтримує в людині спроможність до праці та розумової діяльності. Це ?
енергія фотосинтезу. Сонячна енергія, що перетворюється у живу речовину.
Відносна виробнича енергія — це, можна сказати, енергія техногенна. Енергія
всіх без винятку електростанцій ? ТЕС, ГРЕС, ГАЕС, АЕС.

Особливе місце у
долі людства займає енергія вуглеводнів: вугілля, нафти, газу. Це продукти
сонячної діяльності попередніх епох. Інтенсивність їхнього спалювання призвела
до загрозливих наслідків у екології та економіці. Забруднення атмосфери та
виснаження родовищ ? ось фактори, що вже сьогодні стають визначальними у
наближенні людства до самознищення.

Втім, у нас є
вибір. Адже Земля не є закритою системою, яка за законами термодинаміки мусить
загинути, вичерпавши внутрішні джерела живлення. Через гумусний шар, через
процес фотосинтезу, що відбувається у зеленому листку рослини, Земля відкрита
до животворної енергії, яку несе у собі сонячне проміння.

Творець подбав
про нас і заповів:

«Я є хліб життя…,
хто їстиме хліб цей ? житиме вічно» (Ів.6; 48, 58).

Ми не повинні
розуміти це виключно як алегорію.

Не помічати цих
енергетичних процесів, ігнорувати їх у веденні господарської діяльності:
означає коїти найтяжчий злочин ? проводити людство до омніциду.

Перед Україною
стоїть місія планетарного масштабу ? змінити напрямок поступу від ентропійного
(розсіювання енергії) до накопичення абсолютної виробничої енергії. Саме це нам
заповів наш геній Сергій Подолинський. «Володимир Вернадський вважав земне
життя явищем антиентропійним: життя акумулює сонячну енергію, не дозволяючи їй
розсіятись у космічному просторі. Але як назвати те життя, що знищує родючість
землі, накопичену за багато мільйонів років? Адже це і є ентропія. Досить
вказати на такий факт: щоб утворився сантиметровий шар гумусу, фотосинтез має
попрацювати 1000 років. А знищити його можна за одне десятиріччя. На жаль, це
відбувається у нас на тисячах і сотнях тисяч гектарів. Як ще можна назвати
даний вид суспільного життя ? невже антижиттям?…» ? запитує наш пророк і
мислитель Микола Руденко (« Не заглядаючи в святці»).

Перед нами стоять
ті самі світоглядні парадигми, що й у давні часи: або ми сліпо змагаємось за
грошові знаки, поклонившись мертвій мамоні, або ми усвідомлюємо, що гроші ?  лише еквівалент абсолютної вартості
животворної енергії, і тоді віддамо хвалу Богу. 

Це не лише
аграрне питання, а й питання демографії, медицини, екології, політики.
Відновивши родючість ґрунтів, ми запропонуємо світові органічно чисті продукти,
а відтак станемо бажаними у будь-якому світовому співтоваристві. У збудованих
сучасних зерносховищах Україна повинна зберігати 5-річний запас збіжжя. Відтак
наша гривня не підлягатиме інфляційній корозії. Залежність вартості грошової
одиниці від урожайності буде врегульована завдяки стратегічному запасу і
можливістю відновлення балансу за рахунок майбутніх урожаїв. Аби здобути таку
перспективу, потрібно зовсім небагато: визначити за пріоритет продукування
абсолютної вартості; підпорядкувати цій меті промисловість і
науково-інтелектуальний потенціал країни. П’ятирічний термін бачиться
достатнім.

Підсумовуючи,
хочу в алегоричній формі підкреслити ту головну помилку, з якої свідомо чи
через незнання нам спорудили згубну пастку. Якщо роль грошей у господарській
системі цілком слушно порівнюють з функцією крові в людському організмі, то
Національний банк за аналогією виконує роботу серця, а банківська мережа
відповідно ? кровоносної системи. Важливість цієї роботи ніхто не заперечує.
Гріх полягає в тому, що нас примушують 
повірити в ілюзію, ніби саме банки продукують абсолютну вартість,
міркуючи, що високі кредитні й депозитні ставки сприяють накопиченню благ. Не
можна серцю приписувати функцію кровотворення, бо це робота ендокринної  чи травної системи. Нова порція енергії в
організм прибуває через їжу. Тому абсолютну вартість нам приносить животворний
сонячний промінь через родючий лан. А серце розподіляє цю енергію між органами
людини. Тож функція банків ? бути посередниками між господарюючими суб’єктами,
максимально сприяючи примноженню абсолютної вартості.

 Не менше, але й не більше. Все, що понад це, –
від лукавого.

Визволи нас, Господи!

м. Київ