У Київському академічному театрі юного глядача на Липках відбулася відбулося дві прем’єри за творами сучасних українських письменників. Пригодницьку фантастичну комедію для дітей від семи років «Таємне Товариство Боягузів» поставила виставу молода режисерка Поліна Науменко за однойменною повістю Лесі Ворониної. А режисерка Крістіна Авакян здійснила постановку музичної казки-детектива для дітей від трьох років «Білочка-детективка: Жозефіна Горішок» за казкою Катерини Лазірко.
Навіть у реальному світі з кожним може трапитися фантастична й унікальна пригода. Звичайнісінький школяр Клим стикається з власними страхами, тиском однолітків і, потрапивши у вир подій, погоджується на експеримент із випробування нового засобу проти страху та долучається до Таємного Товариства Боягузів. А тим часом прибульці хочуть атакувати Землю… Чи зможе Клим подолати свій страх? Чи можливо, що боягузи – насправді, можуть бути найсміливішими людьми? Відповіді на ці та інші питання допитливі глядачі зможуть знайти у новій виставі.
– Це мій перший професійний досвід на театральному майданчику, – зізналася Поліна Науменко, – все інше було у межах Національного університету театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Я думала про дипломну роботу і випадково натрапила на книжку «Таємне Товариство Боягузів». Зізнаюся, що я її раніше не читала. Актори, які грають у виставі, знали її ще з дитячих років.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Коли прочитала, то зрозуміла, що проблематика повісті дуже резонує з сьогоденням. Захотіла це втілити і надіслати важливу «телеграму» сучасному глядачеві. Того ж вечора почала працювати над інсценізацією. Мене зачепила тема нав’язування страхів і внутрішня сила кожної дитини. Саме це здалося мені актуальним, адже багато дітей, насправді, не можуть бути самими собою, бояться вирізнятися. Це породжує комплекси. Вони не наважуються висловити власну думку і суспільство постійно їм диктує свої правила.
З нагоди 100-річчя Театру юного глядача на Липках було оголошено конкурс для молодих режисерів. Я перемогла з представленою експлікацією та ідеєю проєкту. Авторка повісті, пані Леся Воронина, дозволила втілення свого твору на сцені, підтримувала мене морально, а результат роботи побачила вже на прем’єрі.
Іще до початку роботи я добре знала цей театр, його творчий склад. Щодо більшості виконавців озвучила свої пропозиції, а керівництво театру, не заперечувало, пішло мені на зустріч, за що я дуже вдячна.
Репетиції тривали два місяці. Звісно, часу було обмаль. Але сам репетиційний процес відбувався злагоджено. Відчувалося творче єднання, що дуже важливо для спільної справи. Дякую акторам за такі плідні репетиції. Ми завжди знаходили спільну мову, спільні рішення. Отож, процес відбувався продуктивно, цілісно і швидко. Тому за два місяці ми встигли випустити прем’єру.
Роль головного героя Клима виконує актор Геннадій Пятов. Бабуся Соломія – Ірина Руденко. Це вона винайшла засіб від переляку № 9, а разом із онуком врятували людство від вірусу страху.
Допомагали бабусі експерт-агенти, які підтримуючи Клима, створювали командний дух. Це Жук (Олексій Ященко) та Заєць (Кирило Анісімов).
Мені дуже імпонувало, що Леся Воронина акцентувала увагу на тому, що всі перешкоди можна подолати командною роботою, з люблячими батьками, рідними та друзями. А люблячих батьків втілили – заслужена артистка України Марина Андрощук (Мати) та Віталій Дерев’янчук (Батько). А прибульці, які навіювали страх, тобто синьоморди, блакитні жаби, банькаті ропухи – Андрій Сторожик та Євген Супрун.
Режисерська концепція у мене склалася швидко, відтак приходила підготовленою на репетиції, знала чого хочу. Актори також приходили з цікавими трактовками, своїми ідеями. Часто все співпадало. Ми разом створювали виставу. Це дійсно була міцна командна робота.
Сценографією та костюмами займалася Юлія Кришевич, яка закінчила Національний університет театру, кіно та телебачення за спеціальністю сценограф театру ляльок. У нас із нею було багато ідей. Зокрема, ми не хотіли, щоб синьоморди були дуже страшними, бо тоді найменші глядачі могли б лякатися. Прийняли рішення цих істот зробити комічними. Думаю, що у нас це вийшло. Дітям настільки сподобалося, що вони вигукували: «Коли ще вийдуть жабки?»
Ця історія передбачає місце дії в різних цікавих локаціях. На жаль використати все на сцені неможливо. Ми вирішили розмежувати простір. З одного боку це буденний простір кожного школяра, який збирається йти до школи. А з іншого – яскрава, загадкова лабораторія. Коли думаємо про лабораторію, то зазвичай виникають асоціації з хімічними приладами. Але Бабуся дуже любила квіти. Вирішили з художницею, що вона буде їх вирощувати у пробірках, і саме такі, які допоможуть здолати синьомордів. Сценічний простір оснащили працівники столярного та бутафорського цехів. Таким чином вийшло два простори – сірий, буденний та насичений барвами.
Музику до вистави написав композитор Ілля Самошот. Дбали про те, аби вона не була тлом дії, а створювала загадкову атмосферу в лабораторії, настрій, доповнювала характери персонажів.
Над пластичним рішенням працювали з хореографом Даніїлом Маржецем. Багато разів змінюється місце дії та час, тому придумували різні форми, зрештою, все склалося за допомогою пластики.
Вважаю, що вся команда працювала злагоджено, прекрасно, головне, що вдалося зреалізувати заплановане. Сподіваюся, що вистава з кожним показом ставатиме кращою, з’являтимуться нові фарби. А поки що це лише початок.
Авторці Лесі Ворониній дуже сподобався головний герой. Подякувала за динамічність, виразність, за те, що її твір тепер житиме на сцені.
Насправді у неї цілий цикл творів, до якого входить і ця повість. Зріє думка, що коли маленький глядач добре сприйматиме виставу, то доцільно буде працювати над продовженням.
****
А головна героїня вистави «Білочка-детективка: Жозефіна Горішок», допомагає всім звіряткам у парку та розплутує найзаплутаніші справи. Але одного дня всі звірята об’єднуються заради справи, яку навіть Жозі не в силах розплутати, адже вони готують сюрприз на день народження білочки, а вона ні про що не здогадується.
– У 2023 році в нашому театрі з’явився новий простір – мікросцена. Це третя сцена, ня якій переважно йдуть вистави для дітей у віці 3+. Зрозуміли, що ці вистави мають великий попит, – зазначила режисерка-постановниця та авторка інсценізації Крістіна Авакян.
Моя подруга, акторка Театру на Липках Ганна Казаченко якось принесла книжку «Білочка-детективка: Жозефіна Горішок». Мені дуже сподобалася назва, ілюстрації, це стало поштовхом для створення вистави.
Як відомо ми живемо в епоху соціальних мереж. В Інстаграмі я познайомилася з авторкою Катериною Лазірко. Написала їй, що вже маю у своєму творчому доробку дві поставлених вистави – «Тореадори з Васюківки» (Київський академічний театр юного глядача на Липках) та «Пеппі Довгапанчоха» (Театр «Особистості»). Попросила у неї дозволу зробити з цієї казки інсценівку, щоб потім поставити виставу. Катерина з радістю погодилася. Вона нам допомагала, весь час була в процесі, написала дві пісні, які звучать у виставі.
Ми дуже хотіли, щоб у виставі була динамічність. У нас багато танців, є пісні. Думаю, що вистава вийшла максимально зрозумілою як для трирічних дітей, так і глядачів, які старші за віком. Сподіваюся, що вона також зацікавить батьків і дідусів з бабусями.
Для виконання ролі Жозефіни Горішок обрала Ганну Сухомлин. Відразу зрозуміла, що саме вона у нас виконуватиме головну роль. Кріт Микола у нас Павло Буковський.
Артем Сухина та Валентин Фоменко грають мурах і авторів. Це вже не перша моя вистава, за участю цього талановитого дуету виконавців. Вони дуже добре доповнюють один одного і створюють шарм вистави.
Анастасія Стефанович виконує одразу дві ролі – Бджілки і Корівки. Зізнаюся, що поки не люблю, аби у моїх виставах було багато акторів. Подобається, коли одні й ті ж актори грають різних персонажів і коли це помічає глядач.
На роль Сороки призначила Геннадія Пятова. Свідомо обрала на цю роль хлопця. Сорока у нас – небінарна особистість. Тому цю роль може виконувати не лише дівчина, але й хлопець. Це ні в якому разі не стьоб. Хотіли показати, що люди різні і це нормально.
Діти можливо цього й не зрозуміють, але я заклала у виставу багато думок. Хотіла розірвати шаблони, гендерні стереотипи. Хлопці можуть любити квіти, а дівчина – бути детективкою і дуже добре виконувати свою роботу.
Був підбір музики. Хотіли створити мультяшну історію, на яку надихнув Дісней. У виставі хореографія Даніїла Маржеця. Дуже йому вдячна, працюю з Даніїлом уже в другій виставі. Це людина, як добре відчуває, що треба, у нього кожен рух щось означає. До того ж він актор театру і кіно. Вдячна за такі хороші пластичні номери у виставі. А зробити таку хреографію на мікросцені дуже непросто. Загалом з хореографом і художником розуміли одне одного з півслова.
Перед початком прем’єрної вистави мала бути автограф-сесія Катерини Лазірко, але авторка на жаль захворіла. Сподіваюся, що вона завітає на один з наступних показів. Тоді у нас відбудеться автограф-сесія і ми поспілкуємося.
Намагаюся не пропускати покази тих вистав, які я поставила, аби тримати їх у тонусі. На сьогодні радію тим відгукам про нову виставу, які вже є. Вдячна долі, що у такий нелегкий час ми можемо робити вистави. Будемо далі над нею працювати, можливо зробимо новорічну версію.
Зізнаюся, що вже хочу щось поставити на великій сцені театру. Думаю, що це буде вистава для підлітків. Трішки тяжію до соціальної драми.
– Простір мікросцени доволі складний, – продовжив розмову сценограф та художник костюмів Максим Кочнєв. – Це стосується декорації та гри акторів. У такому форматі розгорнути динаміку сценічного дійства та вибудувати мізансцени не легко. А ще треба було зробити так, щоб це було цікаво і зрозуміло дітям.
Поставили перед собою завдання зробити виставу максимально кліповою, щоб внутрішня зміна монтажу була безперервною. Адже, щоб концентрувати увагу, потрібно постійно змінювати картинки на сцені. Здається, що у нас це вийшло. Звісно, були моменти, коли дітки відволікалися, але здебільшого дивилися досить уважно.
Театр – це про життя. Дуже важливо формувати світогляд дитини з раннього дитинства. Маємо дбати й про художні смаки глядача. Тому зробили у виставі соціальний підтекст, але дуже ненав’язливо. І думаю, що це вийшло у зрозумілій, доступній дітям формі.
У нас була ідея не робити персонажів буквально тваринами, хотілося щоб вони були більш схожі на людей. Зчитується образ, зчитується силует. Але це вистава не про тваринок. На створення костюмів мене надихнули покази мод Джона Гальяно 2007 і 2010 років.
Едуард ОВЧАРЕНКО
У публікації використані матеріали сайту Театру юного глядача на Липках.
Фото Олександра Бєлєнького та Анастасії Телікової.