Київське видавництво «Успіх і Кар’єра» нещодавно випустило
поетичну збірку Наталі Єржиківської під назвою «Ріка біжить за обрій». Поезія
представлена двома мовами: російською (розділ «Кинбурнский август») та
українською (розділ «Цвітний серпень»). Розмежовані ці розділи добіркою
перекладів авторки з польської та російської (з Ю.Тувіма, Ю. Чеховича,
Ф.Сологуба), кропітку роботу над якими Павлина Дунай у своїй передмові до
збірки пояснює бажанням «поекспериментувати й посмакувати українським звучанням
їхніх віршів у суголосності з власними ритмо-емоційними вібраціями їх
прочитання».
Справді, знаходимо
у книжці Наталі Єржиківської благодатні впливи, або ж, як пише Павлина
Дунай, «літературні ремінісценції та алюзії,
…висліди та перегуки із досліджуваними і просто улюбленими авторами –
молодим М.Рильським, завжди молодим Б.-І.Антоновичем, а також О.Мандельштамом,
А.Міцкевичем, Ю.Чеховичем, Ю.Тувімом, Я.Івашкевичем, Б.Пастернаком, Ліною
Костенко та багатьма іншими».
Та, попри цілковиту
справедливість такого аналізу, поезії Єржиківської залишаються цілком
самобутнім явищем.
Цікава книжка віршів
Наталі Єржиківської тим, що в ній простежується таке явище, як двомовність
творчості. Для бажаючого – тут необмежене поле для аналізу.
Однак неозброєним оком видно,
що, хоча
авторка російською мовою творить
нібито охочіше, однак мелодику
рідної української вона відчуває
набагато тонше. Порівняймо хоча б замальовки пізнього літа-осені:
Мчится август во всю прыть.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Сладко пахнет дыня и
арбуз
И ревнует клен акацию
к платану,
Пирс облюбовали черные
бакланы.
та
Горіхове осіннє листя,
терпке й пахуче золото
айви,
каштан їстівний,
симиренка зимня,
і груші, й сливи – це
твої сади.
Власне, саме у віршах українською відчувається близькість поетки до українського фольклору, автентики. Окремі поезії нагадують своєю формою народні
заклинання – гіпнотичною монотонністю ритму, синонімічними перерахуваннями
повторами:
Улесливо нашіптувала,
потойбіч зманювала,
кров вистужувала,
тривогою виснажувала,
крижаними думками
свідомість обпікала…
Головним достоїнством
поетичного обдаровання Н. Єржиківської
є її щирість, якась трепетна
незахищеність у любові до цього світу, до людей, в чому вона не боїться
зізнатися:
Вишіптую, творю…
цікавий світ малюю:
і тих, кого любою, і
тих, кого дивую…