Через карантинні обмеження працівники Чернівецького літературно-меморіального музею О. Кобилянської не змогли відзначити 115-річчя з дня виходу у світ альманаху «За красою», присвяченого видатній землячці.
О. Кобилянська у автобіографії «Про себе саму» зазначала: «Петко Тодоров, що відвідував мене в році 1903 особисто, звернув мою увагу на народні пісні, їх багатство і свіжість. Я застановилася над його висловленими переді мною думками й написала «У неділю рано зілля копала…». Саме у листі до цього видатного болгарського письменника, літературознавця і публіциста від 12 листопада 1904 року вона повідомляла: «Тут у нас, на Буковині, розвиваються руські справи доволі добре, хоча я докладно не знала Вам писати. Сама заходжу мало межи наші люди, бо ще сил настільки не маю. Десь з початком слідуючого місяця (Dezember) вийде один альманах, що його малороси видали в мою честь. Я Вам вишлю один примірник. Вам і Георгу Адаму».
Однак у грудні 1904 року альманах не побачив світу. Відтак уже в листі до П. Тодорова від 8 квітня 1905 року писала: «Альманах мій друкується тут, в нас в Чернівцях, і буде, оскільки доносять, коло Великодня». Як можна збагнути з листа, через очікування деяких матеріалів «так дуже видання опіз[нюється]». Наголошує, що «надіслали праці свої до нього найліпші наші письменники, і що саме видання має бути дуже гарне». Знову повторює: «Розуміється, я, скоро лиш буду мати примірник, вишлю Вам і Г. Адамові». До речі Георг Адам – німецький дослідник, популяризатор і перекладач слов’янських літератур, зокрема української, автор статей про українську літературу, написав ґрунтовну передмову до збірки творів О. Кобилянської німецькою мовою. Склалося так, що О. Кобилянська двічі намагалася виконати обіцянку щодо висилки альманаху, бо перша спроба виявилася невдалою. Хіба це не свідчення, що видання їй заімпонувало?
Про альманах «За красою» скупо згадує О. Кобилянська і в листі до Христі Алчевської від 30 вересня 1905 року: «Буду старатися вислати Вам альманах, що видано в мою честь, та не знаю, чи не розчаруєтеся ним. Є в нім багато красних речей, але і багато «слів», слів і знову слів… а то доволі навіть загадочних і темних». Які саме твори спонукали письменницю вжити фразу «багато «слів», слів і знову слів», нині назвати не беремося, проте Федір Погребенник прокоментував їх так: «В альманаху «За красою» його упорядник О. Луцький вмістив ряд творів, що написані в дусі декадентів – вірші П. Карманського, О. Луцького та ін. Це, очевидно, й має на увазі письменниця».
Ф. Погребенник коментував, ймовірно, не позбувшися туманів тенденційності щодо сприйняття О. Луцького й молодомузівців, бо у написаній ним згодом статті «Остап Луцький – літературний критик» читаємо: «У дотеперішніх публікаціях про О. Луцького (в тому числі й автора цих рядків) домінуючим акордом у характеристиці його літературної діяльності є надто гостра, далеко не в усьому справедлива оцінка І. Франком збірки поета «В такі хвилі» (1906), особливо ж його статті-декларації «Молодої Музи» (1907)». Згадаймо і такі твердження у його статті: «Про шанобливе ставлення до здобутків реалістичного мистецтва свідчать його високі оцінки творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та інших письменників. О. Луцький, робимо висновок, не заперечував тривких здобутків реалізму, не поривав з його безперечними надбаннями, навпаки – пропагував їх не лише українською, а й польською та чеською мовами. У багатьох своїх статтях та рецензіях він виступав за мистецтво громадянського покликання.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Водночас як поет і критик О. Луцький у середині 1900-х років шукав нових шляхів у літературі, намагався обґрунтувати думку про первинність у мистецтві ідей естетичних, надавав перевагу формі над змістом, прагнув відмежувати художнє слово від злоби дня, не пов’язував його з такими категоріями, як тенденційність, громадянська заанґажованість. Саме під цим кутом зору він компонував збірник на честь О. Кобилянської «За красою», вважаючи її «першою маркантною ластівкою нового літературного напряму» – модернізму».
Виставлений для огляду в експозиції музею письменниці примірник альманаху, хоч минуло 115 років, і нині привертає увагу відвідувачів насамперед ошатною, мистецьки вивершеною палітуркою. Гортаючи сторінки книги, читаємо: «За красою. Альманах в честь Ольги Кобилянської зібрав і видав Остап Луцький. Чернівці 1905». А на другій сторінці вказано: «З друкарні бук. товариства в Чернівцях. Накладом Микола Грабчука в Чернівцях». На крейдованому папері відтворена фотографія О. Кобилянської 1898 року і автограф письменниці. Наступні дві сторінки помістили звернення упорядника: «Товаришко!
Минає великий час від хвилі, у якій задумав я видати отсю збірну книгу. Нині – здійснюється мрія, – поважна громада письменників наших вітає вас сердечним привітом. Не покликала його до життя ніяка формальна конечність, ніяка буденна конвенціональність. Не попередили його ніякі шумні, публічні відозви – вистарчило Ваше поважане Ім’я. На скромний листовний зазив достроїлися голоси сучасної літературної громади в пісню, що відповідає гідности правдивої, поважної Штуки, а вслід за тим і достойности Вашої, так незвичайно цінної, великих заслуг повної праці.
Невтомимо, хоч майже самітно, стояли Ви довгі часи на сторожі великої і безсмертної ідеї Краси і глибокої Поваги; помимо віх неприхильних відносин часу, відважно і безоглядно, сильно і високо держали Ви хоругов вічної і незглибимої Тайни; в хвилях, коли так багато голів поважаних гуртків наших шукало спасення в тісних границях холодного експерименту та дрібної, змислової обсервації, Ви вказували на забутий шлях, що провадить далеко поза тоті буденні межі; в прекрасних симфоніях слова, повних таємного чару, лучили те, що дасться поняти змислом, з тим, що можна тільки відчути, і тому, здається мені, за всьо се складають Вам нині сердечну, товариську подяку
***
Незамітно падають золоті зерна, ніхто їх не збирає, аж з часом приходять інші люди і находять забуте, непізнане добро.
Відхиляється звільна широка заслона, з незнаних далей долітає якась дивна пісня, в задуманих душах людських родиться віра, що там далеко, «за дев’ятою горою, за дев’ятим морем синім» – кінчиться не життя і світ – лише межа; за нею інший, кращий світ…
Там, за тою межею, розцвівся Ваш чарівний цвіт, там родилися і повертали наші думи, наша туга і наше мовчання…
Ховається хмара поза сірі гори, але завтра… може, новий прийде день…
Тому і зійшлися товариші Ваші і перед новим сонця небесного сходом складають Вам щирий привіт!
***
Мені не остає вже нич іншого, як передати сю книгу в Ваші добрі руки.
Жаль мені тіло, що із-за не залежних від мене причин не могли ввійти ту[т] всі надіслані мені ласкаво твори.
Сам і бачу, і знаю дуже добре,що не одна, може, найдеться в ділі мо[є]му недостача, але Ви, Товаришко Ласкава, прийміть альманах сей так щиро, як щиро складались на нього щирі думи щирих другів Ваших. Пам’яткою днів минувших, [д]жерелом розради у життя негодах, зорею надії на будучність далеку нехай буде отся Ваша книга.
Знаю… Опаде листя зелене, затруться колись наші сліди, отвориться брама таємна, а на сім «позиченім» світі лишаться тілько колишні мрії і думи…
З ними най лишається і сей альманах!
А там…
Лука, в вересні 1904.
О. Л.»
Так, неординарність альманаху «За красою» засвідчив той факт, що участь у ньому взяли видатні українські письменники Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Микола Вороний та інші першорядні письменники того часу – загалом 25 авторів. Так, роль у виданні альманаху О. Луцького першорядна, та літературознавчий досвід підказує, що неабияку роль у цьому зіграв і той факт, що 1903 року в чернівецькій оселі письменниці на вулиці Зоряній, 6 О. Луцький побував у товаристві Богдана Лепкого, який відтоді заприятелював з нашою землячкою, а в листі з Кракова до неї від 23 вересня 1903 року наголошував: «Приїжджайте, Пані, до Кракова. Чекаємо Вас та приймемо, як добру знакому. А відтак, може, Вас в Чернівцях знова відвідаємо. Маю таке вражіннє, як би тепер кілька душ наших (укр[аїнців]) гравітувало до себе силою взаїмного розуміння!..» «Силою взаїмного розуміння» став і факт видання альманаху «За красою». Як відомо, у жовтні 1903 року письменниця перенесла частковий лівобічний параліч. Б. Лепкий став одним із тих колег О. Кобилянської, хто щиро переймався її здоров’ям. Старший науковий співробітник нашого музею Юлія Микосянчик у дослідженні «Ольга Кобилянська і Богдан Лепкий: факти відомі та невідомі» зауважує: «Окрема сторінка літературного приятелювання О. Кобилянської та Б. Лепкого пов’язана з його участю у альманасі на честь письменниці «За красою» (1905)». Своє твердження аргументує цитатою зі статті Б. Лепкого «Ольга Кобилянська. В тридцяті роковини її літературної діяльности»: «На вість про видужання шанованої письменниці гурток товаришів по перу видав гарний альманах «За красою», котрого влаштованнєм і друком занявся Остап Луцький», а також фрагментом листа Б. Лепкого з Кракова до Ярослава Весоловського від 24 червня 1904 року: «Матеріал для альманаху Кобилянської майже в порядку. Є гарні речі. А Ви чи пришлете що?» На що той надіслав до видання два твори – «Вечір суму» та «На народній мотив».
Час переконав, що альманах «За красою» – свідчення солідарності українських письменників, які трудилися на літературній ниві у перше десятиліття ХХ століття. Берімо приклад з них: гуртуймося задля порозуміння, єднаймося супроти ворогів наших, супроти незгод, суспільних і побутових перешкод! Не забуваймо, що вже після виходу альманаху О. Кобилянська написала ряд безсмертних творів, серед яких актуальний і для нас, українців ХХІ ст., роман «Апостол черні». Будьмо!
м. Чернівці
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.