Володимир Петрук. «Хто має крила, той не питає, чи можна летіти»

761

Доктор філософських наук, професор Галина Сергіївна Лозко в інтелектуальних колах України посідає особливе місце. Автор понад 700 публікацій, серед яких 24 одноосібні книжки (наукові монографії, підручники й навчальні посібники, науково-популярні та дитячі видання), сотні публікацій у різних наукових збірниках, енциклопедіях та періодичних виданнях. Десятки відредагованих, прокоментованих, підготовлених до друку видань, інтерв’ю, виступів на радіо, телебаченні, зйомки фільмів.  Такий доробок надзвичайно сумлінної, наполегливої дослідниці, справжнього вченого, талановитої й завзятої жінки.

Як науковець і громадський діяч вона обрала нелегкий шлях – поставила собі за мету відродження природної етнічної релігії українців не лише на теоретичному рівні, а й в реальному житті. У сконцентрованому вигляді це завдання сформульоване в назві її докторської дисертації: «Актуалізація української етнорелігії в європейському контексті». Інакше кажучи, йдеться про реабілітацію політеїстичного світогляду предків українців у його тисячолітньому протистоянні з глобальними монотеїстичними релігіями, організованими як інтернаціональні, надетнічні ієрархічні надбудови.

Найважче в цьому протистоянні – подолати поріг стереотипного світогляду, який нині відділяє віруючого в єдиного Бога (у нас це ортодоксальне християнство) від природного автентичного світовідчування. Не просто достукатися до людей боязко мислячих, спонукати їх проникнути в глибини національної свідомості й виявити там сховані витоки власної релігійності, що завжди є політеїстичними, притаманними всім народам, для яких Боги живуть у самій природі, тут, на землі, а не над нею, десь далеко в небесах. Отже, треба вистояти під натиском нав’язаної офіційною церквою нетерпимості до так званих «поган», що повсякчас демонструє поведінка борців за «канонічне православіє». Згадаймо знищення ними відтвореного образу Перуна на Княжій горі, розбиття статуї Світовида в сквері навпроти Софїї Київської, а ще численні випадки релігійної дискримінації рідновірів – дорослих і дітей…

З цими фактами нерідко доводиться стикатися шановній Галині Сергіївні – ініціаторці створення Релігійного центру рідновірів, визнаного й офіційно зареєстрованого в Україні. Саме вона ще 1993 р. стала головою першої громади рідновірів у Києві, а далі – очолила конфесію Об’єднання Рідновірів України під духовним ім’ям Волхвиня Зореслава (1995). Вона вперше заснувала й зареєструвала – для навчання священиків рідної віри –  Українську Духовну Академію Рідновірів, яка працює виключно на громадських засадах. На основі народних звичаїв, у яких попри тисячолітній клерикальний тиск збереглися значні фрагменти автентичної обрядовості (всім відомі колядки, щедрівки, веснянки, Зелені Свята, Купайла, Спаса тощо), які за давніх часів були складовими рідної язичницької літургії, не привнесеної ззовні, Галина Лозко та її послідовники актуалізують рідну самодостатню систему зі своїм язичницьким календарем, над розробкою якого вона успішно працювала (книжка «Коло Свароже»). Про нерозривні зв’язки народу з його рідною духовною спадщиною оповідає її книжка «Етнологія України: філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект» (2000), яка подала ідею й започаткувала новий для української науки напрямок досліджень у галузі етнології релігії.

Намагаючись звернутись до свідомості українців та дістатися й до їх підсвідомості, дослідниця видає монографію «Орден Бога Сонця: історія та метафізика» (2018), в якій на багатому архівному матеріалі розкриває смисложиттєві таємниці філософської спадщини малознаного на батьківщині українського етнофілософа Володимира Шаяна. Саме в цій праці Галина Лозко вперше пропонує термін «етнофілософія» на позначення філософської думки дохристиянського і постхристиянського періодів, не понівеченої монотеїстичними догмами, а, навпаки, очищеної від них – це абсолютна наукова новизна, на яку досі ще не звернуто належної уваги.

Відродження рідної віри в Україні не є чимось винятковим. У всій Європі нині вже існують групи ентузіастів, які спрямовують свої зусилля на подолання суспільної зневаги до минулих «язичницьких тисячоліть», відкриваючи у вірі предків джерело духовних знань і натхнення. Чимало громад етнічних релігій у різних країнах здійснюють регулярні богославлення, включно з античними вершинами політеїзму, як-от грецький чи римський (італійський) рух відродження віри предків. Цій темі присвячено монографію Галини Лозко «Пробуджена Енея: європейський етнорелігійний ренесанс», яку з великою увагою зустріла наукова громадськість. Галина Лозко є засновницею й активною учасницею цього руху, як в Україні, так і за її кордонами, зокрема, у Центральній Європі (у Польщі, Чехії, Хорватії, Словенії та ін.), де щороку проводиться Родове Слов’янське Віче – періодично діюча конференція слов’ян-рідновірів.

Що стосується державно-релігійної взаємодії, на переконання Г. Лозко, європейська історія свідчить, що державність цілком може виникати й існувати тривалий час в умовах природного політеїзму (ведична Бгарата-Варша в Індії, греко-римський античний світ, язичницькі держави Святослава Хороброго чи Гедиміна). А їхні стосунки з монотеїстичними глобальними системами, які патологічно уражені релігійною нетерпимістю (в Європі – християнство, в Азії – мусульманство), вельми складні й неоднозначні.

Може, тому засновник руху відродження рідної віри львівський професор Володимир Шаян у 30-х роках минулого століття тісно пов’язував проблему здобуття незалежності України з відродженням етнорелігії українців? Нині ми живемо в незалежній Україні, захищаємо її аж до воєнного протистояння з підступним агресором, і в обороні держави беруть участь як рідновіри, так і вірні греко-католицької та помісної православної церков України. Отже, патріотизм не залежить від конфесії. Чи може хтось говорити про хибність чи неконструктивність шляху, обраного В. Шаяном і його послідовницею Г. Лозко? Аж ніяк! Життя народу, особливо духовне, не зводиться лише до захисту кордонів своєї держави. Душу народу, першооснови його культури також треба захищати, щоб зберегти свою самобутність, а отже, й ідентичність у глобальному світі.

Перечитайте «Захара Беркута» Івана Франка. Як високо він цінував дух народу, що завдяки вірності язичницькому звичаєвому праву явив свої незборимі сили! Не дивна, отже, й позитивна оцінка Галиною Лозко княжіння язичника Святослава Хороброго та її негативне ставлення до діянь його сина  Володимира, який спочатку створив у Києві Собор язичницьких Богів, а потім сам же їх збезчестив, поклавши початок тій нещадній тисячолітній боротьбі з народним світоглядом, яка триває й досі, навіть після піррової перемоги атеїзму.

Величезна робота, за яку взялася Галина Лозко, зробила її одним з найкращих фахівців з релігієзнавства. Тоді як колишні наукові атеїсти вхопилися за підтримку всіх церковних конфесій та записались у біблієзнавці, Г. Лозко підготувала й видала підручник «Українське народознавство» –  книгу про рідний народ. Успішно захищена в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка докторська дисертація засвідчила, що  серед  української професури таки знайшлося достатньо голосів для підтримки її наукових досягнень. Кілька років по тому Галина Лозко завідувала кафедрою філософії в одному з київських вишів, навіть зареєструвала аспірантуру, але, коли керівництву стало відомо про її віросповідання, створити наукову школу їй не дали, відтак задіяли «телефонне право» – і місця праці науковцю в столиці не знайшлося…

Та, попри значні обмеження викладацької роботи, яких зазнає професор, студентська аудиторія все ж збагатилася ще однією книгою Галини Сергіївни – «Боги і народи: етносоціальний вимір» (курс лекцій, 2015), в якій можна знайти багато цікавих і корисних для пізнання об’єктивних авторських спостережень, позбавлених пафосних емоцій щодо християнства як «вершини духовності».

Галина Лозко, як працелюб і вчений з твердими переконаннями,  й далі виконує колосальну роботу в обраному напрямку. Її редакторськими стараннями підготовлено й видано два капітальні томи праць Володимира Шаяна, чим зроблено надійний підмурівок для відновлення й розвитку української етнорелігії. Як перекладач, вона перекладає ведичні (в першу чергу з Рігведи) та орфічні тексти, книжки й статті із зовнішнього слов’яно­мовного доробку.

У 2021 р. вийшов  уже 26-й  випуск надзвичайно інформативного й цікавого часопису «Сварог», чим відзначено 25-річчя з дня його заснування.  Все це – приватними зусиллями незмінного редактора і менеджера-видавця Галини Лозко.  Випуск багатий на скіфознавчі матеріали згідно із заявленою формулою історичної трансформації: Скіфія – Русь – Україна. Авторка вперше подає зібраний нею «Скіфський іменослов» – словник скіфо-сколотських теонімів і антропонімів (близько 130 імен) з передмовою про вірогідність віднайдення зразків скіфської писемності, про що є згадки у праці давньогрецького письменника Лукіана. Окрему статтю Г.Лозко присвятила подвигові Б. Мозолевського – «День пекторалі: 50 років археологічної події». Таким чином, поглиблене вивчення язичництва підводить до теми важливості античної спадщини в історії України.

Постійну велику увагу приділяє Галина Лозко вивченню контроверсійно оцінюваної Велесової Книги як пам’ятки дохристиянського періоду власної історії. Результат  – капітальна монографія на півтисячі сторінок «Велесова книга – волховник» з її власним перекладом, коментарями, словником на 8500 слів, покажчиками етнонімів, географічних назв, власних імен, теонімів (8 видань!).

Г.Лозко, вірна своєму генеральному задумові, пішла далі – від аналітичної роботи над стародавньою пам’яткою до створення сучасного «Волховника» (перевиданого вже вп’яте), – поєднання вибірки молитов із Велесової Книги із записами українського фольклору, народних звичаїв зі словесним матеріалом і, що особливо вражає, власним осмисленням текстів стародавніх  молитов, замовлянь, оберегів – усього того, що входить у поняття «словесної магії» українців.

Ще один секрет наукових і духових успіхів пані Галини криється, ймовірно, в  її прізвищі. Всі ми знаємо про видатну жіночу постать української історії  Галшку Гулевичівну – фундаторку Київської братської школи, з якої починається славна історія Києво-Могилянської академії. Але не звертаємо уваги на її чоловіка Степана Лозка, за яким відкривається історія давнього українського шляхетського  роду Лозків. Його вірогідна спадкоємиця Г. Лозко  дослідила цей родовід на глибину в два століття і склала родові дерева двох славних родин. Все це зафіксовано в історичному нарисі «Галшка. Лозки та Гулевичі в XV–XVII ст.».

Побажаємо шановній Галині Сергіївні Лозко нових великих творчих досягнень в її шляхетній праці. Завжди раді бачити її у Національній спілці письменників України і як письменницю, члена Спілки, і як науковця. Вже тричі об’єднання публіцистів Київської організації НСПУ організовувало спільні творчі засідання-вечори разом з рідновірами на чолі з Волхвинею Зореславою і знову чекаємо на зустріч у день славного ювілею.

 

Володимир Петрук,

голова творчого об’єднання публіцистів Київської організації  НСПУ, кандидат історичних наук

 

“Українська літературна газета”, ч. 2 (320), 28.01.2022

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

                                                                                                     

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!