ОЧИЩЕННЯ ПРОСТОРІВ, МИСЛЕНЬ, ТЕКСТІВ
Просвітлень душ, теренів прагну, Боже;
набудусь тим – і вигоюся, може.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Спротив вандалам ХХІ сторіччя. Живих чи мертвих, українці спровадять криваво-нищівних заброд агресора зі своєї землі. Жахливий тисячами жертв і срамний розгромним провалом кремлівський бліцкріг уже ввійшов в історію як ганьба конаючої імперії; потворна пляма брудного честолюбства великоросів, які пихато звали себе старшими братами тих, кого прийшли по-бандитському вбивати; фіаско божевільних, нелюдських прагнень і міжнародних злочинів їхнього куцого убогого розумом фюрера. Світове позорище самозвеличеної в імперських скрепах раші показує істинне місце в сучасному світі цієї країни з народом-зомбі, місце новітнього варвара й вандала. Це скверна, від якої планета очиститься прозрінням і жахом усіх людяних і цивілізовано мислячих. Скверна, яка зараз нищить українців і плюндрує наші квітучі краї.
Ми все одно переможемо. В Україні поряд із відбудовою зруйнованого постане потреба всеохопного очищення, катарсису: бо тільки на чистій землі утвердить свою долю здоровий духом праведний люд. Очищення поверхні планети й мислень духовних заблуканців – це глобальна проблема. Про неї мова. Та чи доречна вона в цей жахливий час агонічного всеруйнівного наступу ворога після його прорахунків і невдач? Прості люди, втомлені страхіттями війни, втратами й невідомістю, можуть сказати, що ні.
Але для самозбереження людина мимоволі відволікається від найстрашнішого. Українська весна вже настала: незламністю в душах наших патріотичних людей, які стоять і стоятимуть до Перемоги. Це бачать у цивілізованому світі, захоплюються українцями і сприяють нам, як можуть. Близькі й далекі заокеанські європейці, навіть зовсім далекі азіати збагнули: українці рятують не тільки себе, свою незалежність, а й благополучних їх від сучасних варварів-вандалів, – і всіляко нам допомагають. Їх полонила сувора і трагічна краса мужності й героїки непереможних. Ця краса рятує, пробуджує, очищує цивілізований світ, вона сама – високе і світле очищення людяності планети від найпотворнішої своїм атавізмом імперської скверни – путлеризму.
Означення. Багатозначне античне поняття катарсису за віки свого розвитку і трансформацій набуло різноманітних філософських, естетичних, психологічних, літературних і літературознавчих трактувань та продуктивних збагачених конструктивів. У давньогрецькій філософії та естетиці катарсис (із грецької – очищення) тлумачили як сутніcть естетичних переживань. Той зміст сягав положень давнього піфагореїзму, за яким музика існувала для очищення душі. За свідченням стоїків, Геракліт ратував за очищення всього сутнього вогнем духу. Платон створив учення про катарсис як звільнення душі від тіла, від пристрастей чи насолод. Арістотель наголошував на виховному й очисному впливі музики, з якою люди отримують полегшення, очищають себе від пресу афектів, набуваючи «безневинної радості». Окремо він означував трагедію як очищення від афектів. Війна – трагедійна спонука очищення достойних, найперше морального очищення усіх, нею травмованих. Для психотерапії цінний методичний зміст поняття катарсису з учення Фрейда.
Впливи, втрати й конструктиви. Біда заставляє свідомих глибоко замислитись про чисте, високе й вічне. Філософські й наукові трактування катарсису своїм змістом різноманітно взаємодоповнюючі, позитивно конструктивні та оптимістичні. В усі часи людство потребувало оздоровлюючих знань про цілющі осібні вивищення: з часів античності – переважно про очищення духовні, а зі становленням медицини – і про очищення тілесні. З розвитком науки й людських самоусвідомлень поняття катарсису набуло різнобічного комплексного й високого переносного змісту.
Кожний історичний етап, навіть драматичний і тим більше трагічний, відкривав для мислячих осіб і цілих народів та націй, особливо пасіонарніших, нові потреби очищення й відродження, і тим спонукав шукати дієві можливості й засоби для здійснення тих потреб. І кожна історична реалізація катарсису, особливо піднятого на рівень нації, по-своєму сприяла національному поступу і прогресу. Такими драматичними, а для багатьох народів і націй трагічними, історично й для української нації теж, стали криваві, з численними жертвами, періоди розпадів імперських державних конгломератів, у Європі в ХХ ст. – царської Росії, Радянського Союзу і Югославії.
Жорстко впливаючи на долі осіб, народів і цілих націй колишніх колоній, амбітні, підперті військовою силою і воєнними страхами прагнення імперців ерефії зберегти від розладу свої роковані великодержавницькі структури все одно – приречені, нездійсненні. Для імперців це незбагненно, але приклад України показав: у протистояннях із ними волелюбних пасіонаріїв як пасіонарної основи народних мас, незважаючи на людські жертви, у відповідь на героїку найсвідоміших гартується дух небайдужих особистостей і формується єдність нації. Утверджуються нові покоління суспільства, які пройшли жорстоке очищення вогнем, кров’ю і жертвами – війною за незалежність Вітчизни. Це ті, хто врятує і поділиться, обігріє і нагодує, хто подбає про людей і тварин.
Українці очищуються від заблукань свідомості, прозрівають і ростуть духом як особистості й нація у протистоянні з імперським агресором. Занепад і загибель імперій – історична закономірність. Український академік Степан Рудницький передбачив розквіт національних держав у всьому світі, отже й України. Між численних історичних прикладів національної звитяги в боротьбі за незалежність вирізнився чорногорський світський і духовний лідер, поет-філософ Петар Негош, сучасник Тараса Шевченка: він – перший у світі правитель держави, який над усе підняв гуманістичні цінності й самоідентичність свого народу, рідну мову, її алфавіт. Негош і Шевченко несуть людству духовне очищення поезією вибореної свободи.
Очищення просторів. Вернадський назвав сумарний вплив людини на природу новою «геологічною силою», тобто співрозмірною своєю дієвістю з іншими впливами земного планетарного масштабу. Цей вплив, як свідчать реалії останніх сторіч, виявився для багатьох представників живої земної природи руйнівним і навіть фатальним. Винищені, зникли з планети Земля тварини і рослини багатьох сотень суходольних і морських видів, особливо в Амазонії, де представники живосвіту щодня невідновно зникають десятками видів, навіть ще не відомі науці. Уже зведено і продовжують вирубувати лісові покриви на величезних просторах суші, співвідносних із площами середніх за розмірами країн. Через водну й вітрову ерозію та засолення триває безповоротна втрата ґрунтів, занепадають і спустошуються цілі регіони. Через зведення лісів, осушування боліт, огульне розорювання земель і загальне розбалансування складників природи в усіх куточках Землі давно і гостро постала проблема нестачі прісної води; тепер і наявні води через забруднення часто непридатні для вжитку. А в мегаполісах і промислових районах – отруйне повітря…
У морях і океанах збиваються докупи тисячокілометрові плавучі острови різного непотребу і сміття. Від побутових відходів і промислово-шлакових викидів потерпають людські довкілля і мешканці. Навколоземні космічні простори дедалі більше забруднює технічне сміття орбітального ширвжитку.
Національні терени, переконання і взірці ждуть очищення від сміття імперського: від злочинно розгнузданих звірячо лютих зайд, від їхнього потрощеного смертоносного брухту і не менш убивчих, отруйних для незрілої свідомості інформаційних та ідеологічних диверсій. Українці, виявляється, 8 років «бомбардували Донбас». Чи очистяться від морального деградування реалізатори «рятівної, визвольної спецоперації», які геноцидом української нації вже опустилися до рівня гоблінів та орків?
Ждуть просвітлення особисті простори, аури наших тіл і душ: вони потребують очищення від вживлюваних віками імперських ілюзій і захлань, знечутливлених байдужих епітеліїв і шовіністських, ксенофобних світобачень. Комусь прозрілому й совісному та достатньо сильному доведеться здирати те зло імперськості із себе майже зі шкірою.
Україна чекає схвального рішення країн Європейської Співдружності про прийняття її до ЄС. Тому дуже пора в час тотального очищення звільнити нарешті й наші територіальні простори, так героїчно відстоювані в боротьбі з агресором, від приниження нас усіх негідним нас повсюдним побутовим засміченням. Це велика марудна робота на місцях, яку треба виконати всім миром, так, як відстóюємо незалежність. А починати її треба з побудови сміттєпереробних і сміттєспалювальних підприємств, як уже давно ведеться у світі, з упровадження в свідомість і побут громадян добросовісної роздільної здатності сортування непотребу, з виховання недопустимості смітити будь-де.
При всіх пріоритетах численних справ і затрат на відбудову й реабілітацію, які нас чекають після Перемоги, із такого очищення теренів і людського сумління має вирости нове покоління відповідальних громадян вільної відродженої України.
Очищення мислень. Життя людині приходить звище, як і смерть, і недостойно розпорядитися ними – великий гріх, хто б на те не посягав, чи сама людина, чи сторонні. Із життям дарується право жити й самовизначатися в добрі: особі, сім’ї, родині, народу, нації. Це право треба усвідомити і його берегти, відстоювати. На те людина має здатність мислити й свідомо обирати. Тільки хижак обирає підсвідомо – свою жертву. Переступ права свідомого вибору, на всіх рівнях, – то свавілля, деспотія, агресія і теж великий гріх. Не усвідомлює цього тільки бездумний; розперезані у вседозволенні імперці як злочинці через те переступають.
Вища форма активного відображення об’єктивної реальності, мислення, у належному йому творенні нових ідей, у прогнозуванні подій і дій може нести спадковий чин стереотипів, засвоєний в оточенні: в сім’ї, в суспільстві, в імперській сваволі. Свідомий самоконтроль забезпечує усунення небажаних інерцій у ході властивого для мислення осягнення і вирішення практичних і теоретичних проблем. Трагічний досвід співжиття і потім сусідства з агресивним «старшим» «братом», крадієм-бандитом і головорізом, дає належне спрямування до очищення індивідуальних мислень і суспільної свідомості, до подальших незалежнісних мислетворень – осібних, родинних, етнічних і національних.
Потребують очищення від меркантильної корпоративності, інерційних застоїв і застарілого позитивізму наука й освіта. Література й мистецтво потерпають від браку об’єктивної критики, від недоступності авторам часописів для обраних і занепаду друку. Позачасно недосяжною для катарсису залишається частина світових політиків, ніби цивілізованих, а насправді прагматично цинічних; вони на виду – й боягузливо ховаються в мушлях вишуканих, але лукавих чи відверто брехливих словесань. Таким бракує історичного осягнення, щоб усвідомити: вони вже підписались на буття в помийниці імперської історії, бо їхній друг – воєнний злочинець і вбивця путлер.
Яскравим прикладом рабської мислепокори проросійським імперським інтересам був Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 р. Він спекулятивно надавав в Україні російській мові – великодержавній, повсюдній, ніяк не зникаючій – статус регіональної за «Європейською хартією регіональних мов або мов меншин» 1992 р. За імперським ралфавітом російська там – перша в переліку загрожених мов держави, як на глум мові українській, тоді все ще утискуваній проімперськими силами та обставинами.
Трагічно задурені майстерною великодержавною пропагандою, хронічно конформовані імперськістю мешканці ерефії своєю більшістю схвалили путлерську рашистську «спецоперацію» в Україні й тим погодили тисячні загибелі своїх синів, які принесли геноцидне розтерзання українцям. Україна відродиться і з цієї руїни; а коли прозріють зомбовано засліплені народні маси агресора? Порядні й совісні згорять від сорому за своє гонорове Отєчєство. Виконавці розору навряд чи повернуться; організаторів геноциду чекає міжнародний суд, а голову прóклятого всім світом кремлівського фюрера, можливо, жде спецоперація, якої зазнав Олоферн.
Культивована імперцями конформованість спадкова, важко здоланна. Емпіричність практичних досвідів мислення, ідеальна теоретичність, категоріальність його творчих складників не захищають навіть наукове мислення від об’єктивних і суб’єктивних помилковостей, недоз’ясованостей, хибних трактувань і неправильних передань аналізованих та результуючих знань. Але теперішній рівень розвитку теорії пізнання дає можливості подолати хиби наукового мислення й виправити некоректності науково-освітніх знань. На тлі загального очищення й оновлення, яке назріває в постімперському суспільстві, це закономірно, а при відродженні й відбудові держави – необхідно. Особливо, якщо у тих напрацюваннях є національний пріоритет, конструктивний для міждисциплінарних і міжнародних впроваджень.
Найістотніших некоректностей і навіть неправильностей сучасного наукового мислення три: всепануюче нерозрізнення неминучих відмінностей в означеннях сутностей об’єктивних реалій – і всього, що стосується їх пізнання та знань про них (це розкрито далі в «Очищенні текстів»); недоусвідомлені й належно не забезпечені знаннями і практичними використаннями найрізноманітніші змістові екологічності; непомічені навіть філософами (не тільки в Україні, а й у світі загалом) помилкові трактування змістів і конструктивів, пов’язаних із так званим «сталим розвитком».
Із повсякденних мислетворень, які потребують виправлень, в Україні найдошкульнішими є хибні означення часу та бездумні мавпування лексики у мовленні.
Біологічна екологія живого дала світові дієвий міждисциплінарний механізм пізнання комфортності чи досконалості будь-кого та будь-чого в їхньому оточенні. Сприйнято це, як у дитячій грі в зіпсований телефон: загубивши головне, про чиї інтереси йдеться. Тож маємо міністра екології невідомо чийого довкілля (а воно є і в мурашки); маємо спеціальність і фахівців із невідомо якої і чиєї просто «екології»; невідомо чию і від чого екобезпеку і т. д. Розучились мислити і формулювати?
Міжнародний природо- і ресурсоохоронний бренд sustaіnable development всюди у світі трактують, змагаючись у досконалішому означенні розвитку, забувши, що сам розвиток – це поєднання прийнятних еволюцій і неприйнятних, крім як у творчості, революцій, у природі – катастроф. Тож має йтись не про оксиморон сталий розвиток, не про збалансований і навіть не про підтримуваний розвиток, а лиш про екоеволюцію потрібного. Монографія автора про це видана 2005 року.
Неточними є означення часу порядковими числівниками. Доба не має нульової години. Якщо дитині виповнилося 15 місяців, – то там 3 місяці другого року. А як на годиннику 01.15, то чуємо «перша п’ятнадцять», хоч насправді то вже друга година доби. Правильні формулювання є: і «чверть по першій», і «чверть на другу». А що показує годинник, коли «київський час – сьома година»? Рівно сьома? – то нонсенс, бо за логікою, буває тільки «рівно сім» – годин від початку доби; а сьома – то, по-перше, майже годину назад, а по-друге, – то після 00 хвилин: порядковий числівник називає неповну годину, яка ще триває, тут після 6.00. Сягаємо чіткості, витримавши паралель, однотипність часових означень: вік людини від народження (п’ять років шість місяців) – час від початку доби (п’ять годин тридцять хвилин), там і там кількісними числівниками.
Нарешті, людина таки родичка мавпі, бодай у перейманні, мавпуванні модних словесань. Був час, із діаспори порадили українським журналістам вживати діалектне наразі: те слово гріло душу якомусь галичанину на чужині. Поширилось, як алергенний тополиний пух: вже й чернігівські мовці вживають те нав’язливе немилозвуччя, дарма що не знають значення того слова.
Мода, бажання уподібнитись, витіснили просте коротке «недавно» довгим чужомовно озвученим нещьодавно: пряме свідчення піддатливості навіюванню, між чоловіків – потенційних підкаблучників. А хто чув у живому мовленні питомих українців книжне гуркітливе гаразд? Красна ціна йому – поширення з префіксом не-.
Бездумно мавпують ті, хто забув про високу наділеність мисленням і відчутям, що вони бажані свої, індивідуальні. Це свідчення і постімперського нездоров’я української мови: живе мовлення, від землі, – органічне, коротке, милозвучне; від асфальту – роблене чи модне, манірне, чуже регіонам, традиціям, зручності, тиражоване обрусілими журналістами (полтавець: «наразі перетелефоновуватимете»).
Очищення текстів. П’яні буровики Забайкалля вписали в наряд на зарплату «закат солнца вручную». Чекаючи приходу озброєних китайців, деякі сибіряки кладуть підручник із китайської собі під подушку. Та сонце заходить само, а китайська грамота сама собою не вчиться, її треба сумлінно вчити. Сонце – об’єктивна сутність (світ наявних об’єктів); мова – суб’єктове творіння (світ набутих ним знань – предметів). Різнорідні сутності – різні мовленнєві конструкції. Відповідно відмінними між собою є правильні означення їх і всіх їхніх похідних, об’єктно-сутнісних і предметно-знаннєвих, та пов’язаних із ними мовленнєвих побудов. Тому єдину, цілісну вербальну наукову мову складають дві змістово й побудовно різні вербальні наукові субмови: об’єктно-сутнісна і предметно-знаннєва. Пóділ не філологічний, – атрибутивно-наукознавчий: за головними атрибутами науки, об’єктами і предметами науково-освітнього пізнання (три монографії Володимира Пащенка).
Досі в усьому світі і в Україні теж цілком тверезі науковці, освітяни-навчителі й студіювальники, безоглядно плутаючись у незнаних їм об’єктах і предметах пізнання, дають різним сутностям невластиві їм означення: земну населену людьми оболонку називають географічною (науковою, як рідних батьків: біологічні!), а наукову конференцію – кліматичною (багаторічно-погодною), а не кліматологічною. «Картують» (грамотно – картографують) «вилов промислових видів риб» замість вилову риби промислових видів: види риб – у класифікаційних таблицях, а в риболовецьких сітях таки риба, якихось видів. Вивчають, але не «книгують», віддамо належне, – описують демографічну ситуацію, котра насправді демопопуляційна. Викладають в університеті біоресурсів (сіна, соломи, силосу, пнів?), який мав би зватись університетом біоресурсознавства, і в Університеті права НАНУ, а не правознавства. Довгомовно перетелефоновують, а не просто дзвонять. Блукають у термінологічно-понятійно-змістових хащах недоосягнутих, усе ще недозрозумілих екологічностей і премудростей «сталого розвитку», у кривоозначеннях часу й чого там ще тепер…
Національні атласи тридцяти передових держав, України теж; численні наукові монографії; мільйони підручників і навчальних посібників для вищих і середніх шкіл; усе це в усьому світі, всіма етнічними мовами, і все – без системних виправлень означених змістово-називних плутанин і неправильностей. Екологічні впливи, стани, ніші – насправді екосередовищні; мисливсько-біологічні ресурси – -біотичні; «биолого-почвенный корпус» пихатого МГУ – «-почвоведческий»; демографічне навантаження на населення працездатного віку – соціальне навантаження…
А коректні, обґрунтовані, системні виправлення помилок у найрізноманітніших галузях пізнання та освіти всіх рівнів є: у згаданих монографіях українця, подані як інваріантно застосовні щодо різних галузей пізнання та щодо різних етнічних мов викладу: для мислячих усього світу. Київський письменник Дмитро Пилипчук так відгукнувся на монографію автора 2017 року (15.02.2022, машинопис):
Тарас Шевченко колись кинув докір українцям: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя.» Ніхто довго не міг відповісти на запитання, а як же треба вчитися. Напрочуд змістовна й надважлива монографія Володимира Пащенка «Вербальні наукові субмови. Атрибутивне наукознавство» – унікальна відповідь на те, а як же треба вчитися, щоб навчитись мислити, висловлюватись і писати раціонально, точною науковою мовою. В цій книзі майже кожну тезу, кожний абзац можна розгорнути в наукову монографію чи філософський трактат, і з огляду на когнітивну потугу цієї книги на 95 сторінок вона становить уже не лише національну, а й транскордонну цінність.
Оскільки підґрунтя всіх згаданих виправлень – атрибутивно-наукознавче, має бути створена наукознавча школа поширення набутих знань: наша, українська школа.
Є в тій монографії підрозділ «Просвітництво – донорство вченості етнічних українців у країнах Заходу і євразійській Росії» з кількома десятками імен українців, які прислужилися своїм інтелектом світові, а найбільше московії, росії. То вкотре маємо криваву геноцидну віддяку, тепер – від великого знавця слов’янської колиски, божевільного чи засліпленого нєдомислієм путлера.
Але ми імперців переможемо. Більше того: час заставить їх знову, вкотре вже вчити створену українцем коректну наукову грамоту і правити свої брехливі писанини, як прописано в автора-українця. Білітимуть від безсилої люті, як колись шаленів злобою нєістовий Віссаріон Бєлінський, сучасник Негоша й Шевченка, у відповідь на темне для нього правило: писати російською ять, де українці (якісь малороси!) пишуть у себе і з крапкою.
Стрімголовно-прірвенна війна рашистських недоумків-нездар проти вільної незалежної України має стати російській імперії жирною крапкою.
Імперські шнурівки, бікфорди
зриваєм з одінням, до врод.
Спровадивши збройних заброд,
вкраїнці здійсняться акордом:
утвердиться нація горда, –
утвердиться й титул, народ.
Травень 2022