Володимир Мирний. Двадцять один рік в Магадані: сміх крізь сльози (Олександр Ковінька)

400

Є письменники, які ще при житті стають популярними в народі, їх захоплено впізнають на вулицях,  на телеекранах, на знімках газет та журналів. Голос, жести, навіть хода – то складові їх неповторного, оригінального портрета. І головне: не вузьке коло поціновувачів красного письменства – їх читає і знає народ. Таким знаменитим письменником родом з села Плоске Решетилівського району, що на Полтавщині, був Олександр Іванович Ковінька.

Я не раз виступав разом з ним десь у вітряному полі, під лісосмугою перед засмаглими жінками-полільницями чи в заводському цеху перед робітниками. Височенний, з поголеною до блиску головою, з примруженими добрими очима, він тільки-но починав своїм уповільненим, грудним, рокочучим голосом: «Дак оце я вам скажу», – як люди вже починали сміятися. Коли виступав Ковінька, навколо нього ніби вібрувало якесь притягальне, силове поле, з якого довго не могли вийти слухачі.

В особі Ковіньки полтавська земля явила світові справжній гумористичний самородок. Слово і стиль Ковіньки ні з яким іншим не сплутаєш. Вони – глибоко народні, яскраво самобутні. Мова його пересипана первісними, живими, характерними слівцям, образами-картинами, іноді біблейського спрямування і масштабу, іскрометними порівняннями і приказками. Деякі його рядки римуються, ллються-переливаються, як поезія.

Навіть трагедія тридцятих років, коли за «націоналізм» була винищена майже вся українська творча інтелігенція, не в силі була потьмарити цей блискучий талант.

Ковінька заарештований. Іде допит. Слідчий, прискаливши око, запитує у високочолого письменника:

  • Ковінька! Оружіє при собі мав?
  • Аякже… Пулємьот.
  • І де ж ти його носив?
  • Звісно ж де… В пазусі.

Своє незаслужене покарання Олександр Ковінька відбував аж у Магаданській області. Та й там гумористичний талант його не раз рятував. Якось Олександра Ковіньку послали на заготівлю лісу. Серед зеків було багато і кримінальних елементів. Один із «авторитетів», дізнавшись, що О. Ковінька – письменник-гуморист, уранці, перед виходом на роботу, кинув: «Значится так, Сашок… Оставайся в бараке… Вот банка консервов, хлебушек… Пока мы будем валять лес,  напишешь для нас смешну-у-ю вещицу…Чтоб мы животы рвали. Не напишешь, – тебе каюк… Понял, сука?» Гумореска була написана, зеки надривали животи.

Олександр Ковінька працював і на будівництві магістралі. Разом з сотнями таких, як і він, принижених, нужденних, забутих Богом і людьми, вивершував настил для вузькоколійки з мерзлої землі і деревини. Вранці засуджених шикували коло бараків, перераховували, як худобу, зв’язували однією вірьовкою і посилали в хугу на місце роботи. Допікали страшні морози і хуртовини. Ковінька часто хворів цингою. Йому мало не ампутували обмерзлі, почорнілі ноги. Дивом вдалося їх врятувати. Про це з болем і гіркотою повідала мені дочка Ковіньки Ярина Олександрівна.

Якщо Остап Вишня пройшов на Півночі «десятирічку», то наш Олександр Іванович відбув там майже двадцять один рік. І не зламався! А з 1956 року, коли був реабілітований і незабаром повернувся з далеких засніжених країв, став писати ще краще, ще добірніше, здивував Україну трьома десятками нових гумористичних книжок.

…На моїй книжковій полиці стоїть дорога для мене книжка – «Подорож до Ворскли» з дарчим написом Олександра Івановича Ковіньки. Щоразу, коли перечитую її, згадую з любов’ю славнозвісного гумориста, земляка, учителя.

м.Полтава

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!