“Українська літературна газета”, ч. 8 (388), серпень 2026
ДО 85-РІЧЧЯ БОГДАНА СТУПКИ (27 СЕРПНЯ 1941 Р. – 22 ЛИПНЯ 2012 Р.)
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Мені пощастило близько дружити з Богданом Ступкою і написати кілька книг про нього. Більш як восьмисотсторінкову біографічну працю вже тяжко хворий Богдан Сильвестрович прочитав у рукопису, крім глави, присвяченої подіям 2012 року, й у травні 2012-го написав коротку передмову до неї:
«В ідеалі кожен актор повинен знайти не тільки свого режисера, а й свого біографа. Мені повезло з режисером – незабутнім Сергієм Данченком. І з літописцем – Володимиром Мельниченком. Створити таку біографію – не поле перейти. В ній дивовижно переплетено талант історика і мистецтвознавця з емоціями нашої тридцятирічної дружби.
Якщо читачі хочуть познайомитися з історією мого життя і моєї творчості – цій книзі вони можуть довіряти…
З повагою Б. Ступка».
Ці щирі відвертості дають мені можливість не занурюватися в біографічні подробиці життя та творчості Майстра і водночас – унікальне право самостійно висловитися щодо його історичного місця в українській культурі й духовності. Власне, зробив це в уже згаданій книзі:
«Вважаю Ступку не лише геніальним артистом світового масштабу, але й моральним лідером української нації. В історичному виборі між силами добра і зла, який особливо гостро виявився на рубежі століть і тисячоліть, саме Ступка став для всієї України живим уособленням добра. Якщо проблема вибору та особистої відповідальності стоїть нині перед кожним з нас майже з трагічною гостротою гамлетівського питання, то українці можуть обирати орієнтиром безперечного для всієї держави великого громадянина – Богдана Ступку.
Мабуть, у всьому світі не знайдеш іншого артиста, який би мав таке виключне значення для своєї нації. Найчастіше духовність і менталітет певного народу презентує цілий ряд акторів й інших видатних діячів мистецтва. Та Ступка в Україні вивищується над усіма, зосередивши не тільки у своїй творчості, але й в особистості кращі риси національної душі та української духовності…
Не маю сумніву, що, незважаючи на політизованість і меркантильність сучасного світу, в історії України наш час буде позначений не ім’ям державного діяча чи бізнесмена, банкіра чи кримінального “авторитета”, ура-патріота чи естрадної зірки. Кануть у Лету суєтні депутати, які використовують владу на власну користь, чванькуваті нувориші, розбагатілі за рахунок народу, пустопорожні балакуни, які не безкоштовно “працюють” українськими патріотами, фальшиві “зірки”, наштамповані за гроші. А Ступка залишиться. Назавжди. Тому що його визнав народ. Тому що йому народ вірить. Не просто глядачі, а народ. Саме Ступка для багатьох українців значить більше, ніж будь-який артист – хай навіть світового рівня…
В Японії є титул “Живе національне надбання”, якого удостоюються, між іншим, і артисти. Це саме те звання, на яке заслужив актор від своєї держави».
Через півтора десятиліття, котрі значно посилили екзистенційну важливість згаданого морального вибору, нагадаю, що у 2021 році будинок на розі вулиці Заньковецької, де проживав Богдан Ступка, було прикрашено горельєфом на його честь. Хоча й з великим запізненням, але з’явилася у Києві (2024–2025) і вулиця Богдана Ступки. Якби прислухатися до моєї вмотивованої пропозиції, висловленої ще понад чверть століття тому, то в майбутньому варто посадити поруч на лавочці в сквері біля Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка двох геніальних друзів – режисера Сергія Данченка, який очолював Театр у 1978–2001 роках, і наступного художнього керівника, артиста Богдана Ступку (2001–2012). Бо саме цей неперевершений театральний тандем заклав основи сучасної творчої діяльності франківців на світовому рівні.
Утім, наразі, про зовсім інше, вкрай болісне, а саме: 2022-го у Львові (про нього Богдан Сильвестрович говорив – «Львів – це моє коріння. Це свято, яке завжди зі мною») не вдалося… назвати його іменем вулицю: «На перешкоді вулиці Ступки став російський ідеологічний фільм “Тарас Бульба”». Загалом цей абсурд можна прокоментувати нещадною філософською максимою великого львів’янина Івана Франка, який закликав не займатися пустою балаканиною, а боротися за політичну самостійність України: «Всяка самостійність не там, де більше крику, а там, де більше самостійної, розумної праці…»
До речі, ще наприкінці минулого століття писав, що балакучим українським патріотам необхідно добитися зйомок історичного фільму «Тарас Бульба» за твором Миколи Гоголя. У 2012-му, нагадавши Франковими словами, що їхнє «геройство, правда, дешеве, але й на ні на що не пригідне», знову пропонував: «Працювати треба, панове! Скажімо, зняти, нарешті, в Україні фільм “Тарас Бульба” саме такий, як вам хочеться, і роль головного героя самим зіграти краще, талановитіше й правильніше від артиста Ступки».
Якщо зовсім конкретно, то відсилаю до спеціального розділу моєї біографічної книги, названого словами Богдана Сильвестровича: «Тарас Бульба – українець, європеєць, самурай», в якому розповідається про Ступчине бачення свого героя – українського козацького полковника з українським поглядом на історію.
Не промину наголосити, що завдяки творчості Майстра, ми не тільки долучаємося до високого мистецтва, але й наближаємося до історичної суті вітчизняних геніїв – Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка… На крутому зламі століть і тисячоліть Ступка створив яскраві образи, знакові для кожного українця, – Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Ці ролі мають не лише художній, але й духовно-політичний резонанс, повертають нам національну пам’ять і гордість за свою історію. Вони напоумляють і укріпляють народ.
Окремо нагадаю, що Богдан Ступка вперше зіграв роль Поета 1984 року у виставі «Здавалося б, одне лиш слово…» Андрія Малишка в постановці Олексія Кужельного. Богдан Сильвестрович згадував у 2012-му: «Дуже цікава біографічно-сценічна вистава… Порожня сцена, крісло… Ми намагалися показати, що чим більше утисків і страждань він переживав, тим геніальнішою і грізнішою була його поезія, тим значнішим і любимішим Шевченко ставав серед народу».
Особливо вражаюче Ступка прожив поетичні твори Шевченка у виставі «Сни за Кобзарем» (автор п’єси і режисер – Валентин Козьменко-Долінде), що йшла на франківській сцені у другій половині 90-х років. То була видатна спроба нового театрального прочитання Тараса Шевченка в умовах історичного становлення державності України, зміцнення національної свідомості українців. Артисту вдалося зінтегрувати Шевченкові поезії в єдиному цілісному сценічному творі. Він оживив Кобзареві твори – вільно, розкуто, глибоко, до самого дна розкриваючи їх сутність. Враження було таке, що сам поет повернувся й читає свої вірші та поеми, знаючи про те, в якому світі та суспільстві він знаходиться.
Звісно, багато українців, дай їм Бог здоров’я, зберігають у пам’яті й серці ті неперевершені ролі Майстра. А нові покоління? Чому ми системно не піклуємося про повернення сучасним українцям Ступчиних шедеврів, пов’язаних із творчістю Шевченка?
Наводжу масштабний конкретний приклад. У 1992–2000 роках на замовлення Міністерства освіти і науки України було знято дев’ять серій (510 хвилин) навчально-художньо-просвітницького кіносеріалу для навчальних закладів та широкої глядацької аудиторії під назвою «Тарас Шевченко. Заповіт». Його авторами були Іван Дзюба, Павло Мовчан, Борис Олійник і Станіслав Клименко. Режисер-постановник – Станіслав Клименко. Композитор – Михайло Старицький. У фільмі музика та пісні звучать у виконанні Державного оркестру України, Ансамблю автентичної пісні «Джерело», Оркестру старовинної музики «Silva Rerum», рок-гурту «Кому вниз».
У ролях: Богдан Ступка, Богдан Бенюк, Олександр Биструшкін, Тарас Денисенко, Ольга Кіпніс, Анатолій Мокренко, Наталія Наум, Раїса Недашківська, Ярослав Попадюк, Світлана Прус, Галина Стефанова та ін.
То був геніальний замисел і достойна його реалізація. Серіал «Тарас Шевченко. Заповіт» є видатним твором, в якому Богдан Ступка неперевершено прожив історично важливу роль Ведучого. Він розповів про Шевченка і від його імені стільки, скільки до того та й опісля ніхто й ніколи не розповідав у рамках будь-якого іншого фільму, та й не тільки фільму.
Сам артист говорив:
«Ведучий, фактично розламуючи кордони простору й часу, веде глядача тернистими Тарасовими шляхами. Не претендуючи на повне розкриття таїнства поетичної творчості, – бо то сам Бог промовляв до людей устами Тараса Шевченка, – автори кіносеріалу, і я разом з ними, зробили все можливе, щоб розповідь про життєве й творче діяння Шевченка вивела глядача на висоти борінь людського духу, його вічних поривань до правди, справедливості, мудрості й краси».
Саме так! Але чому фактично забуто про мудро задуману, справді системну шевченкознавчу місію серіалу в українських навчальних закладах? Адже насправді вона має здійснюватися з року в рік – постійно й невичерпно, як невичерпний у своїй геніальності Шевченко.
І Ступка. Може все-таки спромогтися, щоб учні вже в початкових класах неодмінно спочули в його легендарному, неперевершеному виконанні Заповіт Тараса Шевченка та поезію «Крила» Ліни Костенко… Бо з цього й починається насправді високе виховання справжніх українців…
Дуже важливо, що високий творчий злет артиста співпав у часі з оформленням української державності, й сам він став уособленням національного духу нової України. Завдяки Майстру в нашій новітній історії, кажучи по-шевченківськи, слово пламенем взялось і людям серце розтопило, і на Украйні понеслось… Якось Марко Кропивницький у листі до Марії Заньковецької написав: «Ви для мене – вся Україна». Саме так можна сказати про ставлення багатьох українців до справді народного артиста Богдана Ступки: «Він для нас – уся Україна». Значною мірою саме він є носієм і хранителем культурного коду нації.
Ступка – явище напрочуд цілісне: у нього доброзичлива українська душа, українська лагідність і делікатність характеру, українська співуча мова і навіть зовнішність українського інтелігента, який вийшов з народу. Ступка – це рідкісний, винятковий випадок, коли масштаби душі й таланту співпадають. Він українець за корінням і народженням, за генотипом і духом, за менталітетом і системою цінностей, за злитністю зі своїм народом.
У той же час Ступка великий істинно цивілізованим сприйняттям інших культур. На них артист дивиться очима своєї національної стихії, а відчуває та говорить про інші народи так, що співвітчизникам здається, наче це відчувають і говорять вони самі. Тому так близькі нам герої Брехта, Гоголя, Ібсена, Софокла, Чехова, Шекспіра, зіграні Ступкою на українській сцені. Він створив неперевершений образ короля Ліра, яким Україна може пишатися на світовому театрі. Ступка – планетарний Майстер – всесвітньо бездонний та всесвітньо чутливий.
Що ж залишив нам артист? Чи можна інтегрувати результати його праці в одному слові? Можна, якщо це слово – Істина: «Істина – від землі, надбання розуму людини». Вважається, що здобуття істини, так би мовити, з першого погляду – непомильна ознака геніальності. Але непересічність Ступки не в цьому, а в іншому, не менш важливому: він чатовий і провідник уже здобутих духовних загальнонаціональних і загальнолюдських істин. Його неповторність – в особливій, тільки йому єдиному притаманній інтонації, в глибокому підтексті, в дивовижному вмінні наповнювати собою кожну фразу, кожну думку. Ступка ніколи не «грав» ролі, він їх народжував. Майстер і досі дарує глядачам людську душу в усій її безкінечній багатогранності та глибині.
Звичайно, творчу працю актора, як і силу його вітальної енергії, не передати цифрами, а вплив театрального мистецтва на суспільство не відобразити в діаграмі. За словами самого Ступки, «творчість виміряти неможливо». Але ми відчуваємо себе у сфері життєдайного морального впливу театру взагалі й Театру Богдана Ступки зокрема.
У боротьбі за серця людей Богдан Ступка – на боці Господа. Нагадаю, що Богдан – це Богом даний. Не випадково великий українець Іван Козловський свого часу розкодував прізвище Майстра так: «Той, хто ступає по наших душах…» А моральна сила творчості артиста нерозривна з могутньою духовною харизмою його особистості, надихала людей, давала їм опору, віру та надію. І нині звернення до Майстра, який на наших очах жив і працював з Богом у серці, винагороджується не тільки доторком до високого мистецтва, але й моральною орієнтацією в світі, який переживає неймовірні катаклізми. Богдан Ступка давно став совістю української культури, а його творчість розширює територію нашої власної совісті.
Працюючи над фундаментальною Біографією Богдана Ступки, постійно пам’ятав історичну настанову Івана Франка щодо створення життєписів людей такого масштабу:
«Це генії, вибранці долі, великі й оригінальні в доброму і злому, у щасті і в стражданні. Це корифеї – творці нових напрямків. Можна назвати їх представниками того часу, в якому вони жили, а їх життєпис в кожному разі дасть змогу більш-менш глибоко увійти в таємниці духу їх доби, бо саме в них цей дух міститься, в них немов відтворюється і знаходить свій найсильніший вираз. Мені здається, що тільки такі письменники (читай – артисти. – В. М.) заслуговують на докладні та з усім джерельним апаратом оброблені біографії, бо ж їх життя само собою є такий архітвір, як їх твори, і навіть нездарно розповідане збагачує скарбницю духу».
Погодьтеся, що Богдан Ступка не менше заслуговує на те, щоб його жива творчість збагачувала скарбницю духу сучасних українців, особливо молодих.
Як добре, що у нинішньому світі, де навіть лампочку в коридорі можуть представити як зірку, збереглася пам’ять про Богдана Ступку… Звісно, це вповні відчувають лише ті, хто навіч знайомився з його творчістю та добре його знав, а молодшим і зовсім юним хочу нагадати про те, що нині забувається чи замовчується, а саме: творчість Майстра робить честь українській нації, вивищуючи її духовність, дарує нашим душам крила… Його постать неодмінно має бути присутня, говорячи словами геніальної Ліни Костенко, «у головному дзеркалі нації»…
Інакше дзеркало нашої духовної ідентичності залишатиметься неповноцінним, з дефектом…
Володимир Мельниченко,
доктор історичних наук, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.