Володимир Корнійчук. Феномен Марії Заньковецької

653

Вперше ясне сонечко засвітило для маленької Марієчки року Божого 1854-го, серпня 4-го, у день Святої Марії Магдалини. Але тоді ніхто навіть і не здогадувався, що у старовинній українській дворянській родині Адасовських народився ще невідомий світу геній – неперевершена актриса, яка стане окрасою і гордістю національної сцени.

Адже з-поміж славетного сузір’я основоположників українського національного театру – братів Тобілевичів: Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського, а ще драматургів Марка Кропивницького і Михайла Старицького – ім’я Марії Заньковецької заяскравіло особливою зорею. Зосібно, коли вона вперше, 1882 року, ступила на кін професійного українського театру – то був початок її тріумфальної сценічної ходи, що тривала упродовж 40 років.

Марія Костянтинівна Заньковецька (у дівоцтві – Адасовська), яка прибрала собі сценічний псевдонім за назвою рідного села Заньки, що неподалік Ніжина на Чернігівщині, розпочала творчу діяльність саме у ті неймовірно несприятливі часи утиску національної української культури з боку імперської Росії, коли ставилися усі можливі перепони – урядові, офіційні, – аби стерти з лиця землі все, що називалось українським: і мову, і фольклор, і історію, і музику, і літературу, і театр, і навіть найменші спроби перекладу на українську мову шедеврів світової драматургії.

А тому славетній Заньковецькій не залишалось нічого іншого, як творити на сцені лише в межах декількох десятків національних драматургічних полотен, і насамперед, у п’єсах основоположника національної психологічної драми – Івана Карпенка-Карого, вбачаючи в його творах шедеври світової сценічної класики: в імені Карпенка-Карого для актриси втілились і Софокл, і Шекспір, і Мольєр, і Гете, і Шиллер, і Гауптман, і Гоголь, і Толстой, і Чехов, і Уайльд, і Метерлінк та й чимало інших видатних драматургів усіх часів і народів.

Та, незважаючи на постійні, все жорстокіші утиски національної культури з боку імперської Росії, Заньковецька усе ж таки, з-поміж наявного їй рідного репертуару, зуміла віднайти для себе ті сценічні шедеври, у яких, в прямому розумінні слова, потрясала публіку до глибини душі, до сліз та шаленого захоплення нею, як актрисою й жінкою. Приміром, взяти хоча б образ Олени з п’єси Марка Кропивницького «Глитай, або ж Павук», що був вершиною її сценічної майстерності, поруч з такими ролями, як Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Галя («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Харитина і Софія («Наймичка», «Безталанна» І. Карпенка-Карого), Маруся й Аза («Ой не ходи, Грицю…», «Циганка Аза» М. Старицького), Зінька («Дві сім’ї» М. Кропивницького) і чимало інших. Тому й закономірно, що не лише глядачі України та Австро-Угорщини (а саме Галичини), а й театральні кола Санкт-Петербурга та Москви обожнювали Заньковецьку і не раз кликали-зманювали на імператорську сцену: актриса вміла так геніально перевтілюватись в образи своїх героїнь, так глибоко проникати в таємниці їхньої психіки і неперевершено відтворювати їхній душевний стан, що доводила навіть декотрих мужчин до сліз, а жіноцтво – до численних зомлівань. М. Заньковецька, окрім високої майстерності, володіла ще й колосальною силою сугестивно-гіпнотичного впливу на глядача. Тому і невипадково її учень, народний артист України Борис Васильович Романицький, у бесід з автором цих рядків, на початку сімдесятих років минулого століття, під час мого перебування у Львівському державному академічному драматичному театрі ім. М. Заньковецької й підготовки до написання книги «Ave, Maria!, або Психологічні особливості акторської творчості Марії Заньковецької», яка побачила світ лише за часів незалежної України (Ніжин, 2004), висловився наступним чином: «Марія Заньковецька вірила у те, що можна загіпнотизувати глядача. А по суті – це був колосальний самогіпноз актриси».

Тож недаремно перед її неймовірним, досі не баченим, дивовижної сили й потужності талантом схиляли голови не тільки рядові глядачі, а й такі велетні української національної культури, як Іван Франко, Леся Українка, Борис Грінченко, Панас Мирний, Василь Стефаник, Іван Нечуй-Левицький, Агатангел Кримський, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Гнат Хоткевич, Михайло Коцюбинський, Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Микола Лисенко, Симон Петлюра, Сергій Єфремов, Олександр Богомолець, Дмитро Заболотний, Фотій Красицький, Олександр Олесь, Микола Вороний, Павло Тичина, Максим Рильський, Іван Козловський та ін. А серед російських – Ілля Рєпін, Петро Чайковський, Костянтин Станіславський, Володимир Немирович-Данченко, Віра Коміссаржевська, Олександр Суворін, Володимир Мейєрхольд, Федір Достоєвський, Лев Толстой, Антон Чехов, Іван Бунін, Федір Шаляпін, Михайло Нестеров, Святослав Реріх та багато інших відомих діячів європейської й світової культури, включаючи й знаних представників американського континенту.

Поруч із славетним іменем Марії Заньковецької в історії світової сценічної культури стоять такі відомі постаті, як італійка Елеонора Дузе, француженка Сара Бернар, японка Сада Якко, росіянка Віра Коміссаржевська та ін.

Тому й не випадково відомий громадсько-політичний діяч України початку ХХ ст., знаний як театральний критик і публіцист, а затим голова Директорії Української Народної Республіки – Симон Петлюра, спостерігаючи за грою Марії Заньковецької, прорік наступне: «Могутній талант, який зробив би честь найкращій європейській сцені… Називаючи Заньковецьку першою величиною української сцени, ми сказали б більше і провели аналогію між Заньковецькою і таким національним генієм, як Шевченко». А визначний реформатор російської сцени, зосібно акторської майстерності, Костянтин Станіславський, промовив такі слова: «Те, що зроблено, говорить про величезний талант… потрясаючої сили. Талант винятковий, свій, національний. Я б сказав – істинно народний». І, врешті, відомий український актор і режисер Панас Саксаганський сказав: «Такі актори народжуються – раз на століття».

І те – напрочуд влучно сказано, адже геній Марії Заньковецької визнавала не тільки Україна, Росія, а й вся Європа, як і Сполучені Штати Америки. І коли 1922 р. громадськість України святкувала 40-річний творчий ювілей легенди національної сцени, то на її адресу надійшли вітання не лише від різних українських громад, культурних осередків, визначних особистостей, а й з усієї Європи та США. Тож і закономірним є той факт, що саме М. Заньковецькій, вперше у тодішній Радянській Україні, присвоєно почесне звання народної артистки України – актрисі, яка сформувалася на межі ХІХ і ХХ ст. і яка досі залишається в історії національного театру – неперевершеною, видатною, істинно народною, котру глядача обожнював…

Марія Заньковецька і в третьому тисячолітті, для нових і нових поколінь, зостанеться генієм національної сцени, однієї із найславетніших європейських театральних зірок у вселенському, яскравому і рясному сузір’ї завжди загадкової Мельпомени.

 

“Українська літературна газета”, ч. 7 (299), 9.04.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!