Володимир Качкан. «Зазивне Слово»

350

Уже сотні літ червоний диявол мантачить косу для людської косовиці, відрощує і гострить кігті, аби роздирати й шматувати тіло та душу моєї нації, мого мироносного й славетного своїми діланнями народу. Ненажерливий дикун-московит, безбожний своєю суттю, як міфічна істота, видихає не світлі помисли на радісне творення, на здобуття знань із всесвітнього досвіду життєдіяльності передових країн, – а пекучо-незагойний вогонь нищительства усього сущого – від матеріального до високодуховного.

Народжений, скупаний і зрощений в олжі, загарбництві, нищительстві, потонулий в захоплених просторах-територіях, прокаджений смродом людиноненависництва, він, московський імперіалізм ніс, поперед собою гасла: захопити, спаплюжити, оббрехати й вибити історичну правду з пам’яті тих, кого упродовж століть змагав.

Де проходила росоорда, там горіли поля, здіймали д’небу огорілі руки-колосся золоті пшениці, сади-дерева розчахувалися від осколкового болю-стогону, будівлі розсипалися на друзки, церковці вклякали у благальній молитві до Неба, а зранені люди вигибали у стогонах непокори…

Скільки давньоукраїнських храмів ворог-спустошувач ненажера зніс по українських весях. Пройдімося подумки обширами історичного Києва, «матері городів руських». Багато хто з нині сущих пам’ятає, як зридав болями золотоверхий Святомихайлівський собор, оплот українського православ’я, а на його місці – чорні сліди руїн. А що залишилося, крім праісторичних фундаментів від княжої Десятинної церкви?..

І куди не ступив новітній рософашизм, повсюдно нищення і ріки крові та озера сліз.

Маскуючись під слов’янську родовідну, історичні пришельці-ординці загарбували дикунським способом цілі народи, штучно й сило міцно ув’язували їх у «російський народ», позбавляючи елементарних знань про власну історію, походження, мову, культуру, звичаї. На вільне слово, чин накладалося десятиліттями табу: чортяча молотарка виполювала до кореня живе, думаюче. Понад усім висіла манія росозвеличення, присвоєння справжніх історичних сторінок поневоленого люду.

«Велікая росія» не знала і не знає меж неправди: підім’явши і затоптавши кількісно малі етноси, «великороси» перейшли від фальшивого тиражування писань про «єдність слов’янських народів», від вигаданої непритомними «колиски трьох братніх народів – російського, українського, білоруського», у якій, мовляв, зродилися «рідні брати», – до неприхованої, стверджуючої президентсько-обслуговуючою так званою інтелектуальною елітою повсякденної балаканини: не було, немає, і бути не може ані України як території, ані держави, тим більше – народу українського!.. Переконуємося, що усі державницькі комори відчинили навстіж двері знахабнілому путинізму, випустили, незважаючи на думки і позиції передовиків світової цивілізації, щурів-ідеологів, що через пресу, теле- і радіоетери забруднили всепланетний простір. Оця ідеологічна радіація діє, як і несподіване, непоправне нищення заводів, фабрик, мостів, вокзалів, електростанцій.

Чи не основна маса російського населення або мовчить, або й відкрито поплескує у долоні своєму путлеру і його найближчому військовому охвістю-оточенню за те, що у двадцять першому столітті відкрито, хоча й без оголошення війни напали на мою країну, знищують не тільки військові об’єкти, а й цивільні будівлі, лікарні, школи, дитячі садки.

Чи є така одиниця заміру, якою б означити незбагненні фізичні втрати, руйнування? Може хтось з премудрих європейчиків сьогодні скаже, хто, коли і за який час поверне у націоісторію наші міста-красені Харків, Чернігів, Маріуполь, курортну оазу пристоличних містечок Буча, Ворзель, Ірпінь, цілі квартали фактично по всій моїй зболеній і окривавленій країні? А хто зможе затамувати біль тих матерів і сестер, котрі побачили смерть сотень і сотень дітей, батьків, що вже ніколи не почують весняного передвеликодного щебету пташок? А хто годен передбачити, коли здурілий уже нелюдський розум вгамується, припне власне еґо, і тоді молодь повернеться у шкільні та університетські класи й аудиторії.

Анатомія рашизму – підкоряти, вивітрювати пам’ять поколінь і заганяти у холодні стайні підневільних. Так було століттями. Але Творець бачить, де правда, а де кривда, де добро, а де ж зло, де світло обнови, а де чорна прірва смерті. Висока Божа істина – з нами, з моїм народом, з нацією, що ніколи не вдягне шлею підневільного рабства. Наша регулярна армія, усе свідоме українство світу постало супроти тьми брудного темночервоного відтінку.Поруч плече в плече стоять бійці територіальних оборон, волонтери. Цивільне населення різного віку ґенетично готове рятувати кожну вуличку, будинок, помешкання. Так, цивілізаційний світ приймає вимушених біжників, так, європейці й заокеанці простягають нам руки допомоги. Але здолати ворога-супостата, оцього божевільного кадебістського звіра нам нелегко. Тому волаємо о ще більшу, ефективнішу поміч, бо скажений нападник не зупиниться на досягнутому, в його загарбницьких планах не лише творення новітньої російської імперії, а й повернення під свій вплив тих єврокраїн, що кілька десятків років тому вивільнилися з «обіймів» колишнього совітського союзу-конгломерату. Ми, українці, чекаємо на закриття над Україною неба, на сучасне озброєння, яким наші сини-воїни зможуть відкинути ворога геть поза українські кордони. Б’ємо в набат: європейці, американці, канадійці, австралійці, зрозумійте нарешті, що біснуватий путін і його вовки не зупиняться, їм бажається знову загнати у смердючу конюшню і прибалтів, і поляків, і чехів, і словаків та інші народи. Агонія кровожерів не знає меж!

Українці! Станьмо крем’яною стіною, не попустімо й сантиметра власної землі! Берімось за кріси й гучне слово!

Ми з перемогою, нам у поміч Бог!

Слава Україні і її Героям!

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!