Володимир Базилевський – Іванові Дзюбі

РЕПЛІКА НА РЕПЛІКУ

Любий Іване Михайловичу! Почну з кінця Вашої репліки. Ви пишете, що дискусії не сталося. Вона й не могла статися, бо я не мав наміру дискутувати з Вами. У телефонній нашій розмові я сказав, що неодмінно відгукнуся на Вашу статтю «Довженко і Сталін».  Що хочу поміркувати про «батька народів» з точки зору його психічного здоров’я. Ви відповіли: «Це цікаво».

Мета публікації полягала в тому, щоб підтвердити, уточнити чи й прояснити те, що так чи інак сказане Вами. Говорити про Сталіна, як і про будь-якого тирана, без врахування характеру, а в даному разі в комплексі з патологіями, не випадає. І зосередився я не щоб, як Ви кажете, доводити «який Сталін був ізверг роду людського», а щоб глибше зрозуміти витоки його диявольської жорстокості. Зрозуміти ж це без осмислення фенотипу неможливо.

Ви мене подивували тим, що я буцімто запідозрив Вас у неповазі до «світового філософського і літературного романтизму». Що не відчув «очевидної іронії» щодо сказаного Вами про «романтиків» з числа тиранів, вождів, терористів». Як на мене, коли йдеться про лиходія такого масштабу, як Сталін, доречнішим був би сарказм, а не для всіх очевидна Ваша іронія.

Поклавши руку на серце, мене зачепило за живе те місце з Вашої статті, де Ви, нагадавши, що Довженко у своїх щоденниках жодним словом не прохопився про Голодомор і репресії в Україні і воздав хвалу катові уже після того, як злодіяння його набули гласності, підсумовуєте: «Дрібне змиє час. Залишиться великий Довженко».

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Чи не той це випадок, коли про  в е л и к і с т ь  доцільніше було би промовчати? Ніхто ж не заперечує режисерський геній Довженка. Але під «дрібне», хоч Ви того й не хотіли , потрапила найжахливіша сторінка української історії. Моїх міркувань з цього приводу Ви – диво дивне – не зауважили.

Он в Ізраїлі заборонили транслювати Вагнера тільки на тій підставі, що він був улюбленим композитором Гітлера. Факт, який спонукає замислитися про не найкращі особливості нашої ментальності: пробачати і виправдовувати те, що не надається виправданню.

Та йшлося у моїй статті не тільки про Сталіна, а й про деякі згубні, з моєї точки зору, нинішні тенденції. Мовилося й про Булгакова, теж фігуранта Вашого тексту. Ви ж, дорогий Іване Михайловичу, ловко, як кажуть на Чернігівщині, обійшли незручні чи пак гострі кути моєї публікації. І це теж підтвердження, що за такого підходу дискусія не могла відбутися навіть коли б вона й заповідалася.

 

З повагою, В. БАЗИЛЕВСЬКИЙ

15.03.2020

 

 

“Українська літературна газета”, ч. 7 (273), 8.04.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.