Стає цілком очевидним, що «фізики» таки поступаються місцем
«лірикам». Інакше кажучи, на зміну домінуючої технізації в розвитку
цивілізаційних процесів приходить
гуманізація. Актуальності, отже, набуває Шевченкове «схаменіться, люди!».
Йдеться про тих людей, які в останнє століття основну свою енергію спрямовували
як на «мирні» технічні винаходи, так і
на винаходи зброї масового знищення всього живого. Паралельно відбувалося й
шукання «правди» в каверзах людської психології (фройдівський психоаналіз). Є
кілька засобів відвернення людства від таких «захоплень»; один із них –
мистецтво, на яке покладали найбільші надії поети-романтики й неоромантики;
можна згадати відомі з цього приводу слова раннього М. Рильського: «Мистецтво, у тобі одному // є захист»; але
про це ж на рубежі ХІХ-ХХ століть заговорили й філософи. Ф. Ніцше вважав, що мистецтво потрібне для
того, аби людина не загинула від…
правди. А мистецтво ж, як знаємо, з неба не падає. Його творять живі люди, які, маючи талант від
природи, потребують обов’язкового
огранення, удосконалення його. Звідси та тенденція, котра вже стала фактом:
тільки на рубежі ХХ-ХХІ століть у цивілізованих країнах відкрито більше навчальних
закладів гуманітарного профілю, ніж за все попереднє століття. В Київському,
Львівському чи Таврійському університетах, наприклад, «запрацювали» такі
гуманітарні спеціальності, яких не було в них навіть у часи їхнього
найактивнішого розвитку. Відроджена Києво-Могилянська академія цілковито не
технічний, а гуманітарний заклад; масово стали відкриватися гуманітарні
підрозділи навіть у найбільш технізованих –
політехнічних, транспортних та технологічних університетах. Нещодавно відкрився новий
гуманітарний університет «Континенталь» в одному з найпрестижніших педагогічних
закладів Києва і не виникло при цьому ніяких проблем ні з фахівцями-педагогами,
ні з набором абітурієнтів. Звичайно, цей
процес у ряді випадків стимулюється з прицілом на комерцію бізнесового
характеру, та все ж, та все ж…
Після тривалих розмов та ініціацій відкривається в
Київському національному університеті імені Тараса Шевченка Літературний
інститут. 11 вересня відбулося перше
розширене засідання робочої групи зі створення Інституту, яку очолює проректор
університету Володимир Анатолійович Бугров.
Відкриваючи засідання, він сказав, що ректорат університету
конструктивно зреагував на пропозицію ініціативної групи відомих письменників
щодо створення Інституту, передав у вищі державні інстанції відповідне
клопотання, а також доручив університетським філологам підготувати для цієї
мети пакет потрібної в таких випадках навчальної документації. А серед
ініціаторів створення Літінституту були письменники І. Дзюба, І. Драч, Ю.
Мушкетик, М. Наєнко, Б. Олійник і В. Яворівський (див.: ЛУ, 2011, 31.03). У
підготовці стартової навчальної документації брала участь також Національна
спілка письменників, зокрема її голова В. Баранов, відповідальний за роботу з
молодими авторами С. Пантюк, поети й прозаїки В. Герасим’юк, В. Даниленко, В.
Фольварочний та інші.
В. Бугров повідомив, що створення Літературного інституту
включено до державного плану заходів з відзначення 200-ліття Т. Шевченка (9
березня 2014 р.). Завідувачка кафедрою теорії літератури, компаративістики і
літературної творчості Л. Грицик ознайомила членів робочої групи з деякими
матеріалами організаційного та навчального характеру і сказала, що вони
складалися з урахуванням досвіду роботи подібних навчальних закладів Росії,
Чеської республіки та інших країн. Робота майбутнього Інституту передбачає,
зокрема, створення магістерської програми для підготовки літераторів, які нині
навчаються в університеті за бакалаврським планом зі спеціальності «літературна
творчість», а також програми для тих майбутніх магістрантів, які вже мають вищу
освіту з іншого фаху (історики, філософи, фізики, медики й ін.), але виявили в
собі письменницькі нахили. З наступного навчального року буде оголошено набір
абітурієнтів до Інституту за оновленими критеріями і зі зміненими кількісними
показниками. Підготовку фахівців планується провадити за такими спеціалізаціями
– поезія, проза, драматургія, літературна критика й ессеїстика, художній
переклад. Отже, в Інституті, крім традиційної для ВНЗ лекційно-практичної
роботи, в навчальний розклад будуть включені творчі семінари, якими
керуватимуть відомі сучасні письменники, а значна частина навчального часу буде
відведена на опанування іноземних мов. Не виключено, що іноземна мова буде
другою спеціальністю для майбутніх письменників, бо за інших умов (без потужної
перекладацької школи) українська література як не виходила (в широкому
розумінні), так і не вийде на світові обшири.
Голова НСПУ В. Баранов гаряче підтримав ідею створення
Літературного інституту і запевнив, що Спілка письменників буде всіляко сприяти
підбору для роботи в Інституті найкращих письменницьких сил, а також
допомагатиме університету в підготовці літературно обдарованих абітурієнтів для
вступу на навчання та організації студентських публікацій у письменницьких
періодичних виданнях. Бажано, сказав В. Баранов, аби Літінститут мав також свій
друкований орган на зразок російської «Литературной учёбы».
Створення такого навчального підрозділу в університеті, як
Літінститут, – справа нова і її суть видається не всім однаково зрозумілою.
Особливо для «статистів», які (за діалектикою) потрапляють у будь-які робочі
групи. Чи можна вивчитись «на Шекспіра», «на Шевченка» чи «на Гоголя»? –
зринало інколи запитання. Некоректність його випливала хоча б із того, що «на
Гегеля» чи «на Арістотеля» теж не можна вивчитись, але філософські факультети
існують в університетах усього світу. Так само «на Брюлова» чи «на Лисенка» теж
не вивчишся, однак функціонують художні інститути та консерваторії, де готують
і живописців, і композиторів, і фахівців інших мистецьких професій…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Міркували вголос про це Г. Штонь і Ю. Ковалів, зачепивши,
зокрема, дуже «втомливі» теми: про методологічні основи підготовки літературних
кадрів та про те, щоб випускники-літератори не просто поповнювали Спілку
письменників своїм членством, а ставали в широкому розумінні митцями, справді
письменниками-професіоналами. Ю. Ковалів торкнувся також проблеми функціонування університетського
видавництва; робота його співробітників після створення Літінституту має суттєво
змінюватися, оскільки вони ще й сьогодні не завжди розуміють, хто для кого
існує: університет для видавництва чи видавництво для викладачів і студентів
університету.
Від імені ініціативної групи зі створення Літературного
інституту автор цієї інформації
подякував ректорату університету, особисто ректору Л. Губерському, який зрушив
дуже важливу справу з місця і буде всіляко сприяти новоутвореній структурі
якнайшвидше ставати на ноги та провадити високоякісну навчальну і наукову
роботу. Така структура забезпечуватиме просування університету на кращі місця в
світових рейтингах, оскільки подібні навчальні заклади давно стали брендовими в
системі літературної освіти багатьох країн не лише Європи, а й інших
континентів. Вони мають лише різні назви: в одних університетах, зокрема
англійських, – це Інститути креативного письма, в інших (у Норвегії) –
письменницької справи, а в Австрії письменницький навчальний заклад має назву
«Віденська поетична школа». Важливо, що існує «Європейська асоціація програм з
літературної освіти», а подібні асоціації створено також на американському та
австралійському континентах. Відкриваючи Літературний інститут, ми, по-перше,
отримаємо монополію в Україні на підготовку саме таких фахівців (бо коли
спинитися лише на пропонованих магістерських програмах, то завтра це зроблять
усі ті колгоспні ПеТеУ, що волюнтаристським чином перейменовані в останні роки
на університети), а по-друге, – зможемо стати рівноправним членом згаданої
Європейської асоціації літературної освіти. Для цього Літінститут в
університеті повинен стати самостійним підрозділом, а план набору абітурієнтів
до нього має дорівнювати не десяти (як нині на спеціальність «літературна
творчість»), а не менше тридцяти. Аби було з кого комплектувати згадані творчі
семінари бодай з основних спеціалізацій – поезії, прози, критики та художнього
перекладу.
Стислим, але конструктивним був виступ С. Пантюка. Він
сказав: «Кожна країна, яка справді хоче збагатити свій інтелектуальний і
творчий потенціал, обов’язково повинна мати таку навчальну структуру, як
Літературний інститут».
В. Герасим’юк і Д. Стус більше говорили про потребу ширшої
популяризації української сучасної літератури, аби привернути до цієї
спеціальності якнайбільше молодих людей.
Про різні форми пошуку обдарованих молодих людей говорив А.
Ткаченко. Сучасне відділення «літературної творчості» в університеті видає два
альманахи – «Сві-й-танок» і «Сполучник». Заноситься в інтернет і електронна їх
версія. Усе це потребує, звичайно, певних зусиль і коштів. Якщо ми зважимось на
видання ще й студентського літературного журналу (про що говорив В. Баранов),
потреба в коштах збільшиться; отже, створюючи Літературний інститут, треба
думати й над цим.
Виникали під час обговорення проблем літературного
підрозділу в університеті і питання вужчого характеру: куди належатиме та чи та
існуюча кафедра, чи залишиться на кафедрі теорії літератури, компаративістики й
літературної творчості аспірантура й
докторантура, в який спосіб (і хто) буде обраний керівником Літінституту тощо.
Ставили такі питання переважно найменш обізнані зі специфікою роботи державного
ВНЗ; він має юридичний статус і керівництво його самостійно вирішує всі
структурні, кадрові та фінансові питання; можна не сумніватися: все в
Київському університеті, що стосується новоствореного Літінституту, буде здійснене
з урахуванням насамперед професійного забезпечення навчального процесу і в дусі компетентних кадрових традицій.
Головнішою проблемою, наголосив проректор В. Бугров, нині є завершення
підготовчої роботи зі створення Літінс¬титуту, а керуватиме ним, без сумніву,
по-справжньому кваліфікований письменник і обов’язково – професор. Це – Київський університет, лідер
вищої освіти в Україні; у ньому всі
керівники структурних підрозділів – професори. Професорський складник
викладачів, до речі, один із важливих показників для визначення місця того чи
того університету в усіх світових рейтингах.
За одним із них ми нині посідаємо почесне 501 місце серед майже трьох
тисяч номінантів. Створення Літ¬інституту має не погіршити, а значно покращити
цей показник. Ближчим часом відбудеться чергове засідання робочої групи, на
якому будуть представлені проекти ще більш досконалої документації, а контури майбутнього Літінституту стануть ще більш зримими…
За радянських часів відомим був такий факт: компартійна
столиця СРСР відрядила свого уповноваженого комісара в Біробіджан, аби
організувати там колективне господарство, тобто – колгосп. Через якийсь час той
уповноважений шле з місця дислокації таку телеграму: «Колхоз организован,
присылайте колхозников». Хотілося б, щоб підтекст цього факту найуважніше
почули і відповідальна в університеті за створення Літінституту професура, і
керівники всіх обласних письменницьких організацій. Літературні студії в кожній
області України (і керівництво сучасної НСПУ може підтвердити найпереконливішими
аргументами) відвідує справді обдарована молодь, яка й стане основним учасником конкурсного
відбору вступників до університетського
Літературного інституту. Здобуваючи обраний фах, ця молодь допоможе Україні і
гідно відзначити майбутнє 200-ліття Тараса Шевченка, а згодом зробить і свій
внесок у вирішення проблеми реальної «гуманізації» цивілізаційних процесів і в
нашій країні, і в світі.
м. Київ