Серед перекладачів української поезії в Росії кінця двадцятого-початку двадцять першого століть Юрій Денисов був одним із справжніх подвижників. Відомо, що за радянських часів чимало поетів охоче вдавалися до перекладацького ремесла для заробітку. Навіть і за невеличку збірку перекладів українського автора, що виходили, скажімо, в московських видавництвах «Советский писатель», «Молодая гвардия», «Художественная литература» перекладачеві, як і автору, можна було отримати нескупий гонорар, достатній для придбання «Запорожця», якщо й не «Жигулів».
З 1973 р. по 1990 р. тут побачили світ перекладені Ю. Денисовим поетичні книги Володимира Булаєнка (в співдружності з Л. Смірновим), Володимира Забаштанського, Євмена Доломана, Анатолія Бортняка (в співдружності з П. Кошелем), Степана Литвина (в співдружності з С. Красіковим), Анатолія Славути-Логвиненка… З розпадом СРСР, зникненням досить заможної всесоюзної Спілки письменників перекладачі й поети мусили вже, не сподіваючись на казенні й спілчанські гонорари, самі здобувати кошти для видання власних і перекладних книг.
Феномен Юрія Денисова в тім, що більшість своїх збірок він видав уже в пострадянські роки, й були ті книги не тільки безгонорарними, але друкувалися цілковито за його власний рахунок. Більшість перекладачів української поезії тоді швидко відійшли від справи. Перестали з’являтися друком нові переклади Льва Смірнова, Миколи Котенка, Ю. Ряшенцева, Інни Моріц, Г. Фролова, Г. Нєкрасова та інших донедавна активних провідників українського письменства до російського читача. Креативні спроби пропагандистів івано-франківського літературного феномену, а потім творчості С. Жадана (перекладач Андрій Пустогаров та ін.), на жаль, не могли сповна репрезентувати динамічну панораму української поезії, над чим раніше працювали численні перекладачі. Й ось у цей час, означений, зокрема, появою антологій «Ой упало солнце». Составитель В. Крикуненко (Из украинской поэзии 20-30-х годов» («Художественная литература», 1991 р.), «Из века в век.. Украинская поэзия». Составитель В. Крикуненко («Пранат», 2004 р.), Неизвестная Украина. Антология. Составитель Игорь Клех (М.: Emergency Exit, 2005), Юрій Денисов не тільки продовжував плідно працювати як перекладач, але й зробив усе можливе для того, щоб його переклади творів численних українських поетів зрештою прийшли до читача. Невдовзі перед його смертю в Москві коштом автора в його редакції одна за одною з`являються книги «Незабудка», «Дебри», «Не-тронь-меня», «Казарма», «Вскользь», «Над помойкой бабочка порхает», «Трали-вали», «Марево» (Стихи. Переводы. Проза). Левова частка текстів у кожній з цих книг – переклади віршів знаних українських авторів: Івана Франка, Олександра Олеся, Михайля Семенка, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Михайла Стельмаха, Василя Мисика, Платона Воронька, Миколи Вінграновського, Дмитра Білоуса, Василя Симоненка, Андрія М’ястківського, Степана Пушика, Леоніда Талалая, Петра Ребра, Ліни Костенко, Василя Голобородька, Ганни Чубач, Дмитра Павличка, Ростислава Братуня, Валентини Ткаченко, Тамари Коломієць, Галини Гордасевич, Бориса Мозолевського, Ганни Світличної, Михайла Сіренка, Михайла Саченка, Леоніда Горлача, Анатолія Камінчука, Анатолія Качана, Михайла Клименка, Миколи Мачківського, Петра Дорошко, Володимира Лучука, Василя Марсюка, Василя Густі, Володимира Коломійця, Петра Дорошка, Миколи Луківа, українських авторів з Москви Івана Шишова, Віталія Крикуненка… На початку 2000-х я не раз зустрічався з Юрієм Денисовим у московській бібліотеці української літератури (тоді вона була на вул. Автозаводській), аби отримати від нього чергову, ще «теплу», щойно з друкарні, книжку, й ось вони лежать в мене на столі живим свідченням літературного подвигу поета і перекладача, який в часи дикого капіталізму, як розповідали знайомі, не цурався збирати й носити пляшки до складу склотари, аби отримати не зайві рублі на ці скромні книжкові видання з такими зовні грайливими, а насправді сповненими сумної самоіронії назвами: від «Незабудки» – «Вскользь» – «Не-тронь-меня» – до «Трали-вали», «Марева», де й «Над помойкой бабочка порхает».
Тут мимоволі згадується вистраждане ахматовське «Когда б вы знали, из какого сора растут стихи…»
Світлу постать Юрія Денисова (1936-2003), певно ж, пам`ятають автори, які надсилали йому для перекладу свої тексти. Й ті надсилання до перекладацької робітні зрештою здобули від нього й нові, зладовані вправним перекладачем, духовні крила, аби дійти до серця й розуму іншомовного читача… Кожна з названих книг мала лиш сто примірників, які, звісно, вже розійшлися. Й чи не доречно було б сукупно видати згадані переклади з української поезії окремою збіркою, вшанувавши у такий спосіб і пам`ять перекладача в Україні? Видавництву, яке б зацікавилося такою пропозицією, автор готовий надати примірники московських видань для подальшої роботи.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Это будет замечательный сборник…» – вважав би тут за доречну таку рекомендацію-характеристику професійного рівня поета й перекладача Юрія Денисова, що йому дав класик російської поезії ХХ ст. Юрій Кузнєцов у внутрішній рецензії на рукопис його збірки «Этажи» у видавництві «Молодая гвардия» (1969 р.)
«… Его стихи поражают душевным здоровьем…
Динамичность поэтического характера поэта Ю. Денисова выразилась, в частности, в неожиданном сопоставлении.
В стихотворении «Так вот. Пока на огневой рубеж…» , положительно отмеченном рецензентом В. Харчевым, говорится о практических занятиях на стрельбище. Вот заключительное четверостишие:
«Отметь мелком все попаданья те,
К мишени ближе подойди при этом,
И тень твоя сольётся на щите
С простреленным тобою силуэтом».
Да! Это не только наводит на глубокие поэтические раздумья о драматических противоречиях мира, но чувствуется вот что – ощущение гигантских скоростей, при которых спрессовывается время и сокращается расстояние, вследствие чего сдвигаются, налетают друг на друга самые далёкие подобия, самые глухие ассоциации. Так человеческая тень скользнула по силуэту простреленной мишени и – мгновенье! – слилась с ним. Ещё мгновенье – и тень скользит дальше, но, как говорил Блок, творческий разум уже осилил, цепкий взгляд поэта схватил соответствие. И какой напряженный образ!
Какая динамичность! И всё – в продолжении!»
Певною мірою ця лаконічна характеристика поетичного стилю Юрія Денисова може бути віднесена й до його досягнень у перекладацькій царині, де поет демонструє чудове, засвоєне ще в Україні з дитинства розуміння і тонке відчуття української мови та українських реалій минулого і сучасного.
Проілюструємо це на прикладі прочитання-перекладу написаного в інші часи, але ж якого актуального (згадаймо денисовську формулу: «И тень сольется на щите…») вірша Миколи Мачківського:
Микола МАЧКИВСКИЙ
Все, кто честно служит Украине,
Все, кто смалу верен Украине,
Все, кто исстари и все, кто ныне
Ей желают блага и добра, –
Все они выходят в мир из тени
И, преодолев оцепененье,
Говорят решительно: «Пора!..»
Жить пора свободно и счастливо,
Ждёт нас без конца и края нива.
Мы её по правде и распашем
И засеем трудолюбьем нашим
Без оглядки на других. Россия
Поняла, что не она – мессия.
Не она хозяйка. Мой народ
Супротив Москвы ножа не точит,
И полей, лугов её не топчет,
Из её криниц воды не пьёт.
Потому и говорю открыто:
Где ж неправда, в чём сестре обида?
Нам хватает такта, чтоб сердечно
Величать страну, с которой вечно
Рядом жить, сотрудничая с ней.
Будет крепнуть дружба год от года,
А сейчас для моего народа
Счастье, независимость, свобода
И всего желанней и нужней.
“Українська літературна газета”, ч. 2 (294), 29.01.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.