Проминуло 15 літ відтоді, як у московському видавництві «Пранат» у книжковій серії «Славянская поэзия ХХ-ХХІ» вийшла друком укладена мною антологія української поезії в російських перекладах. Там, на прохання автора проєкту й голови редколегії унікальної багатотомної серії «Из века в век» Сергія Гловюка було вміщено й мій вірш «На спочин душі», присвячений пам`яті великого російського поета Юрія Кузнєцова, з яким я близько знайомий з 1986 року, коли разом із чималою групою українських письменників та їх колег мало не з усього тодішнього Союзу побували в Страхоліссі під Чорнобилем, а згодом пропливли «поетичним рейдом» по Дніпру й аж до самої Одеси, зустрічаючись у мало не в кожному портовому місті з численними читачами. Мабуть, хтось із них досі пам`ятає кремезну постать і рівний притишений голос Юрія Кузнєцова, який – чи не в піку партійним бонзам-доглядачам – безстрашно промовляв на тих поетичних мітингах свою «Атомную сказку»:
Эту сказку счастливую слышал
Я уже на теперешний лад,
Как Иванушка во поле вышел
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
И стрелу запустил наугад.
Он пошёл в направленье полёта
По сребристому следу судьбы.
И попал он к лягушке в болото,
За три моря от отчей избы.
– Пригодится на правое дело! –
Положил он лягушку в платок.
Вскрыл ей белое царское тело
И пустил электрический ток.
В долгих муках она умирала,
В каждой жилке стучали века.
И улыбка познанья играла
На счастливом лице дурака.
Тоді ця «Атомная сказка», хоча й написана за два десятиліття до Чорнобильської трагедії, сприймалась як дошкульна поетична інвектива її неназиваним призвідцям… Після того я мав нагоду побувати з Юрієм Кузнєцовим й в інших подорожах Україною, залучити його як перекладача до роботи над антологією української поезій 1920-1930-х рр. «Ой упало солнце…», що вперше представила російському читачеві покоління «Розстріляного відродження», а згодом – і жити в недалекому з ним лісовому сусідстві, зустрічаючись час від часу на пристанційній платформі у Внуково. Смерть його приголомшила всіх, хто знав цю сильну й сповнену творчих дерзань і терзань людину. Відгуком на смерть поета стали написані того ж дня й мої 16 рядків, що були невдовзі надруковані в московському журналі мовою оригіналу, себто українською (випадок для тутешньої преси украй рідкісний). Й уже пізніше в згаданій антології з`явився переклад москвича Сергія Гловюка, котрий, здається, як і дехто з українських поетів (серед них – лауреат Шевченківської премії Павло Гірник, блискучий поет і перекладач Василь Чубур та інші) проходили літературний вишкіл у семінарі Юрія Кузнєцова в стінах Літературного інституту.
Ось наші з Сергієм тексти (оригінал та переклад).
НА СПОЧИН ДУШІ
Кузнєцову Ю.П.
Проводжає Росія сина,
Сина Божого і свого.
Плащаницею хуртовина
Сповиває тіло його.
Наповзає зима. Та слово
В ній безсмертником процвіте,
Ломикаменем, болиголовом —
Грішне слово його святе.
В слові тому — сувора милість
Від Кубані й рязанських піль.
Ним тримаймося, ним зцілімось.
Ним здолаємо лють і біль.
Прийде час — і льоди розтануть.
І відкриється таїна:
Богоявленими постануть
Нам Поетові письмена.
17.11.2003
НА ПОМИН ДУШИ
Кузнецову Ю.П.
Провожает Россия сына,
Сына Божьего и своего.
Снежным саваном, хладным инеем
Покрывает тело его.
Наползает зима. Но Слово
В ней бессмертником зацветёт,
Ломникамнем, болиголовом —
Слово истины прорастёт.
В Слове том — суровая милость
От кубанских, рязанских полей.
Сколько страждущих им исцелилось
И очистилось от скорбей.
Час настанет — и льды растают.
С глаз развеется пелена.
Богоявленными предстанут
Нам Поэтовы письмена.
17.11.2003
Чи задоволений я цим перекладом?
Так. Бо він зроблений перекладачем від любові й шани глибокої до того, кому автор з тими ж почуттями присвятив свій текст. А оригінал твору в антології – поруч, бо то у нас була книга-білінгва, текст автора й переклад подавалися паралельно. Вирішальна ж оцінка, як і належиться, — за читачем.
…А спонукало мене згадати цей давній епізод нещодавнє весняне й несподіване звернення через Фейсбук першого секретаря Спілки письменників Росії Геннадія Іванова, який, до речі, працюючи колись у провідному видавництві «Художественная литература», немало засприяв, аби укладена мною антологія «Ой упало солнце. Из украинской поэзии 20-30- годов» вчасно (1991 р.) і в повному обсязі прийшла до всесоюзного читача 25-тисячним накладом. Відкривалася ж та книга великою добіркою з 37 творів Євгена Плужника, включно з поемою «Галілей» у чудових перекладах Юрія Кузнєцова.
«Виталий, добрый вечер. Ищет твой телефон поэт Екатерина Козырева. Хочет предложить тебе что-то перевести. Если дашь телефон. я ей перешлю. будь здоров. Гена Иванов. 2.03.2020».
Вже наступного дня в телефонній розмові з`ясувалося, що Катерина Козирєва, членкиня Спілки письменників Росії, почала працювати над поетичним перекладом мого вірша «На спочин душі» й хотіла б отримати від мене «подстрочник» – укр.: підрядник (себто порядковий точний переклад змісту твору, з уточненням його ритмомелодики). Обмінявшись адресами електронної пошти, переслав їй підрядник.
Й ось – лист доти невідомої мені перекладачки:
«Я переводила с болгарского, с украинского Станислава Шевченко. Училась на ВЛК (Вищі літературні курси- В.К.) у Ю.П. Кузнецова. Желание перевести именно это ваше стихотворение не случайно. Ведь вы написали его в день смерти поэта.
И я в этот день в Литинституте увидела его портрет в траурной рамке…» в те ноябрьские предзимние дни…»
Перша редакція виконаного К. Козирєвою перекладу:
Провожает Россия сына,
Сына Божьего, своего.
Плащаницею херувимы
Пеленают тело его.
Наползает зима. А Слово
В ней бессмертником зацветёт,
Ломикамнем, болиголовом
Грешное слово святых высот.
В слове том – суровая милость,
От Кубани и рязанских полей.
С ним держались, и им целились,
Одолевая ярость и боль сильней.
Время придёт – и льды растают.
И откроется нам таина:
Богоявленными предстанут
Нам Поэтовы письмена.
Й моя відповідь після ознайомлення й, з дозволу перекладачки, деякого авторського редакторського втручання в запропонований нею текст.
«Уважаемая Екатерина Николаевна,
Спасибо. Получил. Получилось. Но, по своей давней редакторской привычке, не смог малость не поучаствовать сочувственно и солидарно с Вами как переводчиком. Мои предложения – см. файл во вложении. Там цветом помечено то, что касаемо отклонения от стихотворного размера (звукопись) оригинала – для меня это важно в данном случае.
Моя «хуртовина», т.е. заверюха, метель, конечно, не тянет на «херувимов», хотя Ваша трактовка, возможно, и хороша, но, думаю, не для этого случая. Бесплотные ангелы и Христа плащаницей не пеленали, это делали жены человеческие. В моём тексте т.о. не херувимы, но русская Природа, её стихия (т.е. «хуртовина», прорвавшаяся с небес в те ноябрьские предзимние дни) так же исполняла Божественную волю и обряд.»
Не забарилася й відповідь Катерини Миколаївни на авторські зауваження з текстом уже доопрацьованого нею перекладу:
«…спасибо вам за участие, совсем не малое. Согласна со всеми вашими замечаниями и поправками. Ах, если бы знать мне ваш прекрасный украинский язык!»
Провожает Россия сына,
Сына Божьего, Своего.
Снежной нежностью небо стынет,
Пеленая тело его.
Наползает зима. Но Слово
В ней бессмертником процветёт,
Ломикамнем, болиголовом —
Горек корень святых высот.
В слове том – суровая милость,
От Кубани, рязанских полей.
С ним удержимся, исцелимся мы,
Боль не яростью одолев.
День настанет — и льды растают.
И откроется таина —
Богоявленными предстанут
Нам Поэтовы письмена.
Як автор я даю згоду на публікацію цього тексту. Така згода не є обов`язковою для перекладача. Але вона надає перекладові певне статусне означення – він стає авторизованим.
Збадьорена перекладачка надсилає листа, в якому дякує «за доверие» й, схоже, довіряючи вже й перекладацькій компетенції автора, звідомляє, що «была бы счастлива увидеть хотя бы одно свое стихотворение на украинском языке».
У відповідь на моє прохання надіслати для можливого перекладу вірш, керуючись виключно власним вибором, одразу ж отримую від поетеси такий наснажений фольклорною енергетикою текст:
Екатерина КОЗЫРЕВА
ОРЁЛ
Юрию Кузнецову
Пошатнулся лес,
Спотыкнулся конь,
Не от посвисту соловьиного,
То орёл слетел
С высоты небес
Поутихло, что было звериного.
Не повёл крылом,
Не открыл очей,
На земле думал думу высокую.
Двуединый свет
От души своей
К солнцу Запада слал и к Востоку он.
Снизошла звезда,
Восплыла заря,
Очи поднял к сиянию вечному,
И взлетел орёл,
Как огонь, горя,
Над Россией, короной увенчанной.
Правду кажучи, я зрадів цьому талановито написаному віршу ще й як свідченню вірності авторки темі та образу Юрія Кузнєцова, що започаткували наше творче знайомство. Відтак: автор і перекладач міняються ролями. Вже наступного дня в моєму блокноті, а затим і на комп`ютерному моніторі з`являється текст українського перекладу.
Катерина КОЗИРЄВА
ОРЕЛ
Юрієві Кузнєцову
Сколихнувся ліс,
Запіткнувся кінь
Не від посвисту солов`їного.
То орел упав
К небу — горілиць.
Нишкне все окіл, що було звіриного.
Не повів крилом,
Не відкрив очей.
З неба нам простяг думи-вервії —
Двоєдине світло
Із душі своєї
На схід сонечка й в прірву темряви.
Гей, зійшла зоря,
Зірка золота,
Очі розімкнув сяйву вічному,
І злетів орел,
Полум`яний птах
Над Росією, з ним повінчаною.
Переклав з російської
Віталій Крикуненко (4-5.03.2020)
Признаюся, працювати над цим перекладом було і трудно, й радісно. Так наче радів зустрічі з Поетом, якому присвячено вірш.
Про те сповістив авторку, надсилаючи їй текст перекладу.
Уважаемая Екатерина Николаевна,
Посылаю Вам свой трудный, однако же и радостный для меня перевод Вашего стихотворения.
Это были для меня замечательные соприкосновения с мирами Юрия Кузнецова, не потусторонними, а с теми, что он оставил нам в своих книгах. Вот и сегодня на моём столе, кажется, тысячекрылая стихотворная стая его сборников, начиная от «Край света – за первым углом» (1976), «Выходя на дорогу, душа оглянулась», приобретённых мною в родных Сумах ещё в 1978 г. Ваш «Орёл» пробудил желание перечитать Юрия Кузнецова, очень близкого мне, как и многим моим землякам. Кстати, в Украине помнят и ценят не только то, что он был литературным учителем для проходивших его семинары в Литинституте замечательных украинских поэтов (Павло Гирнык, Васыль Чубур и др.), но также и за прекрасные, я бы сказал, конгениальные переводы лирики Евгена Плужныка – одного из самых талантливых поэтов в когорте «Расстрелянного возрождения». Эти его переводы открывают составленную мной антологию украинской поэзии 1920-30-х гг. «Ой, упало солнце…» («Худлит», 1990 г.).
Возможно, в моём переводе «Орла» что-то вызовет Ваше несогласие?
Сообщите, пожалуйста.
Й отримав на те вдячну відповідь:
«Дорогой Виталий Григорьевич, ваш перевод так взволновал меня, что я всё поняла на вашей родной мове, так точно всё и красиво, а образ Поэта в концовке у вас «Над Россиею, с ней повенчанный» — такая сильная поправка, находка, что хочу попросить у вас разрешения заменить свою строку вашей…»
Так, завдячуючи поету-класику Юрію Кузнєцову, відбулося ще одне творче знайомство, започаткувалася перекладацька співпраця, що, можливо, бодай трохи наблизить один до одного й читачів — українців та росіян.
Перечитую ці свої нотатки «З перекладацької робітні» й раптом із жахом усвідомлюю, як же сьогодні занапащені, коли не відкинуті люто мало не під танкові траки й сама перекладацька справа, і повноцінні літературні взаємини, а з ними й духовні зв`язки між людьми, які потребують у першу чергу людяності в стосунках між собою, потребують порозуміння й взаємної поваги – навіть і тоді, коли живуть по обидва боки кордону й не розуміють або негаразд розуміють мову один одного. Для більшого ж — одухотвореного розуміння не обійтися без провідників, культуртрегерів, без перекладачів…
Пишу про це й чую, як у сусідній кімнаті з телевізора знов шумують пінно каламутно шоу-пристрасті, з перманентною агресією зіштовхуючи «опонентів-експертів-політологів», з тим щоби нечистими бризками того «політологічного» (чи все ж таки гібридно-бридкого зоологічного?) шумовиння щоденно затьмарювати не тільки мізки обивателів, а й Сонце правди, про яке 175 літ тому писав Тарас Шевченко:
…Богу помолюся,
Щоб усі слав`яне стали
Добрими братами
І синами сонця правди…
Стільки мовлено за многії вже літа під сліпучими софітами тих солов`їно-розбійницьких телешоу простосердечних слів і «фраз прикрытия» про «единый народ», про слов`янське братерстство, й стільки скоєно шито-крито й вогневими ударами задля того, щоб зводити його нанівець?!
Можливо, колись доброчесні українці й росіяни яко найбільш розчаровані щодо такого братерства слав`яне зацікавляться й такою статистикою.
…А тим часом чи не час, братове-письменники, перекладачі, й читачі доброчесних писань, розпочинати посполите творче рушення? Заходьте в Фейсбук. Знаходьте один одного. Шукайте спільну мову. Перекладайте один для одного наших Класиків і Сучасників, справжніх синів Сонця Правди. Шукайте, згадайте і перекладайте своїх друзів – і нехай усе те буде взаємно. Наші мови справді близькі. Але кожна — космос. Як писав український пророк: — «У вас народ і слово, і в нас народ і слово».
Что мы делаем, добрые люди?
Неужели во имя любви
По своим из тяжёлых орудий
Бьют свои… неужели свои?
(Юрий КУЗНЕЦОВ)
Добрые люди, добродії почують і зрозуміють один одного. Спілкуймося! Читаймося!
Щиро вдячний цій нагоді звернутися до вас, колеги, читачі, зі своїми ненавмисними нотатками з перекладацької робітні (переводческая мастерская).
Особиста подяка незабутньому Юрію Кузнєцову (він нас почує), Геннадію Іванову, Катерині Козирєвій, заочне бесідування з якими й породило цей текст.
І на завершення – ще два листи з епістолярної розмови. Із Кузнєцовим не наодинці.
«Доброго времени суток, Виталий Григорьевич.
ПризнАюсь вам, что изначально цель моего поиска Вас, как автора стихотворения «На спочин души», не только переводческая, хотя и сильная, но и читательская. У меня в Украине есть близкие люди, одна из них поэтесса и художник. Живет в Краматорске. Для нее общение со мной через Вацап – огромная радость!
И сколько таких людей, которым нужны живые, человеческие взаимоотношения!
Поэтому ваши предложения принимаю всей душой.
(…) В «ЛГ» я иногда печаталась, в «ЛР» много, но это было давно. Теперь я не знаю, какие там настроения.
Но с Геннадием Ивановым надо обязательно посоветоваться. Он очень отзывчивый и добрый человек.
Ваше удивительное письмо читала и перечитывала несколько раз, и была счастлива до слез, что все понимаю.
Сердечно, ЕК (так подписывал книги Ю.К.)
Юрій КУЗНЄЦОВ
***
Перо орла, що зринуло з-над хмар –
Кий біс подав мені як неба дар?
–Тримай! – сказав й лукаво звів брову. –
То знак небес. Пиши! – з тим і живу.
Позначений орлиним тим пером
Повстав мій дух над злом і над добром…
Та тяжко ліг на серце горній лід.
Душа – в сум`ятті, а рука – крилить.
1974
ПОВЕРНЕННЯ
Батько йшов, кроком йшов нетвердим
Та й по мінному полю.
Де завмер – заклубочився постаттю дим –
Ні могили, ні болю.
Мамо, ма`, не поверне війна…
Не дивись на дорогу.
Стовп завихрений пилу іде навмання
Полем й ген – до порогу.
Наче змахує з пилу рука.
Світять очі живі.
На дні скрині листи… шелестять щорядка–
Фронтові.
Так щораз, коли мати і кличе, і жде, –
Навпрошки через поле
Стовп завихрений пилу бреде
Одинокий і зболений.
1972
ПОЛІТ*
По небу опівночі ангел летів…
М. Лєрмонтов
Понад Чорнобилем билинним,
Над Страхоліссям тим страшним
Летів. І повивались крила
Пресвітлі у смертельний дим.
Там, де душа його ридала,
І мова, й пісня ожива.
Там, де сльоза його упала,
Зростає одолень-трава.
Цей вірш написаний після поїздки Ю. Кузнєцова в Чорнобильську зону (Страхолісся, вересень, 1986 р.) з групою учасників всесоюзного поетичного рейду «Дніпро і мир», здійсненого за ініціативою та організаційними зусиллями перекладача, який тоді працював у секретаріаті правління Спілки письменників СРСР .
З російської переклав Віталій Крикуненко
Віталій Крикуненко,
перекладач, літературознавець, лауреат міжнародного фестивалю слов`янської поезії «Співочі письмена», дипломант міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора» на кращий поетичний твір до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка
м. Москва, Росія
“Українська літературна газета”, ч. 23 (315), 19.11.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.