Віталій Крикуненко. «Не наодинці з Юрієм Кузнєцовим»

402

Проминуло 15 літ відтоді, як у московському видавництві «Пранат» у книжковій серії «Славянская поэзия ХХ-ХХІ» вийшла друком укладена мною антологія української поезії в російських перекладах. Там, на прохання автора проєкту й голови редколегії унікальної багатотомної серії «Из века в век» Сергія Гловюка було вміщено й мій вірш «На спочин душі», присвячений пам`яті великого російського поета Юрія Кузнєцова, з яким я близько знайомий з 1986 року, коли разом із чималою групою українських письменників та їх колег мало не з усього тодішнього Союзу побували в Страхоліссі під Чорнобилем, а згодом пропливли «поетичним рейдом» по Дніпру й аж до самої Одеси, зустрічаючись у мало не в кожному портовому місті з численними читачами. Мабуть, хтось із них досі пам`ятає кремезну постать і рівний притишений голос Юрія Кузнєцова, який – чи не в піку партійним бонзам-доглядачам – безстрашно промовляв на тих поетичних мітингах свою «Атомную сказку»:

 

Эту сказку счастливую слышал

Я уже на теперешний лад,

Как Иванушка во поле вышел

И стрелу запустил наугад.

Он пошёл в направленье полёта

По сребристому следу судьбы.

И попал он к лягушке в болото,

За три моря от отчей избы.

– Пригодится на правое дело! –

Положил он лягушку в платок.

Вскрыл ей белое царское тело

И пустил электрический ток.

В долгих муках она умирала,

В каждой жилке стучали века.

И улыбка познанья играла

На счастливом лице дурака.

 

Тоді ця «Атомная сказка», хоча й написана за два десятиліття до Чорнобильської трагедії, сприймалась як дошкульна поетична інвектива її неназиваним призвідцям… Після того я мав нагоду побувати з Юрієм Кузнєцовим й в інших подорожах Україною, залучити його як перекладача до роботи над антологією української поезій 1920-1930-х рр. «Ой упало солнце…», що вперше представила російському читачеві покоління «Розстріляного відродження», а згодом – і жити в недалекому з ним лісовому сусідстві, зустрічаючись час від часу на пристанційній платформі у Внуково. Смерть його приголомшила всіх, хто знав цю сильну й сповнену творчих дерзань і терзань людину. Відгуком на смерть поета стали написані того ж дня й мої 16 рядків, що були невдовзі надруковані в московському журналі мовою оригіналу, себто українською (випадок для тутешньої преси украй рідкісний). Й уже пізніше в згаданій антології з`явився переклад москвича Сергія Гловюка, котрий, здається, як і дехто з українських поетів (серед них – лауреат Шевченківської премії Павло Гірник, блискучий поет і перекладач Василь Чубур та інші) проходили літературний вишкіл у семінарі Юрія Кузнєцова в стінах Літературного інституту.

Ось наші з Сергієм тексти (оригінал та переклад).

 

НА СПОЧИН ДУШІ

Кузнєцову Ю.П.

 

Проводжає Росія сина,

Сина Божого і свого.

Плащаницею хуртовина

Сповиває тіло його.

Наповзає зима. Та слово

В ній безсмертником процвіте,

Ломикаменем, болиголовом —

Грішне слово його святе.

В слові тому — сувора милість

Від Кубані й рязанських піль.

Ним тримаймося, ним зцілімось.

Ним здолаємо лють і біль.

Прийде час — і льоди розтануть.

І відкриється таїна:

Богоявленими постануть

Нам Поетові письмена.

17.11.2003

 

НА ПОМИН ДУШИ

Кузнецову Ю.П.

 

Провожает Россия сына,

Сына Божьего и своего.

Снежным саваном, хладным инеем

Покрывает тело его.

Наползает зима. Но Слово

В ней бессмертником зацветёт,

Ломникамнем, болиголовом —

Слово истины прорастёт.

В Слове том — суровая милость

От кубанских, рязанских полей.

Сколько страждущих им исцелилось

И очистилось от скорбей.

Час настанет — и льды растают.

С глаз развеется пелена.

Богоявленными предстанут

Нам Поэтовы письмена.

17.11.2003

 

Чи задоволений я цим перекладом?

Так. Бо він зроблений перекладачем від любові й шани глибокої до того, кому автор з тими ж почуттями присвятив свій текст. А оригінал твору в антології – поруч, бо то у нас була книга-білінгва, текст автора й переклад подавалися паралельно. Вирішальна ж оцінка, як і належиться, — за читачем.

…А спонукало мене згадати цей давній епізод нещодавнє весняне й несподіване звернення через Фейсбук першого секретаря Спілки письменників Росії Геннадія Іванова, який, до речі, працюючи колись у провідному видавництві «Художественная литература», немало засприяв, аби укладена мною антологія «Ой упало солнце. Из украинской поэзии 20-30- годов» вчасно (1991 р.) і в повному обсязі прийшла до всесоюзного читача 25-тисячним накладом. Відкривалася ж та книга великою добіркою з 37 творів Євгена Плужника, включно з поемою «Галілей» у чудових перекладах Юрія Кузнєцова.

«Виталий, добрый вечер. Ищет твой телефон поэт Екатерина Козырева. Хочет предложить тебе что-то перевести. Если дашь телефон. я ей перешлю. будь здоров. Гена Иванов. 2.03.2020».

Вже наступного дня в телефонній розмові з`ясувалося, що Катерина Козирєва, членкиня Спілки письменників Росії, почала працювати над поетичним перекладом мого вірша «На спочин душі» й хотіла б отримати від мене «подстрочник» – укр.: підрядник (себто порядковий точний переклад змісту твору, з уточненням його ритмомелодики). Обмінявшись адресами електронної пошти, переслав їй підрядник.

Й ось – лист доти невідомої мені перекладачки:

«Я переводила с болгарского, с украинского Станислава Шевченко. Училась на ВЛК (Вищі літературні курси- В.К.) у Ю.П. Кузнецова. Желание перевести именно это ваше стихотворение не случайно. Ведь вы написали его в день смерти поэта.

И я в этот день в Литинституте увидела его портрет в траурной рамке…» в те ноябрьские предзимние дни…»

Перша редакція виконаного К. Козирєвою перекладу:

 

Провожает Россия сына,

Сына Божьего, своего.

Плащаницею херувимы

Пеленают тело его.

Наползает зима. А Слово

В ней бессмертником зацветёт,

Ломикамнем, болиголовом

Грешное слово святых высот.

В слове том – суровая милость,

От Кубани и рязанских полей.

С ним держались, и им целились,

Одолевая ярость и боль сильней.

Время придёт – и льды растают.

И откроется нам таина:

Богоявленными предстанут

Нам Поэтовы письмена.

 

Й моя відповідь після ознайомлення й, з дозволу перекладачки, деякого авторського редакторського втручання в запропонований нею текст.

«Уважаемая Екатерина Николаевна,

Спасибо. Получил. Получилось. Но, по своей давней редакторской привычке, не смог малость не поучаствовать сочувственно и солидарно с Вами как переводчиком. Мои предложения – см. файл во вложении. Там цветом помечено то, что касаемо отклонения от стихотворного размера (звукопись) оригинала – для меня это важно в данном случае.

Моя «хуртовина», т.е. заверюха, метель, конечно, не тянет на «херувимов», хотя Ваша трактовка, возможно, и хороша, но, думаю, не для этого случая. Бесплотные ангелы и Христа плащаницей не пеленали, это делали жены человеческие. В моём тексте т.о. не херувимы, но русская Природа, её стихия (т.е. «хуртовина», прорвавшаяся с небес в те ноябрьские предзимние дни) так же исполняла Божественную волю и обряд.»

Не забарилася й відповідь Катерини Миколаївни на авторські зауваження з текстом уже доопрацьованого нею перекладу:

«…спасибо вам за участие, совсем не малое. Согласна со всеми вашими замечаниями и поправками. Ах, если бы знать мне ваш прекрасный украинский язык!»

 

Провожает Россия сына,

Сына Божьего, Своего.

Снежной нежностью небо стынет,

Пеленая тело его.

Наползает зима. Но Слово

В ней бессмертником процветёт,

Ломикамнем, болиголовом —

Горек корень святых высот.

В слове том – суровая милость,

От Кубани, рязанских полей.

С ним удержимся, исцелимся мы,

Боль не яростью одолев.

День настанет — и льды растают.

И откроется таина —

Богоявленными предстанут

Нам Поэтовы письмена.

 

Як автор я даю згоду на публікацію цього тексту. Така згода не є обов`язковою для перекладача. Але вона надає перекладові певне статусне означення – він стає авторизованим.

Збадьорена перекладачка надсилає листа, в якому дякує «за доверие» й, схоже, довіряючи вже й перекладацькій компетенції автора, звідомляє, що «была бы счастлива увидеть хотя бы одно свое стихотворение на украинском языке».

У відповідь на моє прохання надіслати для можливого перекладу вірш, керуючись виключно власним вибором, одразу ж отримую від поетеси такий наснажений фольклорною енергетикою текст:

 

Екатерина КОЗЫРЕВА

ОРЁЛ

Юрию Кузнецову

Пошатнулся лес,

Спотыкнулся конь,

Не от посвисту соловьиного,

То орёл слетел

С высоты небес

Поутихло, что было звериного.

Не повёл крылом,

Не открыл очей,

На земле думал думу высокую.

Двуединый свет

От души своей

К солнцу Запада слал и к Востоку он.

Снизошла звезда,

Восплыла заря,

Очи поднял к сиянию вечному,

И взлетел орёл,

Как огонь, горя,

Над Россией, короной увенчанной.

 

Правду кажучи, я зрадів цьому талановито написаному віршу ще й як свідченню вірності авторки темі та образу Юрія Кузнєцова, що започаткували наше творче знайомство. Відтак: автор і перекладач міняються ролями. Вже наступного дня в моєму блокноті, а затим і на комп`ютерному моніторі з`являється текст українського перекладу.

 

Катерина КОЗИРЄВА

ОРЕЛ

Юрієві Кузнєцову

Сколихнувся ліс,

Запіткнувся кінь

Не від посвисту солов`їного.

То орел упав

К небу — горілиць.

Нишкне все окіл, що було звіриного.

Не повів крилом,

Не відкрив очей.

З неба нам простяг думи-вервії —

Двоєдине світло

Із душі своєї

На схід сонечка й в прірву темряви.

Гей, зійшла зоря,

Зірка золота,

Очі розімкнув сяйву вічному,

І злетів орел,

Полум`яний птах

Над Росією, з ним повінчаною.

 

Переклав з російської

Віталій Крикуненко (4-5.03.2020)

 

Признаюся, працювати над цим перекладом було і трудно, й радісно. Так наче радів зустрічі з Поетом, якому присвячено вірш.

Про те сповістив авторку, надсилаючи їй текст перекладу.

Уважаемая Екатерина Николаевна,

Посылаю Вам свой трудный, однако же и радостный для меня перевод Вашего стихотворения.

Это были для меня замечательные соприкосновения с мирами Юрия Кузнецова, не потусторонними, а с теми, что он оставил нам в своих книгах. Вот и сегодня на моём столе, кажется, тысячекрылая стихотворная стая его сборников, начиная от «Край света – за первым углом» (1976), «Выходя на дорогу, душа оглянулась», приобретённых мною в родных Сумах ещё в 1978 г. Ваш «Орёл» пробудил желание перечитать Юрия Кузнецова, очень близкого мне, как и многим моим землякам. Кстати, в Украине помнят и ценят не только то, что он был литературным учителем для проходивших его семинары в Литинституте замечательных украинских поэтов (Павло Гирнык, Васыль Чубур и др.), но также и за прекрасные, я бы сказал, конгениальные переводы лирики Евгена Плужныка – одного из самых талантливых поэтов в когорте «Расстрелянного возрождения». Эти его переводы открывают составленную мной антологию украинской поэзии 1920-30-х гг. «Ой, упало солнце…» («Худлит», 1990 г.).

Возможно, в моём переводе «Орла» что-то вызовет Ваше несогласие?

Сообщите, пожалуйста.

Й отримав на те вдячну відповідь:

«Дорогой Виталий Григорьевич, ваш перевод так взволновал меня, что я всё поняла на вашей родной мове, так точно всё и красиво, а образ Поэта в концовке у вас «Над Россиею, с ней повенчанный» — такая сильная поправка, находка, что хочу попросить у вас разрешения заменить свою строку вашей…»

Так, завдячуючи поету-класику Юрію Кузнєцову, відбулося ще одне творче знайомство, започаткувалася перекладацька співпраця, що, можливо, бодай трохи наблизить один до одного й читачів — українців та росіян.

Перечитую ці свої нотатки «З перекладацької робітні» й раптом із жахом усвідомлюю, як же сьогодні занапащені, коли не відкинуті люто мало не під танкові траки й сама перекладацька справа, і повноцінні літературні взаємини, а з ними й духовні зв`язки між людьми, які потребують у першу чергу людяності в стосунках між собою, потребують порозуміння й взаємної поваги – навіть і тоді, коли живуть по обидва боки кордону й не розуміють або негаразд розуміють мову один одного. Для більшого ж — одухотвореного розуміння не обійтися без провідників, культуртрегерів, без перекладачів…

Пишу про це й чую, як у сусідній кімнаті з телевізора знов шумують пінно каламутно шоу-пристрасті, з перманентною агресією зіштовхуючи «опонентів-експертів-політологів», з тим щоби нечистими бризками того «політологічного» (чи все ж таки гібридно-бридкого зоологічного?) шумовиння щоденно затьмарювати не тільки мізки обивателів, а й Сонце правди, про яке 175 літ тому писав Тарас Шевченко:

 

…Богу помолюся,

Щоб усі слав`яне стали

Добрими братами

І синами сонця правди…

 

Стільки мовлено за многії вже літа під сліпучими софітами тих солов`їно-розбійницьких телешоу простосердечних слів і «фраз прикрытия» про «единый народ», про слов`янське братерстство, й стільки скоєно шито-крито й вогневими ударами задля того, щоб зводити його нанівець?!

Можливо, колись доброчесні українці й росіяни яко найбільш розчаровані щодо такого братерства слав`яне зацікавляться й такою статистикою.

…А тим часом чи не час, братове-письменники, перекладачі, й читачі доброчесних писань, розпочинати посполите творче рушення? Заходьте в Фейсбук. Знаходьте один одного. Шукайте спільну мову. Перекладайте один для одного наших Класиків і Сучасників, справжніх синів Сонця Правди. Шукайте, згадайте і перекладайте своїх друзів – і нехай усе те буде взаємно. Наші мови справді близькі. Але кожна — космос. Як писав український пророк: — «У вас народ і слово, і в нас народ і слово».

 

Что мы делаем, добрые люди?

Неужели во имя любви

По своим из тяжёлых орудий

Бьют свои… неужели свои?

(Юрий КУЗНЕЦОВ)

 

Добрые люди, добродії почують і зрозуміють один одного. Спілкуймося! Читаймося!

Щиро вдячний цій нагоді звернутися до вас, колеги, читачі, зі своїми ненавмисними нотатками з перекладацької робітні (переводческая мастерская).

Особиста подяка незабутньому Юрію Кузнєцову (він нас почує), Геннадію Іванову, Катерині Козирєвій, заочне бесідування з якими й породило цей текст.

І на завершення – ще два листи з епістолярної розмови. Із Кузнєцовим не наодинці.

«Доброго времени суток, Виталий Григорьевич.

ПризнАюсь вам, что изначально цель моего поиска Вас, как автора стихотворения «На спочин души», не только переводческая, хотя и сильная, но и читательская. У меня в Украине есть близкие люди, одна из них поэтесса и художник. Живет в Краматорске. Для нее общение со мной через Вацап – огромная радость!

И сколько таких людей, которым нужны живые, человеческие взаимоотношения!

Поэтому ваши предложения принимаю всей душой.

(…) В «ЛГ» я иногда печаталась, в «ЛР» много, но это было давно. Теперь я не знаю, какие там настроения.

Но с Геннадием Ивановым надо обязательно посоветоваться. Он очень отзывчивый и добрый человек.

Ваше удивительное письмо читала и перечитывала несколько раз, и была счастлива до слез, что все понимаю.

Сердечно, ЕК (так подписывал книги Ю.К.)

 

 

Юрій КУЗНЄЦОВ

 

***

 

Перо орла, що зринуло  з-над хмар –

Кий біс подав мені як неба дар?

 

–Тримай! – сказав й лукаво звів брову. –

То знак небес. Пиши! – з тим і живу.

 

Позначений орлиним тим пером

Повстав мій дух над злом і над добром…

 

Та тяжко ліг на серце горній лід.

Душа – в сум`ятті, а рука – крилить.

1974

 

ПОВЕРНЕННЯ

Батько йшов, кроком йшов нетвердим

Та й по мінному полю.

Де завмер – заклубочився постаттю дим –

Ні могили, ні болю.

 

Мамо, ма`, не поверне війна…

Не дивись на дорогу.

Стовп завихрений пилу іде навмання

Полем й ген – до порогу.

 

Наче змахує з пилу рука.

Світять очі живі.

На дні скрині листи… шелестять щорядка–

Фронтові.

 

Так щораз, коли мати і кличе, і жде, –

Навпрошки через поле

Стовп завихрений пилу бреде

Одинокий і зболений.

1972

 

ПОЛІТ*

По небу опівночі ангел летів…

М. Лєрмонтов

 

Понад Чорнобилем билинним,

Над Страхоліссям тим страшним

Летів. І повивались крила

Пресвітлі у смертельний дим.

 

Там, де душа його ридала,

І мова, й пісня ожива.

Там, де сльоза його упала,

Зростає одолень-трава.

 

Цей вірш написаний після поїздки Ю. Кузнєцова в Чорнобильську зону (Страхолісся, вересень, 1986 р.) з групою учасників всесоюзного поетичного рейду «Дніпро і мир», здійсненого за ініціативою та організаційними зусиллями перекладача, який тоді працював у секретаріаті правління Спілки письменників СРСР .

 

З російської переклав Віталій Крикуненко

 

 

Віталій Крикуненко,

перекладач, літературознавець, лауреат міжнародного фестивалю слов`янської поезії «Співочі письмена», дипломант міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора» на кращий поетичний твір до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка

м. Москва, Росія

 

“Українська літературна газета”, ч. 23 (315), 19.11.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!