Він випередив час, і час йому цього не пробачив. Безсмертній «Червоній руті» – 40 років

192

«Червоній руті»,
символу української пісні, 13 вересня виповнилося 40 років. Саме цього дня 1970
року на Театральній площі у Чернівцях, у прямому ефірі в передачі “Камертон
доброго настрою” прозвучала пісня на той час ще малознаного в українському
музичному світі  студента Чернівецького
медінституту Володимира Івасюка у виконанні автора та вчителя тамтешнього
музичного училища Олени Кузнецової.

Минають літа, а ця
пісня не перестає чарувати нас своїми акордами та дарувати свіжу радість.

В історії кожної нації є постаті, які визначають обличчя
епохи, є її символом, моральним камертоном. Своїм життям вони щедро віддають по
краплині своєму народу все, чим нагородила їх доля. До таких в українській
дійсності 1970-х рр. можна віднести Володимира Івасюка (1949-1979) – постать,
яка за життя стала легендою.

У час, коли, за словами В. Калуги,  українське суспільство ввійшло в суцільну
смугу домінування в усьому посередності: від мистецтва та науки до економіки та
політики,  В. Івасюк  є моральним та національним дороговказом.
Своїм життям, творчістю він возвеличив Прекрасне і заплатив за це найвищу ціну
– своїм життям.

Насамперед дороговказом для молодого покоління, аби воно
мало за взірець не лише самозакоханих та обмежених сучасних доморощених
співаків та співачок, а й самовіддану працю в ім’я того найсакраментальнішого,
що є у людській суті – чистоту почуттів, любов до рідного краю. Таким був
Володимир Івасюк: у словах та мелодії виплекав гімн життю, коханню та любові як
безцінним земним скарбам…

Попри  велику увагу
до В. Івасюка за останні роки, ми все таки мало знаємо про митця. Сотні статей,
кілька книжок, документальних фільмів, присвячених йому, не відкривають перед
нами завіси малознаних епізодів життя, творчості та смерті Композитора у
контексті епохи, в яку він жив і творив.

На тлі сказаного обходимо, за деякими виключеннями,
питання про те, які причини появи такої постаті. Чи є вони закономірні, чи
можемо говорити про цілковито суб’єктивні чинники феномену Володимира Івасюка?

У ці ювілейні дні хотів би поділитися міркуваннями  щодо можливого пояснення його таланту.

1. Фактор батька. Михайло Григорович Івасюк (1917-1995),
український письменник, член Спілки письменників України, за його висловом,
забезпечував успіхом своїх дітей. Батько не лише прискіпливо опікувався їхнім
вихованням, а й був добрим прикладом на щодень. Завдяки Михайлу Григоровичу
Володя полюбив книгу, літературу, мистецтво. З дитинства було чітко закарбовано
у свідомості певні максими – досягти успіху в житті, самовиразитись, розкритись
завдяки титанічній щоденній праці (Франкове «працювать, працювать, працювати»).

2. Фактор часу. Володимир Івасюк заявляє про себе як
композитор у другій половині 1960-х рр. Це період важливих змін в Україні та
світі (як от масові студентські виступи у Варшаві в березні 1968 р., введення
совєтських військ у Прагу  в серпні цього
ж, 1968-го, кінець уявлень про можливість побудови соціалізму з людським
обличчям). В Україні (як складовій СРСР на той час) входить у свої права епоха
Л. Брежнєва: відбулися  арешти
інтелігенції 1965 р., набирала обертів русифікація. У світі це також період
сексуальної революції, період нового одягу (широкі джинси, кольорові футболки),
розкуйовдженого довгого волосся. The Beathles полонить серця молоді усіх
континентів, у тому числі української. Ритми тієї музики творчо хвилюють і засновників
української естрадної пісні  – Левка
Дутковського (засновника гурту «Смерічка») та Володимира Івасюка. Зустріч цих
двох митців (а згодом і їхня спів­праця) визначила появу в українській музичній
культурі нової епохи – вокально-інструментальної музики. Вдале поєднання нових
музичних інтонацій та ритмів з українським мелосом дало бездоганний результат.

3. Фактор місця народження. Містечко Кіцмань, Буковина,
край гір, Черемоша й Прута. Зростання у карпатському пейзажі не могло не
вплинути на творчість юного музики. Володя часто мандрував у гори. Власне, одна
з перших знаних Володиних пісень (1968 р.) і має таку назву «Я піду в далекі
гори» (інша назва «Мила моя»). Життя біля джерел української пісні, виховання
любові до своєї культури, замилування красою природи рідного краю визначили
орієнтири юнака. Не варто забувати, що Володю доглядала няня Міля (Магдалена
Колотелюк), яка розповідала маленькому Володі казки, легенди, наспівувала
народних пісень. Відтак Володя відчував код рідної землі, був зріднений із нею
не лише генетично, а й духовно.

Згадані складові дали відомий ефект. Навіщо фокусую на
цьому увагу? Бідкаючись у власних негараздах, ми не звертаємо увагу на фактори
культивування гуманітарної еліти держави. Йдеться  не лише про традиційні балачки щодо
реформування системи освіти.  Тут
актуальності набирає  проблема родинного
виховання, створення елітних вищих гуманітарних шкіл на взір французької Йcole
Normale Supйrieure, з якої вийшли чи не всі відомі французькі інтелектуалісти.
Подібний рівень, статус та соціальну роль мала в Україні  Києво-Могилянська колегія в другій половині
XVII ст. – початку XVIII ст. Слід розробляти програми для особливо обдарованих
дітей, створювати сприятливі умови життя та навчання. Тобто “вишукувати” нових
Івасюків, Грушевських, Франків та інвестувати в них. Інакше ми з великим
людським потенціалом залишимось лише у статусі перспективних, і не більше.  

Чим пісні Івасюка нас зчарували? За словами відомого
поета та громадського діяча Ростислава Братуня (1927-1995), з яким Володя
написав близько 20 пісень, Івасюк зумів створити своєрідний кодекс сучасної
естрадної пісні, в якому закладено майбутнє національної специфіки саме
української ліричної пісні. Після цих слів хочеться запитати, яку мету
переслідують сучасні інтерпретатори пісень Івасюка. Не сумніваюсь – якби В.
Івасюк послухав сучасне оранжування своїх пісень, відреагував би так, як на
виконання білоруськими «Піснярами» 1977 р. його пісні «У долі своя весна»,
сподіваючись, що такий варіант звучання залишиться в одному примірнику… Варто,
очевидно, тиражувати не власні інтерпретації, а перевидавати пісні Івасюка, які
виконували у ті часи С. Ротару, Н. Яремчук, В. Зінкевич, Л. Михайленко, Л.
Відаш, В. Шпортько. Так було б щиро та чесно стосовно до українців, спраглих за
доброю українською піснею, та чесно до тих трударів української сцени, які в
роки бездержавності  України зробили для
неї устократ більше, аніж нинішні модерні та надсучасні.

А розмови про те, що сьогоднішня молодь не сприйме
оранжування (чи пак формат) тих часів, м’яко кажучи, не відповідають дійсності.
Молодь не винна, що її з кінця 1980-х рр. безальтернативно згодовували “новим
форматом” та сурогатом.

 Будемо відверті –
на тлі замилування піснями Івасюка насправді мало кому вигідна (за винятком
вдячних слухачів та поціновувачів української пісні) поява на видноколі
української естради постаті калібру Івасюка. І йдеться в цілому не про
елементарні заздрощі (це зрозуміло). Творчість Івасюка є запереченням убогості
нинішньої псевдоукраїнської естради (яка вже йменується шоу-бізнесом), її
розмитості та безсмаків’я. Невигідний він тим, хто влаштував полювання за
душами юного покоління на зорі української незалежності. Новим господарям життя
була і є вигідною безформенність та розмитість молоді, якій, даючи хліб та
видовища,  буде властива байдужість до
своєї долі та долі держави, в якій вона мешкає.

Творчість Івасюка є цьому запереченням. Не можна без
емоцій слухати його пісні. Вони вчать любити, вчать естетичного сприйняття
довколишнього світу, вчать гарної соковитої української мови, вчать, якщо
хочете, доброго смаку. Вони роблять із людини нову якість.

Віднайдений еквівалент передачі музики робить пісні
Івасюка вічно свіжими, вони не мають метрики. Його музика велична. Вона
ошляхетнює нас, українців. Вона виказує аристократизм. А тому завжди буде
приємно хвилювати своїми акордами.

  Слухаючи пісні
Івасюка «Колиска вітру», «День без Тебе», «Пісня для Тебе», «Балада про дві
скрипки», «Балада про мальви», «Пісня буде поміж нас», «Два перстені»,
усвідомлюєш унікальну здатність автора відчувати. А відчуте, наболіле, омріяне,
очікуване сповивати у звуки, передавати мелодією. Воістину, за словами Романа
Кудлика, Івасюк із миттєвого створював непроминальне.

 Івасюк був
українцем та європейцем в усіх відношеннях. Це постать зразка українських
інтелектуалів, які завжди були інтегровані у європейську традицію. Відкритий на
західну культуру (за словами Галини Тарасюк), був одним із тих, які показали,
що бути українським патріотом можна, носячи джинси та гітару на плечі.
Композитор випередив свій час, і час йому цього не пробачив.                                                              

 

м. Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!