Він сіяв зерно золоте

262

24 липня ц. р. виповнилося півстоліття як
відійшов у вічність класик української літератури, знаний діяч науки і
мистецтва Максим Тадейович Рильський (1895– 1964). У зв’язку з цим пригадуються
написані ним поетичні рядки:

 

Коли на могилі моїй

зелена затужить трава, –

Читатимуть хтось ці пісні,

нескінчені тихі слова,

 

І скаже: він жив і горів, –

А що ж зосталося по йому ?

Читачу ! Поглянь, усміхнись:

Я твій, я не вмер, я живий !

 

Дане природою людині життя коротке, але сподіяні добрі
справи приносять їй славу і вічну пам’ять. Творчість Максима Рильського плідна
і багатогранна. Він полум’яно засвітивсь як поет, перекладач, літературознавець
і мистецтвознавець, вчений фольклорист і мовознавець. Зібране
науковцями-літературознавцями сподіяне ним склало 20 томів. Його твори
перекладалися багатьма мовами народів світу. «Він переклав з 13 мов понад
чверть мільйона рядків поезії. В Україні та за її межами вийшло друком
щонайменше 170 назв книжок… загальним накладом понад 3,15 млн. примірників».
(В. Панченко). Відзначаючи феномен цієї великої роботи, Ю, Лавріненко вважає:
«… секрет такого чуда також у тому, що він мав талант до праці, споряджений
таким першорядним мотором, як любов».

Сучасники
Рильського, які спілкувалися з ним, відзначали людяність, сердечність,
чарівність Максима Тадейовича, велику різносторонню обізнаність. Олександр Дейч
назвав його «енциклопедистом свого часу». Поряд з рясною творчістю він був
активним громадським діячем. Працював головою правління Спілки письменників
України (1943 – 1946 рр.), директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та
етнографії АН УРСР (1957 – 1964 рр.), був обраний дійсним членом Академії наук
УРСР ( 1943 р.) і Академії наук СРСР (1958 р.), обирався депутатом Верховної
Ради СРСР (2-6 скликань, 1946 – 1964 рр.). Маючи великий авторитет, він допомагав
багатьом людям у вирішенні складних життєвих проблем, був демократичним і
доступним. Як відзначає автор життєпису Володимир Панченко: «Він був однаково
природним і доступним – і в академічній тозі, і в куфайці мисливця чи рибалки».

Творчість
поета, його чарівна людська сутність приваблювала багатьох письменників,
літературознавців і митців. Неоднораз до відтворення образу Максима Рильського
звертався український скульптор Олександр Ковальов. Перший скульптурний портрет
поета він виконав у 1947 році. В той час обставини Рильського були складними,
неприємними. Недруги від літератури звинувачували його у вигаданих
ідейно-естетичних гріхах, піддавали публічному цькуванню. Поет очікував
найгіршого і не радив скульптору працювати над його портретом, не спілкуватися
з ним, щоб не зіпсувати собі майбутню долю. Дехто з колишніх «друзів» так і
вчинили, а Ковальов не відступав і наполегливо працював над образом поета з
натури, на дачі в Ірпіні. Виконане в мармурі погруддя було прийняте на
всесоюзну художню виставку в Москві й там твір високо був оцінений мистецькою
громадськістю. Позитивна оцінка твору була опублікована в газеті «Правда», що
тоді мало велике значення. Скульптор жартома сказав Максиму Тадейовичу, що це
сприятиме реабілітації.

На
подарованій тоді збірці поезій «Чаша дружби» М. Рильський написав вірш-присвяту
«Шурі Ковальову», де оспівує тісну єдність поезії і пластики:

 

Поэзия – подруга наша,

Сестра нам – линий красота,

И дружба между ними чаша.

Не будет никогда пуста.

 

В соперничестве благодарном

Резец и кисть живут с пером,

И дышит в мраморе холодном

Душа поэзии огнем.

6. VII. 47. Ирпень.

 

У
1957 році скульптор знову звернувся до створення портрета M. Рильського.
Авторське повторення портрета було виконане на прохання дирекції Літературного музею
в Москві, а оригінал придбаний для Державного музею українського мистецтва в
Києві (тепер Національний художній музей).

У жовтні того ж року, разом із скульптором О. Ковальовим,
мені також випало побувати у Максима Тадейовича в його голосіївському домі. О.
Ковальов розповів про успіх скульптурного твору на художніх виставках в Києві
та Москві й згадав епізод з процесу його створення. На заводі в Белічах під
Києвом було замовлено виготовлення гранітної полірованої підставки для
бронзового погруддя. Коли поїхали забирати, то вона виявилася дуже важкою, а
потрібно було донести її до електропоїзда і в цьому найбільше дісталося моєму
помічникові Дмитру. Звертаючись до мене, Максим Тадейович пожартував: «Ваші
труднощі, – це ще одне потвердження, що мистецтво потребує жертв». На прощання
подарував свою збірку поезій «Троянди і виноград» з написом: «Шурі Ковальову на
пам’ять про давнього друга. М.Рильський. 12. X. 1957». За книги поезій «Троянди
і виноград», «Далекі небосхили» у 1960 році автору була присуджена Ленінська
премія. А ще твори поета двічі відзначалися Державними преміями СРСР (1943 і
1950 рр.)

Після
смерті М. Т. Рильського скульптор О. Ковальов створив пам’ятники, які увічнюють
незабутній образ поета, і встановлені в м. Києві та селі Романівка на Житомирщині.
Нині всіх, хто відвідує Літературно-меморіальний музей поета в Києві і тих, хто
збирається на щорічні свята поезії під назвою «Голосіївська осінь», першим
зустрічає пам’ятник поетові. Своє сприйняття цього пам’ятника висловила Тетяна
Волгіна:

 

Перед пам’ятником

На постаменті з сірого граніту

Погруддя бронзове під небом
весняним:

В металі кожну рисочку відлиту

Ми впізнаєм, спинившись перед ним.

 

І в цю хвилинку кожен, мабуть,
знову

Пригадує давно минулі дні,

З поетом щиру, приязну розмову

І очі співбесідника ясні.

 

В
публікації «Великий Максим» поет Борис Олійник відзначив невмирущість творів
Максима Рильського: «Він сподіяв для утвердження самобутності України, її
національної самодостатності стільки, що ми нині говоримо про нього не в минулому
часі. Він серед нас: діє, творить і вчить».

Вище
сказане про Максима Рильського співзвучне з його власною думкою про високу
творчість, висловлену в поетичних рядках:

 

Хто зерно сіє золоте

в землі палку невтому,

Той сам пшеницею зросте

на полі вселюдському.

 

Таким був і
його поетичний посів.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!