Він бачить сучасність із перспективи тисячоліть

261

1 грудня 2012 року виповнюється 75 років одному з
найяскравіших талантів сучасного українського письменства, видатному сучасному
Українцеві з мудрим серцем давнього римлянина Андрієві Содоморі – професорові
кафедри класичної філології Львівського національного університету ім. Івана
Франка, дійсному члену Наукового товариства імені Шевченка, лауреатові премії
ім. Максима Рильського за найкращий художній переклад, літературної нагороди
Антоновичів, обласної премії ім. Михайла Возняка, літературної премії ім.
Григорія Кочура, Почесному громадянинові Львова. 4 грудня ц. р. у
конференц-залі НСПУ відбудеться святкова Академія українського художнього
перекладу ім. Миколи Зерова, Григорія Кочура і Миколи Лукаша з нагоди плідної
понадпіввікової діяльності цього високопрофесійного перекладача, класика
національної школи українського художнього перекладу. Людина енциклопедичних
знань і беззаперечного авторитету, добре знаний і в Україні, і далеко за її
межами письменник і блискучий перекладач із давньогрецької та латинської мов А.
Содомора передусім подарував українському народові віковічні скарби античної і
середньовічної літератури в розкішних шатах рідного слова. Це півтора десятка
вкрай потрібних не лише нашій, а й кожній національній літературі світу
перекладних книжок: уперше в тодішньому СРСР переклад щойно знайденої в пісках
Єгипту комедії Менандра „Відлюдник“ (1962), „Комедії“ Аристофана (1980),
„Твори“ Горація (1982), „Метаморфози“ Овідія (1985), „Про природу речей“
Лукреція (1988), трагедії Софокла (1989), Есхіла (1990), Еврипіда (1993),
„Моральні листи до Луцилія“ Сенеки (1996), „Любовні елегії“, „Мистецтво
кохання“, „Скорботні елегії“ Овідія (1999),„Розрада від Філософії“ Боеція
(2002), „Пісня про зубра“ Миколи Гусовського (2007), „Дистихи“ Катона і
„Римська елегія“ (обидві – 2009), „Буколіки. Георгіки. Малі поеми“ Вергілія,
„Салернський кодекс здоров’я“ Арнольда з Віланови, „Відлуння золотого віку.
Антологія пізньолатинської поезії“ (всі – 2011), „Елегії вигнанця Теогніда“ і
„Любовні пісні“ Сапфо (обидві – 2012).

 «Античні, – стверджує
Андрій Содомора, – опрацьовували вічні теми, отож, хоч скільки б минуло
століть, вічне залишається вічним. Особливо ж актуальними в усі часи, надто у
нашу затехнізовану добу мегаполісів, видаються саме ті твори Вергілія (вони, до
речі, – його найулюбленіші), якими поет намагається повернути людину до землі,
і невипадково – саме в часи глибокого морального занепаду суспільства («хліба й
видовищ»).

 Упродовж п’ятдесяти
одного року від часу опублікування свого першого перекладу – «Оди» Горація –
Андрій Олександрович, продовжуючи римську борозну Миколи Зерова, грецьку –
Бориса Тена, неухильно дотримується гасла «Nulla dies sine linea» („Жодного дня
без рядка“), він, як і видатний давньогрецький художник Апеллес (IV ст. до
н.е.) систематично, щоденно працює, не пропускаючи жодного дня без того, щоб не
зробити мінімум один штрих чи рядок до своєї невтомної праці. Кожне звернення
до старого в нових умовах – завжди нове „відчуття себе в історії”, осмислення
історичного досвіду цивілізацій у вирішенні та розв’язанні основоположних
проблем буття. „Все змінюється, тільки не людина”, – сказав колись Альберт
Ейнштейн. Люди початку ХХІ віку такі ж прагматичні, як і давні римляни, які
постають перед нами свідками як тоталітаризму, так і народом „солдатів і
адвокатів“.

 «Наша історія, –
відзначає Роксолана Зорівчак, – склалася так трагічно, що українська мова й
література – дійові важелі формування нації в умовах бездержавності – ніколи не
функціонували в нормальних умовах. Саме тому перекладна література, починаючи
від старокиївської доби, відіграє надзвичайно важливу роль у нашому культурному
житті і як зберігач духовних цінностей, і як виховний засіб, і як засіб
самовиразу нації та збагачення рідної мови. Якщо у вкрай несприятливих умовах
позалітературного характеру наша література все ж розвивалася в річищі
загальноєвропейського літературного процесу, то в цьому величезна заслуга
художнього перекладу. Переважна більшість українських письменників минулого
подвижницьки ставилася до перекладацтва. Просвітники свого народу, захоплені
ідеалом культурної самобутності, а згодом і національної самостійності, вони
часто обирали знаряддям боротьби – поряд з оригінальною творчістю – переклад,
що був для них водночас ефективним засобом підвищити власну майстерність».

 Перефразовуючи мудрі
слова Максима Рильського, розумієш, що в красному письменстві будь-якого народу
світу є рівних два крила: оригінальна і перекладна літератури. Автор численних
перекладних творів А. Содомора невід’ємний від А. Содомори – автора дев’яти
цікавих оригінальних прозових та поетичних творів, історико-мемуарних роздумів:
„Жива античність“ (1983, 2003, 2009), „Наодинці зі словом“ (1999), „Під чужою тінню“
(2000), „Сивий вітер“ (2002), „Лініями долі“ (2003), „Наодинці зі Львовом:
поетичні проходи“ (2005), „Студії одного вірша“ (2006), „Пригорща хвилин“
(2007; друге, доповнене видання – 2012), „Сльози речей“ (2010). У кожному з
видань Содомора з’являється в кількох іпостасях: блискучий перекладач,
проникливий мудрець-філософ, глибокодумний коментатор, що іскрометно
розшифровує в кожному слові цілі „культурні пласти”, показує перегуки
історичних епох від античності до нашої доби. Андрій Содомора – не лише
перекладач-віртуоз, а й письменник-філософ, чутливий до тих „краплин вічності“
(Віктор Гюго), що їх закодували в художній текст „врем’яні літа”. Як говорив в
одному зі своїх іскрометних інтерв’ю Андрій Олександрович, плинність часу
„закодувала з тим, щоб і ми, причастившись до вічного та доброго, передали ту
краплину прийдешнім поколінням. У тій спадкоємності чи не найвищий сенс
літератури, мистецтва взагалі. Можливо, мають рацію ті, хто стверджує, що
цінність художнього твору не так у тому, що хотів сказати автор свого часу, як
у тому, що цей твір може дати сучасному читачеві. Перекладач, навіть із давніх
літератур, повинен бути дуже сучасною людиною, щоб і відчути, і проакцентувати
у своєму перекладі те, що адресував античний автор далекому майбутньому. „Задля
майбутніх поколінь працюю, з ними бесідую”, – понад два тисячоліття тому писав
Сенека”.

 Мудрість Андрія
Содомори втілює безсмертя людської душі, котра, як і священний птах давніх
єгиптян Фенікс, спалюється і водночас воскресає в новій добі. Антична мудрість
вічна, саме тому вона, як і вічне Кохання, іспитує її співців (поетів,
композиторів, художників) на істинність почуття й таланту. Віриться, що
титанічна праця А. Содомори, який бачить сучасність із перспективи тисячоліть,
потрібна нашій добі, яка не вигадала нового колеса, відомого ще античній
цивілізації. Чи не найкраще сказав про значення античності як невичерпної
скарбниці й невмирущого джерела європейської культури Іван Франко: “… З
безмірно багатої греко-римської літератури лишилися лише нужденні відломки та
шматочки”, проте “навіть ті мізерні останки мали силу в XV та XVI вв. обновити
європейську людність, двигнути її з варварства, попхнути до нового розвою і що
вони й досі не перестали запліднювати нашого духу і творять непохитну основу нашої
цивілізації”.

 Євген Маланюк ставив
тривалу правову державницьку неусталеність українського етносу з відсутністю
Риму на теренах Подніпров’я, адже особливістю давньоримської філософії в
порівнянні з давньогрецькою, споглядальною за своїми настановами, був
практицизм і розкривався в таких рисах, як „експансіонізм” (прагнення
домінування над природою), „місіонерство”, „комфортність”, „індивідуалізм”
(правильніше – „приватизм”, такий властивий нашій добі), дисципліна (латинське
disciplina – „виучка”) та ін. А. Содомора своєю подвижницькою перекладацькою
діяльністю привносить римську міць до „степової Еллади“ – України. Вважаємо, що
унікальний перекладацький доробок Андрія Содомори вартий Шевченківської премії.
І чи з’явиться колись у нашому перекладацтві з давньо-грецької та латинської
мов хтось спроможніший зробити більше й краще? Якби ми були членами
Шевченківського комітету, то обов’язково проголосували б за присудження
Андрієві Содоморі високої національної нагороди.

 Мимоволі пригадується
афоризм Марка Туллія Цицерона «Historiam nescire hoc est semper puerum esse»
(„Не знати історії – це означає завжди бути дитиною”). Хоч як це банально
звучить, але історія (справжня, а не умовна!) нас учить жити, діяти,
перемагати, як постійно наголошує славетний ювіляр Андрій Содомора. Ad multos
annos, reverendissime et honestissime Scriptor!

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!