(СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА РОЗДУМИ)
Уживання фе-збоченотивів (усі, напевне, зрозуміли, про що йдеться) сьогодні перетворилося на бич для української мови. Водночас це явна ознака того, що в людей, котрі розкидаються ними, великі негаразди як зі знаннями в галузі науки про мову, так і з чуттям останньої.
На негаразди було б можна заплющити очі, якби ті заблудлі душі жили відособлено, нікому нічого не нав’язували, не вносили розладу. Проте вони ж не вгавають, постійно збурюють суспільство, промовляють до сумління українців, зачіпають святі почуття.
І багато хто ведеться на коники. Як наслідок — великі завихрення в головах.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ДОВЕДЕНО УЖЕ НЕ РАЗ:
УХИЛИ У МОВІ — СВОЄРІДНИЙ СКАЗ
Утім, можна сміливо твердити: феміністичні збочення у вигляді новотворів-покручів і загалом невігластво, недовченість — одного поля ягоди. Перевірено й підтверджено не раз.
За прикладами далеко ходити не доведеться. Першими, як голі коза́чки з маку, вискакують сумнівної школи «редакторки» без редакцій.
Повчають, наставляють, дають вказівки. Тиснуть, здіймають бучу. От тільки їхня писанина часто-густо не тримається купи.
І так від допису до допису. Які Устини, такі й хустини?
А то здебільшого представниці, так би мовити, філологічного світу. Хто ж їх навчав, хто випустив? Хто вбив у голови всі оті дурниці?
Насамперед упадають в очі кричущі, засадничі помилки. Вони свідчать про незасвоєння основ, тобто про погану підготовленість.
Отже, відповідні особи явно не спроможні давати належні роз’яснення щодо правильності та культури мовлення. Просвітництво й повна безпросвітність — речі несумісні.
Тож давно настав час назвати поіменно представниць того «добірного» товариства, згуртованого войовничим невіглаством феміністичного ухилу. Так само вже пора вказати на їхні промахи й недоладності та нарешті покласти край баламутству.
ЧЕРЕЗ СВІДОМОСТІ НАДЩЕРБЛЕНІСТЬ ВЕЛИКУ
ЛЮДЕЙ ЗБИВАЄ З ПАНТЕЛИКУ
Одна з горе-редакторок фейсбучного розливу — така собі Ольга Васильєва — постійно збиває людей з пантелику та заводить на манівці. Нещодавно вона вчергове «відзначилася» розсипами точених, але зовсім не витончених виразів, основним гаслом для творення яких проголошено: «Головне, щоб не були схожими на відповідні московські».
Тепер нападу зазнали звороти «під цим розуміється», «під цим мається на увазі». Згідно з міркуваннями молодиці вони якісь не зовсім українські.
Сказати, що це прояви свідомості, надщербленої нав’язливими думками про суцільні московізми та підрядники в рідній мові, — усе одно, що нічого не сказати. Непроглядна застрашеність на рівному місці та безглузде самокопання, спричинене нешироким кругозором, поверховими знаннями та невпевненістю в собі.
Тим часом у Російсько-українському словнику сталих виразів Івана Виргана та Марії Пилинської читаємо: «Под этим разумеется… — під цим слід розуміти…; під цим розуміється (розуміють)…» Воднораз у Словнику української мови в 11 т. знаходимо: «Розуміти під чим. Мати на увазі».
Та й красне письменство проти вищезазначених сполук не заперечує:
«Що саме Франко розумів під типовим для Шевченка стилем і формою, бачимо з його дальших зауважень» (Павло Филипович);
«Але кого ж то він розуміє під “корявими”?» (Микола Хвильовий);
«У нас на практиці під словом поезія розуміють звичайно творчість віршовану» (Максим Рильський);
«Аргументами против несправедливого толкування митної тарифи може служити головно те, що українська мова не може бути підтягнена під поняття російської (“русскої”) мови, бо становить мову, осібну від тої, яка розуміється під назвою “русскої”» (Михайло Грушевський);
«Це поняття було прийняте в теперішній психології замість давнішого, напівметафізичного поняття здібності (середньовічної facultas), і розуміються під ним недоступні нашому досвіду, менш або більш тривалі, існуючі всередині нас умови, завдяки яким у нас виникають різні види психічних фактів» (Степан Тудор);
«Вони сказали таким, як Сейс: “Їдьте і організовуйте надійні табори для всіх ДР”, забувши пояснити, кого ж саме вони мають на увазі під цим словосполученням» (Павло Загребельний).
«Що ти маєш на увазі під солідністю?» (Олег Чорногуз).
«Та позаяк пан сотник є моїм щирим камратом, то я ще хтів би увидіти сю принадну блондинку: що то мається на увазі під її особливими прикметами?» (Василь Шкляр).
«Мабуть, саме цей “Роман” і мається на увазі під “Ромком”» (Юрій Андрухович).
У ПАНІ ПРОСТО «РОЗСИПИ» І «ПЕРЛА» —
НАПРОЛОМ ВОНА ПОПЕРЛА
Проте любителі покаламутити воду не звикли читати художні твори, та й порада М. Рильського «Не бійтесь заглядати у словник», як видно, їх не стосується. У них своє на умі — недолуге творення фе-почвар і намагання взагалі перелицювати українську мову, підігнати її під свій кривий копил.
Тому й припис у того гурту один — «очищати», себто ламати все усталене на пні, зопалу вигадувати щось завідомо непідходяще, зате нібито «своє», тобто ліпити якусь позбавлену глузду неоковирщину. Так і народжуються відсебеньки, які повчальники, надимаючи щоки, видають за мудрі настанови.
І як же «редакторка» без редакції порадила висловлюватися натомість? Відповідь мало не приголомшила: «Під цим розуміється, під цим мається на увазі — витлумачують».
Будь-який природний носій української мови вам скаже, що останнє слово в жодному разі не може виступати замінником двох вищенаведених зворотів. Значення цих одиниць аж ніяк не збігаються.
Твердження вдасться легко довести за допомогою того-таки СУМ-11:
«Мати на увазі кого, що — думати про кого-, що-небудь, не називаючи прямо»;
«Витлумачувати: давати тлумачення чого-небудь, пояснювати якимось чином; розуміти, трактувати, пояснювати собі так чи інакше що-небудь».
Тож, як би невіглас (чи то пак «невігласиня», адже відповідно до новітнього викривленого бачення жінка повинна бути «видимою», тобто для її позначення слід вигадати хай і кострубатий, але обов’язково жіночого роду іменник) не петляв (не петляла), пастки не минути. Далі несусвітність, мов злоякісна пухлина, розрослася до «під цим витлумачують». Мовляв, «інакше не скажеш».
Що на це відповісти? Розродилася черговим «перлом».
Якщо вже перти, то напролом! І навіть не знітилася, не закралися в неї хоча б якісь сумніви.
А втім, про що я? Для сумнівів потрібні глибокі знання, здоровий глузд, уміння оцінювати й зіставляти, незашореність погляду на речі, незашкарублість мислення…
ДО СПРАВИ УТВЕРДЖЕННЯ МОВИ
ОБСКУБАНІ ПТАШАТА НЕ ГОТОВІ
Які ж висновки напрошуються?
Прикро про це писати, але люди, яких у 2000-х навчали чи то в безпідставно розхваленій Могилянці, чи то всілякі сербенські в університетах, для мовознавства виявилися здебільшого чимось дутим, порожнистим, зате в позірно привабливій обгортці. Знань у них за плечима катма, а ось пихи — не позичати.
Водночас маємо справу зі свідомістю, отруєною небилицями про «міністерок» і «філологинь», «проєкти» й «матеріяли», «ирії» та «иродів», «етери» й «міти», «клявзи» та «павзи», «гемінґвеїв» і «гайдеґґерів»… Тому, на жаль, це переважно втрачене покоління для справи утвердження справжньої, природної української мови, а не якоїсь її подоби…
То обскубані пташата, які високо занеслися та почали вважати себе якщо не провідниками, то будителями й навчателями. Але голови їхні забиті або трухою, або явним дуром.
Скажімо, для мене та моїх однодумців справжня, природна — це мова Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Лесі Українки… А от багатьох нинішніх випускників «національних» і «католицьких» університетів переконали, що наші світочі (як вищеперелічені, так і інші) писали суржиком.
Від них за версту несе затхлим душком мертвонародженого правопису 1928 р. і блекотою мовних збочень.
У них судини головного мозку закупорені забобонами про «сталінський правопис» і нісенітницями про «зросійщення української мови».
Тобто між нами (шанувальниками красного письменства, усього багатства усної народної творчості) та ними (одурманеними чванливими недоучками) — світоглядна прірва. У таких умовах важко знайти порозуміння.
І якби ж біда лише цим обмежувалася! Від тієї галасливо-загонистої братії стільки шкоди, що й словами не передати!
НЕМА ПРЕДМЕТА «ДІЄСЛІВНЕ КЕРУВАННЯ»,
ОЗНАКА ЦЕ НИЗЬКОГО РІВНЯ ВИКЛАДАННЯ
Далі наважуся на ще один дуже важливий висновок: рівень викладання української мови в різних «національних» і «католицьких» університетах, м’яко кажучи, залишає бажати кращого. Часто-густо освіта там лише за назвою вища.
Чого тільки молоді не вбивають у голови! Дуже багато наносного, наукоподібного, мудрованого, закостенілого, віджилого, корисність якого сумнівна, і водночас мало прикладного, що відповідає потребам сучасності.
Приміром, у вузах чомусь відсутній як такий предмет «правильне дієслівне / іменникове керування» або принаймні виклад його основ. Чи не тому з-під пера їхніх випускників і з’являється на світ Божий бридня на зразок «під цим витлумачують»?
То не просто якась прикра помилка чи поодинокий випадок, ідеться про незасвоєння навіть азів науки про мову. Тому маємо всі підстави говорити про разючий вияв неуцтва, про великі прогалини в освіті.
Причина ж може полягати в тому, що якимсь основоположним речам університети не приділяли належної уваги, пустили їх на самоплив. Як наслідок — дипломовані недоучки й утвори схибленого дієслівного керування!
Напевно, доведеться розпочати відповідні уроки, ознайомити всіх спраглих бодай з початковими відомостями, розповісти про загальні закономірності керування в українській мові. Інакше люди в нас продовжуватимуть вестися на дурниці як-от: витлумачувала (під чим?) під дубом, під хатою чи десь під периною.
А коли особа ще й робила це на порожню голову, то, як наслідок, навитлумачувала (радше наплела) сім мішків гречаної вовни.