“Українська літературна газета”, ч. 9 (365), вересень 2024
Продовжуємо цикл статей про лауреатів Нобелівської премії з літератури у тісній прив’язці до географії – до місць, які визначально вплинули на їхнє життя і творчість. І хоч про письменників, що належать російській літературі, нині зі зрозумілих причин говорити не комільфо, для декого ми зробимо винятки – у першу чергу для тих, хто не поділяв шовіністичних поглядів очільників московського політичного режиму і врешті сам зазнавав утисків з боку влади. Сьогодні мова піде про Бориса Пастернака.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зізнаюсь: ближчим часом писати про нього не збирався. Плануючи черговий «нобелівський» маршрут, я прикидав, яким шляхом краще їхати з Берліна до Штутгарта. Часу було вдосталь, аби дорогою зробити проміжну зупинку. Це міг бути Геттинген, де навчався в університеті Рудольф Ойкен (і – додам – шекспірівський Гамлет). Міг бути і Бад-Гомбург біля Франкфурта, де мешкав Шмуель Йосеф Агнон. Але очі зачепились за інший топонім – за Марбург. Про це місто знав давно, ще зі студентських років. У першу чергу воно асоціювалося з іменем Бориса Пастернака, який студіював там філософію, і в 1970-ті здавалось недосягненною екзотикою.
Аналіз розкладу руху міжміських автобусів та потягів і карти міста показав: встигну! Отже, вирішено.
І тоді задумався. Логічніше було б, мабуть, шукати сліди москвича Пастернака в інших місцях. Наприклад, у Москві, де мені доводилось бувати неодноразово, зокрема, і в різних корпусах Московського університету, в якому здобував освіту мій герой і де я точно пройшов тими ж самими коридорами. Чи – в Одесі, звідки родом батько поета і куди він періодично приїжджав погостювати у родичів. Там наші сліди безсумнівно перетинались. А ще, скажімо, це міг бути Ірпінь, де Пастернак відпочивав улітку 1930-го і де мені перегодом випало прожити три роки.
Зауважу, що моє завдання не в тому, щоб пройти всіма шляхами письменників, про яких пишу. Це і неможливо, і нереально, адже декого з них добряче поносило по світах (відразу згадується Гемінґвей). Але важливо побувати в місцях, знакових для їхніх біографій і важливих для творчості. І ось тут роль Марбурга в становленні Пастернака переоцінити неможливо, бо ті три студентські місяці стали переломними і радикально змінили плани подальшого життя.
Та – попри свою винятковість – Марбург був лише одним із фрагментів набагато ширшої картини під назвою «Пастернак і Німеччина», найбільшу площу на ній усе-таки відведено німецькій столиці. Перед від’їздом у мене залишалось трохи часу, щоб хоч би конспективно «пробігтися» деякими пастернаківськими місцями Берліна. Утім, лише деякими, бо в багатьох довелось бувати раніше, але вони тоді жодним чином не пов’язувалися з нобелівським лауреатом.
І свій перший візит я зробив до першої адреси Пастернака в Берліні. Утім, правильніше було б сказати «в Шарлоттенбурзі», бо він тоді мав статус самостійного міста і лише пізніше ввійшов до складу столиці на правах округу.
1905 року сім’я Пастернаків вимушено виїхала з Москви, охопленої збройним повстанням, бо мешкала якраз в одному з епіцентрів подій. Вогонь гвинтівок і гармат лунав під їхніми вікнами, руйнувались будинки, а при силовому розгоні одної з демонстрацій постраждав п’ятнадцятирічний Борис – по ньому так погуляла нагайка драгуна, що розірвалась шинель. Оскільки в збуреній Росії чигала небезпека і в інших місцях, тому в кінці року Пастернаки поїхали за кордон.
До Шарлоттенбурга вони добрались 1 січня 1906 року і на кілька днів поселились у готелі «Фюрст Бісмарк» на початку Бісмаркштрассе. Про те, як виглядав готель, можна дізнатись тільки з історичних світлин. Сьогодні на його місці височить модерний двадцятиповерховий корпус технічного університету зі скла і бетону.
Жити тут було дорого, і сім’я переїхала в пансіон на Курфюрстенштрассе, 113. Помешкання на віддаленій від центру вулиці виявилось помітно дешевшим, і там зупинились до літа. Борис тоді добре вивчив місто, відвідав усі тамтешні музеї, а також побував на зустрічі з тодішньою знаменитістю – Максимом Горьким, який проїздом зупинявся в Берліні. Влітку сім’я перебралась на острів Рюген у Балтійському морі. До осені революційні події в Москві ущухли, і Пастернаки вернулись додому.
1908 року Борис вступив на юридичний факультет Московського університету, а через рік перевівся на філософське відділення історико-філологічного факультету. Він мріяв про навчання в Європі, зокрема в Марбурзькому університеті, який славився неокантіанською філософською школою, проте потрібної суми грошей не мав. «Два роки, що передували поїздці, слово Марбург не сходило в мене з язика», – напише він згодом в «Охоронній грамоті», в якій чимало сторінок присвячено тій подорожі.
І от навесні 1912 року мати робить Борису воістину королівський подарунок – 200 рублів, які спеціально зекономила. Цього досить, щоб юнак міг продовжити навчання за кордоном. Наприкінці квітня Пастернак вирушає до Німеччини вдруге й 7 травня прибуває до столиці. Теперішнє враження від міста контрастує з тими, що були шістьма роками раніше: «Берлін мені здався містом підлітків, які отримали напередодні в подарунок тесаки і каски, ціпки і люльки, справжні велосипеди і сюртуки, як у дорослих» («Охоронна грамота»).
Ще одна точка дотику! Саме тут, де Фрідріхштрассе перебігає по мальовничому старовинному мосту на другий берег Шпрее, стояв залізничний вокзал, на який він приїхав. Велике приміщення в кілька ярусів нікуди не ділось, нині це один із важливих транспортних вузлів міського центру, де зручно вийти на проміжній зупинці міжміського потяга і пересісти на підземне чи наземне метро. Тут я бував безліч разів. А ще в його цокольному поверсі мені давно припала до душі невеличка кав’ярня «Ерстер Вінер», до якої не раз заходив перепочити, посмакувати кавою, занотувати щось у записник…
У Берліні Борис не затримався. Пересадка на другий поїзд – і вже назавтра він сходить з речами в Марбурзі. Переходить мостом річку Лан, що по неширокій долині огинає високу гору з крутим схилом, і його очам відкривається вражаючий краєвид: «Я стояв, задерши голову й задихаючись. Наді мною вивищувався запаморочливий укіс, на якому трьома ярусами стояли камінні макети університету, ратуші і вісімсотлітнього замку. З десятого кроку я перестав розуміти, де перебуваю» («Охоронна грамота»).
І хоч я висідаю там не з поїзда, а з автобуса, маршрут ні на крок на змінився: залишаю речі в вокзальній камері схову, так само простую через міст, маючи за орієнтир височезні шпилі кірхи Святої Єлизавети – покровительки міста, і заглиблююсь у вулички. Та недалеко, бо скоро повертаю наліво і прямую повз підніжжя всуціль забудованої гори. Відчуваю, мабуть, те ж саме, що відчував тоді Пастернак: «Вулиці готичними карлицями ліпились по крутизнах. Вони розташовувались одна над одною і своїми підвалами дивились на дахи сусідніх. Їхні тіснини були заставлені чудесами коробчастого зодчества. Розширені догори поверхи лежали на випущених колодах і, майже торкаючись покрівлями, простягали одне одному руки над бруківкою» («Охоронна грамота»).
У мене всього три години, тому прискорюю крок мимо низки нових навчальних корпусів та бібліотеки університету, поспішаючи до найвеличнішого старого корпусу, в якому посвячували в студенти Бориса Пастернака, і стараючись не послизнутись на мокрих тротуарах. Мене Марбург зустрів не дуже привітно, час від часу пускалася мжичка, подеколи доводилось ховати фотоапарат і знімати телефоном.
І ось нарешті площа, над якою монументально нависає громаддя храму науки, ніби підкреслюючи дрібноту всіх довколишніх споруд – дрібноту решти світу. Обходжу довкола, вибираю кращу точку зйомки, фіксую. Відтак прямую далі в пошуках будинку, де колись замешкав студент із Росії. Обмежений у грошах, він зняв квартиру у вдови на самісінькій окраїні, звідки дорога вже вибиралась за місто. Зараз будинок має адресу Ґіссельбергштрассе, 15 і стоїть зовсім не на краю Марбурга – за ним тягнеться вдалину новіша забудова. Довго шукати його не треба, око ще звіддаля вичіплює пам’ятну дошку на фасаді. Вона інформує, що тут 1912 року мешкав Борис Пастернак. А також – лапідарною фразою підсумовує весь його марбурзький період: «Прощавай, філософіє».
Тут квартирував Пастернак
За ті три місяці драматично змінилась поетова доля. Поворотним пунктом став приїзд на кілька днів до Марбурга Іди Висоцької з сестрою. Борис давно був закоханий у дівчину, тому в останній день відважився освідчитись їй і просити розділити з ним життя. Отримавши категоричну відмову, він проводжає сестер на вокзал, де, вкрай знервований та екзальтований, у хвилину відправлення заскакує на підніжку вагона і їде з ними до Берліна. Певно, сподівається на якесь чудо. Та чуда не сталось, рішення Іди залишилось непохитним. Провівши ніч в одному з найдешевших готельчиків, Пастернак повертається до Марбурга.
Тоді висока емоційна напруга вилилась у вірші, які можна назвати «марбурзьким циклом». І хоч університетська професура дуже прихильно поставилась до студента з Росії, його реферати з обраних дисциплін були прекрасно прийняті, а сам глава неокантіанської школи професор Герман Коген удостоює його честі запросити до себе додому, Борис Пастернак несподівано (можливо, і для себе самого) вирішує обрати інший життєвий шлях: не філософія, а мистецтво.
Про той період залишилось багато біографічних матеріалів, які дозволяють мало не по днях простежити його життя. Крім спогадової «Охоронної грамоти», інших прозових творів та розлогого епістолярію, зосталися ще й спогади інших людей. А також вірші, написані ним і в Марбурзі, і – пізніше – про Марбург. В одному з них поет назвав його «містом пазуристих дахів» («город когтистых крыш»). І тут не стільки візуальна картина, скільки надтонке образне відчуття міста, де поранено серце автора…
Від Ґіссельбергштрассе повертаюсь тією ж вулицею, якою чи не щодня ходив майбутній нобелівський лауреат, і чим ближче до університету, тим величніше піднімається попереду його громаддя, затим – до залізничної станції. У мене залишається досить часу, щоб – уже подругобіч вокзалу – дійти до Пастернакштрассе і коротко по ній прогулятись.
А ще за пів години від’їхати від марбурзького перону до Франкфурта. І знову-таки – маршрутом Пастернака! Не встиг ще поет оговтатись від розриву з Ідою, як приходить лист від його приятельки й родички Ольги Фрейденберг. Дівчина зупинилася в готелі у Франкфурті й пропонує Борисові зустрітись. Він кидає справи й зривається в дорогу. Потяг вистукує по рейках униз долиною Лану, і Пастернак з вагонного вікна бачить будинок, у якому мешкає. А от мені ще раз побачити той особняк з нового ракурсу не вдалося: забудова пізніших років (огородження колії та естакада автобану) повністю перекрила його вигляд із залізниці.
У серпні, коли закінчився семестр, Борис Пастернак через Швейцарію та Італію повертається в Москву.
Через одинадцять років він знов побуває в Марбурзі, куди, як і колись, приїде з Берліна. На початку двадцятих батько поета Леонід Осипович Пастернак їде лікуватись до Німеччини, а після закінчення курсу оздоровлення вирішує не повертатись на батьківщину, підім’яту під себе більшовиками, і замешкує в Берліні. У серпні 1922 року до нього навідується в гості погостювати Борис, щоб познайомити з дружиною. Вони проживуть пів року у батьків на Фазаненштрассе, 41. На цей раз помешкання їхнє було в набагато дорожчому районі за кількасот метрів від престижного фешенебельного бульвару Курфюрстендамм.
У жовтні до німецької столиці приїжджав Маяковський. Головному «пролетарському» поету аж ніяк не соромно були зупинятись у найдорожчому столичному «Курфюрстенготелі». З Берліном його знайомив Пастернак, вони також мали спільний літературний вечір. На той період припала і зустріч з Єсеніним, для якого влада навіть зарезервувала спеціальний рейс. «Співець села» теж зупинявся в одному з найдорожчих готелів центральної вулиці Унтер ден Лінден.
Перед від’їздом з Німеччини Борис приїжджав на два дні до Марбурга. Там показав дружині університет та пам’ятні місця, відвідав свою квартирну хазяйку. Про цей візит тоді ж написав у листі захоплений відгук: «Дивовижне, дивовижне місто!»
Він збирається приїхати через рік. Але вдалось це зробити тільки 1935-го, тоді вже – на дуже короткий час і востаннє. Дорогою до Парижа, де мав виступити на конгресі, заглянув до Берліна. Переночував одну ніч у сестри Жозефіни і рушив далі.
Наостанку хочеться згадати ще одну пов’язану з Борисом Пастернаком локацію, яку мені вдалось побачити на власні очі, але не знаю, чи бував коли-небудь у тому місці сам поет: у берлінському районі Панков його ім’я носить вулиця Пастернаквеґ.
Фото автора
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.