“Українська літературна газета”, ч. 2 (370), лютий 2025
НИНІШНЬОГО РОКУ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 150 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТОМАСА МАННА
Нинішня публікація – продовження тієї, з якої стартувала моя «нобелівська» серія, коли 5 серпня 2016 року в «УЛГ» був оприлюднений нарис «У Будденброків». У ньому розповідалось про рідне місто Томаса Манна Любек і про місця, пов’язані з проживанням родини письменника. Той період, масштабно змальований у романі «Будденброки», фактично закінчується липнем 1893 року. Виконуючи батьків заповіт, мати після смерті глави сім’ї ліквідувала торговельну фірму і продала будинок, а потім з молодшими дітьми переїхала до Мюнхена. Вісімнадцятирічний Пауль Томас залишився в Любеку сам (старший брат Гайнріх ще раніше подався до однієї з літературних столиць – до Берліна). Хлопцеві залишалось два роки до закінчення гімназії, тому вирішили, що він це зробить у рідному місті, де житиме на повному пансіоні.
Та життя розпорядилось по-своєму. Навчання не викликало у юного гімназиста особливого ентузіазму, потреби отримати формальний документ про закінчення гімназіального курсу він теж не відчував. «Я відсиджував уроки, але в усьому іншому жив, так би мовити, на свободі», – напише він згодом у «Нарисі мого життя». І тому вирішив зробити різкий крок: покинути гімназію, рік не довчившись. У березні 1894-го Томас сідає на поїзд і їде до Мюнхена з наміром не повертатись. Можна сказати, через два століття родина Маннів переселилась на історичну батьківщину – в Баварію (є низка вірогідних історичних даних, що звідси, з сусіднього міста Нюрнберг, у XVII віці переїхав на побережжя Балтики засновник їхньої «північної» родової гілки купець Йоган Мурер Манн). Саме тут пройде найдовша частина життя письменника. Саме тут напише він свої найзнаменитіші романи.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Переночувавши в готелі поряд з вокзалом, рушаю вранці мюнхенськими слідами Томаса. Звісно ж, починаю з його першої адреси.
Відразу після прибуття хлопець замешкав у матері на вулиці Рамбергштрассе, 2. Згодом на цій же вулиці (але без вказівки на номер) письменник поселить Адріана Леверкюна – головного героя «Доктора Фаустуса»: «Він винайняв помешкання на Рамбергштрассе, поблизу Академії, у вдови сенатора з Бремена на прізвище Роде, що жила там з двома дочками на першому поверсі в новому ще будинку. Кімната, яку йому відступили, виходила на тиху вулицю і була розташована зразу праворуч від вхідних дверей. Вона йому сподобалася тим, що була чиста й устаткована по-домашньому вигідно, тому він скоро цілком обжився в ній зі своїм добром, книжками й нотами» (пер. Є. Поповича).
Як і слід очікувати, прообраз житла зазнав художньої трансформації. Квартира справді розташовувалась на першому поверсі, але була значно просторішою – восьмикімнатною. Будинок до нашого часу не достояв, нині на його місці – набагато новіша п’ятиповерхівка, на бічній стіні якої почеплено меморіальну табличку: «Тут жив у 1894-1898 рр. Томас Манн, Нобелівський лауреат з літератури».
Але до вказаних там років слід поставитись вельми критично, бо вони означують лише крайні дати, між якими Томас подовгу жив деінде. Перші місяці, як згадано вище, у матері. Тоді ж у квітні його взяли стажистом без платні в Південнонімецьке страхове товариство. В його службові обов’язки входило писати реєстри цінних паперів, а вільний час він присвячував творчості.
Коли восени його оповідання опублікував літературний журнал, Томас покинув службу і записався вільним слухачем на лекції в політехнічному інституті та в університеті. Матеріальних нестатків юнак не відчував, бо, як і брат Гайнріх, він щомісяця отримував на витрати 160-180 марок – відсотки на залишений батьком капітал. Сума на ту пору була вельми пристойна.
Тоді ж він вибирається від матері й на кілька місяців знімає квартиру спільно з Гайнріхом. Потім брати ще кілька разів міняють місця проживання. Відомо, що спочатку мешкали на Терезієнштрассе, 82, потім – на Барерштрассе. Цих локацій я не розшукував: будинку на першій нині не існує, на його місці – корпус технічного університету, а щодо другої – мені не вдалося встановити вуличний номер, де вони мешкали.
Влітку 1896-го Томас досягає повноліття, може самостійно розпоряджатися своїми коштами, відтак разом з Гайнріхом на півтора року їде до Італії. Брати живуть разом у різних містах, зиму проводять у Римі. Там же у Томаса визріває ідея роману «Будденброки», і він починає роботу над ним.
Повернулись у квітні 1898-го. Відпочиваючи з дороги, Томас на кілька днів зупиняється у матері, після чого знімає окрему кімнату. Із нібито п’яти років, на які орієнтує табличка на домі на Рамбергштрассе, мешкав там він максимум пів року.
До наступного літа міняє кілька жител, не всі адреси яких зараз легко встановити: «Спочатку я жив у матері, потім знімав холостяцькі квартирки, які частково обставляв тими меблями, що віддавна належали моїй сім’ї, частково – на свій лад. Помістивши розкритий рукопис «Будденброків» на розсувному столі, для більшої урочистості вкритому низько спадаючою зеленою тканиною, я цілими днями займався тим, що, сівши навпочіпки, покривав яскраво-червоним лаком куплені нефарбованими солом’яні крісла. Опис такого «богемного» житла дано в новелі «Одежна шафа», що з’явилась на Марктштрассе», – напише він у «Нарисі мого життя».
Будинок на Марктштрассе, 5, куди я спрямовую кроки, сьогодні носить іншу адресу: Гаймгаузерштрассе, 6, бо стоїть на перехресті обох названих вулиць. Його не зачепили воєнні лихоліття, але зовнішній вигляд він усе-таки змінив, власники модернізували фасад, тому він має чіткі ознаки юґендстилю. На стінах – жодної згадки про перебування тут Нобелівського лауреата. Пробігаю поглядом по вікнах, але жодне і не натякає, крізь яке з них виглядав надвір Томас.
Набагато більше ясності з його наступною квартирою на Файлічштрассе, 32. Вона, схоже, припала письменнику до душі, бо період проживання сягнув трьох років: від лютого 1899-го до січня 1902-го. Це наріжний будинок, перший поверх якого займає ресторан «Seerose» («Водяна лілія») з винесеними надвір столиками, і просто між ними, трохи вище голів відвідувачів, пам’ятна дошка повідомляє, що саме тут влітку 1900 року Томас Манн закінчив працю над «Будденброками».
Опис житла письменника залишив його молодший брат Віктор. Згадуючи, що білі стіни де-не-де були драпіровані зеленим полотном, він писав: «Зеленого кольору була і стільниця, хоч і більшого, не простого собі письмового стола, на якому мою увагу привернула фотографія, прикрашена, квітами і гілочками. Я взнав, що на ній зображений російський письменник Толстой, але це справило на мене менше враження, ніж стос густо списаного паперу, що височів біля важкої лампи».
Яскраві епізоди того періоду змалював також Томас у «Нарисі мого життя»: «Я так захоплювався їздою на велосипеді, що майже ні кроку не робив пішки і навіть у проливний дощ, надягнувши пелерину з грубого сукна й калоші, по всіх своїх справах їздив на цьому вехикулі. На власних плечах я втягував його в свою квартирку на четвертому поверсі, де для нього було відведено місце на кухні. Удень, після роботи, я регулярно чистив його, перекинувши на сідло».
Тоді ж у житті настала темна смуга. Восени його призвали до війська, але мілітарна служба була дуже короткою – близько трьох місяців, причому понад місяць Манн провів у лазареті. Муштра загострила давні проблеми зі здоров’ям, і його врешті комісували. Незрозумілою залишалась перспектива виходу роману, занадто об’ємистого як для літературного початківця, тому видавець довго не казав ні «так», ні «ні». Сутужно було і з грішми, бо мати сильно урізала щомісячне утримання, до того ж він припинив співробітництво з журналом, де мав хоч і невелику, але стабільну платню.
На щастя, темна смуга тривала недовго. Спершу побачила світ збірка новел, а восени трьома томами вийшли «Будденброки» й почали впевнено завойовувати аудиторію: наклад був швидко розпроданий, готувалось перевидання, видавець виплатив велику суму авансу. «Отже, я багата людина», – не без іронії пише Манн у червні 1902-го.
Тепер він має змогу поміняти житло на зручніше для роботи і в листопаді переїжджає, за його словами, в «доволі красиву маленьку квартиру» на Конрадштрассе, 11, де проживе до початку 1905-го.
Цю чотириповерхівку, яка за архітектурою дуже нагадувала будинок на Гаймгаузерштрассе, я й обрав наступною адресою. Серед написаних тут творів –повість «Тоніо Креґер», давно віднесена до літературної класики. На цьому наголошує і скляна пам’ятна табличка біля вхідних дверей під’їзду.
Великий успіх, що випав двадцятишестирічному Томасу Манну, відкрив для нього двері багатьох елітних товариств, серед них – дому Альфреда Прінґсгайма, авторитетного вченого-математика і заодно спадкоємця багатого сілезького залізничного магната. Там був один з осередків культурного життя Мюнхена, і молодий літератор незабаром став у ньому своїм – причому настільки своїм, що за якийсь час запропонував руку й серце дочці господаря Катарині. Бажання було взаємним, і в лютому 1905 року вони побрались.
Після весільної подорожі по Швейцарії молодята вселились у нове помешкання на Франц-Йозеф-Штрассе, 2. Томас Манн так описав його в нарисі «У дзеркалі»: «Я оточений розкішшю… Я знімаю велику квартиру в обраній частині міста, з електричним освітленням, зі всіма вигодами нового часу; вона обставлена прекрасними меблями, прибрана килимами і дорогими картинами. Мій домашній побут облаштований розкішно, у мене в підпорядкуванні три дебелі служниці й одна шотландська вівчарка; уже за сніданком я наминаю хрустке печиво, і майже завжди ношу лаковані черевики». На Франц-Йозеф-Штрассе вони жили до вересня 1910-го.
Будинок повністю зруйновано в роки війни, зараз на його місці – новобудова. Правда, на ній, як свідчать різні джерела, висить пам’ятна дошка, вона інформує, що у Томаса й Катарини тут народилось дві дочки і два сини (всього вони мали шестеро дітей). Відтак вирішую зекономити час, якого обмаль, не шукати неіснуючої споруди, а поспішити до ще двох адрес Манна – а до них треба добряче пройтись.
Поки що мої маршрути не покидали двох суміжних районів мюнхенського центру – Максфорштадта і Швабінґа. Тепер треба вийти за межі давньої історичної забудови, проминути великий Англійський сад (я радше волів би його назвати парком), розпросторений на широкому – зо два кілометри! – березі річки Ізар, і через міст «форсувати» русло до району Боґенгаузен.
У жовтні 1910-го сім’я переселяється сюди, в помешкання у великому триповерховому будинку на тихій Мауеркірхерштрассе, 13, в якому живе до січня 1914-го. Скляна табличка інформує, що тут письменник працював над новелою «Смерть у Венеції».
Але точніше було б сказати, що в Мюнхені Манни жили переважно взимку. Теплий сезон вони проводили на літній віллі в невеликому місті Бад-Тельці, якою володіли в 1906-1917 рр., а наприкінці Першої світової продали. Вона збереглась, нині за нею офіційно закріплено назву «Вілла Манна».
У цей час статки Маннів сягнули такого рівня, що вони могли собі дозволити збудувати великий особняк тут же, на сусідній Пошинґерштрассе, перпендикулярній до Мауеркірхерштрассе. Нині його адреса – Томас-Манн-Аллее, 10. На сьогодні це моя остання адреса, але це також і остання мюнхенська адреса письменника.
Вхідчини відсвяткували в січні 1914-го. Найбільші творчі і життєві події нового періоду біографії тепер пов’язані з нею. Тут народились двоє молодших дітей. Тут писались епопеї «Зачарована гора» і «Йосиф та його брати». Тут Томас Манн довідався про присудження йому Нобелівської премії. Тутешні околиці теж стали «героями» творів. Вони змальовані, наприклад, в автобіографічній повісті «Господар і собака», де оповідач ходить на прогулянку з собакою по берегу Ізара (до річки від огорожі садиби – заледве пів сотні метрів).
Звідси в лютому 1933 року він разом з дружиною вирушив у публіцистичне турне по Європі, останньою точкою його була Швейцарія. У березні на виборах перемогли націонал-соціалісти, які відразу ж почали закручувати гайки для всіх неугодних, зокрема, заарештували прем’єр-міністра Баварії. Старші діти, Ерика і Клаус, зателефонували батькові в готель з прямим попередженням: «Залишайся в Швейцарії! Тут небезпечно!» Томас Манн дослухався до застороги.
В серпні німецька влада позбавила німецького громадянства і його самого, і членів сім’ї, і брата Гайнріха. В недоступній тепер домівці залишались перші томи незакінченої тетралогії «Йосиф та його брати». Ерика потай проникла в будинок і, ризикуючи, винесла рукописи. Встигла! Незабаром влада конфіскувала будинок у «ворога рейху», а майно виставили на аукціон.
Томас Манн болісно пережив і втрати, і руйнування усталеного побуту, і вимушену еміграцію. «Мені жаль прекрасної веселої баварської землі», – писав він в одному з листів 1934 року. Свого будинку в Боґенгаузені він уже не побачить.
У травні 1945-го Клаус Манн, на ту пору американський військовий кореспондент, побував у Мюнхені, побачив рідний будинок напівзруйнованим і навіть побесідував з його тимчасовою мешканкою, бо в розвалинах тулилось кілька сімей, яких війна позбавила даху.
Тільки 1949-го, після шістнадцятирічної перерви, Томас Манн побував у Мюнхені. Уславленого городянина зустріли радо, влаштували вшанування в ратуші. Однак на Пошинґерштрассе письменник заглядати не ризикнув, мабуть, щоб уникнути важких переживань.
Після цього він вирішив залишки будівлі знести, а землю продати. Згодом ділянка змінила кількох власників, аж поки черговий господар, опираючись на архівні будівельні креслення 1913 року, відновив особняк у майже первозданному вигляді. Я пересвідчився в тому сам, порівнюючи побачене зі світлинами сторічної давнини.
До Німеччини Томас Манн уже не повернувся. Він залишився жити в невеликому місті Кільхберг біля Цюриха, де й помер 11 серпня 1955 року. Поховали його теж у Кільхберзі.
Однак швейцарські адреси Нобелівських лауреатів у мене ще попереду…
Фото автора
Мюнхен – Вінниця
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.