“Українська літературна газета”, ч. 5 (361), травень 2024
В попередніх публікаціях ми розповіли про місця, де жили і творили лауреати Нобелівської премії з літератури Томас Манн, Неллі Закс, Карл Ґєллеруп, Чеслав Мілош, Віслава Шимборська, Еліас Канетті (див. «Українська літературна газета» за 5 серпня 2016 р., 20 жовтня 2022 р., липень 2023 р. та лютий 2024 р). Сьогодні – продовження нашого «нобелівського» циклу.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ім’я лауреата Нобелівської премії 1912 р. драматурга Ґергарта Гауптмана (з творчістю якого я, звісно, був знайомий ще зі студентських літ) у найближчий план моїх нобелівських маршрутів вклинилось несподівано і навіть нагально.
З’явилось воно при спробах ширше познайомитися з Берліном. Після низки поїздок до німецької столиці я вільно орієнтувався в її центральній частині, однак цікаво було побачити міську периферію та околиці. Площа міста зовсім трохи не дотягує до 900 квадратних кілометрів: на муніципальній території розкинулись не тільки житлова і промислова забудова та парки – багато місця займають ліси, озера, канали, річки. Завдяки розгалуженій мережі метро, як підземного, так і наземного, зручно добиратись у віддалені куточки. І навіть більше: окремі гілки не закінчуються в Берліні, а ведуть далі, до близьких міст-супутників.
І от, проминувши чималий лісовий масив, я вийшов на передкінцевій станції Вільгельмсгаґен і рушив на прогулянку віддаленим районом. Кінцева станція на цій лінії, вже поза межами столиці, – місто Еркнер. А ввечері, після повернення, вирішив поцікавитись: куди ж це я не доїхав? Що цікавого можна побачити в Еркнері? Виявилось, що там таки була неабияка цікавинка – музей Ґергарта Гауптмана, один із чотирьох його музеїв у двох європейських країнах. І через день поїзд S-Bahn’у помчав мене до Еркнера.
Але перед тим необхідно розповісти про те, як тут опинився уродженець нижньосілезького містечка Оберзальцбрунн (зараз воно називається Щавно-Здруй, територія Польщі). Хлопчик побачив світ 15 листопада 1862 року в сім’ї власника місцевого готелю, ставши наймолодшим з чотирьох дітей.
Шлях до письменницького покликання у Ґергарта не був прямим, він устиг спробувати себе в інших сферах діяльності, і це дало розмаїтий життєвий досвід. Після навчання в сільській школі та в реальному училищі в Бреслау (зараз Вроцлав) пробував освоїти сільськогосподарський фах у маєтку свого дядька, але підвело слабке здоров’я – він фізично не міг впоратися з роботою. Тоді юнак вступив до школи мистецтв, де вивчав скульптуру, деякий період навіть жив в Італії. А ще через рік став студентом Єнського університету. Щоправда, слухав лекції тільки один семестр, потім навчання облишив.
1885 року Гауптман одружився з дочкою багатого купця Марією Тінеманн. Молодята обрали для свого медового періоду віллу «Лассен» у центрі Еркнера. Тут вони прожили чотири роки – до 1889-го. Тут народились троє їхніх синів. Тут Гауптман написав свої перші твори. Тут спізнав перший літературний успіх, коли театральна постановка п’єси «Перед сходом сонця» викликала зливу публікацій у пресі. І саме сюди, приблизно за кілометр від залізничного вокзалу, я вперше йшов слідами уславленого драматурга.
Вілла “Лассен” в Еркнері
Чепурна двоповерхова вілла з великим сквером та старими деревами перед фасадом стрічає самотою: ніде нікого не видно, всі двері замкнуті. Тільки коли натискаю на дзвінок біля службового входу, мені відчиняють. Після короткої розмови пропускають в експозиційні зали, причому мене ніхто не супроводжує – я можу рухатись довільними маршрутами і фотографувати без обмежень.
Фонди музею нараховують 30 тисяч експонатів, тож у шести залах на першому поверсі для відвідувачів виставлено тільки дещицю того, що є в запасниках. Насамперед привертають увагу чудово збережені інтер’єри просторого робочого кабінету, вітальні, їдальні. Нема сенсу перераховувати численні експонати, додам лиш одне: там я вперше наживо побачив, як виглядає диплом Нобелівського лауреата.
1989 року сім’я переїжджає до іншого супутника столиці – Шарлоттенбурга, де Гауптмани замешкали на Шлютерштрассе, 78, на відрізку, що якраз між вулицями з іменами двох літературних класиків – між Шіллерштрассе і Ґетештрассе. Сьогодні це район Берліна неподалік від центру. Як же не пройтись мимо будинку по тих тротуарах, по яких, мабуть, він гуляв з малими синами?
Через півтора року сім’я знов міняє «дислокацію» і перебирається на малу батьківщину письменника в Нижню Сілезію.
Однак залишилася ще одна важлива адреса на півдні Німеччини, куди варто було завітати обов’язково, бо ж Ґергарт не випадково називав те місце «гніздом райських птахів». Але для цього слід вернутись на десять років назад, у вересень 1881 року, коли майбутній драматург приїхав до міста Радебойль поблизу Дрездена на весілля брата Георга, який одружувався з Адель Тінеманн – дочкою власника великої садиби «Гогенгаус». Спеціально для весілля він навіть написав невелику п’єсу «Весна любові», яка там же й була інсценізована.
“Гогенгаус” в Радебойлі
На урочистостях Ґергарт познайомився з сестрою нареченої Марією, в яку закохався. Почуття було взаємним, і того ж року молоді люди потай заручились. Відтак упродовж кількох років він часто приїжджав до «Гогенгауса». Марія матеріально його підтримувала при навчанні в університеті та подорожах Італією, він навіть спробував було поселитись у Римі, але невдало. Врешті вони зіграли весілля й оселилися в Еркнері. Не можна пропустити й таку цікаву деталь: другий його брат Карл роком раніше, 1884-го, одружився з Мартою – ще однією з п’яти сестер Тінеманн.
Ця адреса важлива і з іншої причини: саме там відбувається дія в низці творів Гауптмана. Серед найвідоміших – роман «Весілля в Бухенгорсті» з відверто автобіографічними мотивами, п’єса «Діви з Бішоффсберга», серед персонажів якої – чотири сестри…
Від залізничної платформи «Радебойль» до «Гогенгауса» – більше кілометра. Навігатор смартфона пропонує втричі довший маршрут – в обхід. Вирішую йти навпрошки, звіряючись з картою: спершу вузькими вуличками поміж одноповерхових будиночків, потім широкою лісовою стежкою, вслухаючись у спів птахів (певно, нащадків згаданих вище «райських»). Аж ось за деревами замелькав фасад великого особняка, віддзеркалюючись у маленькому штучному озерці. На густо зарослому травою майданчику перед ним – пам’ятник Бісмарку, а також надгробна плита, перенесена з могили Марії і встановлена як меморіальний знак.
1885 року спадкоємці Тінеманів продали «Гогенгаус», і новий власник перебудував особняк у стилі неоренесансу. Після Другої світової війни він використовувався муніципалітетом Радебойля. До 1960 року тут зберігався архів братів Гауптманів – Ґергарта і Карла. Згодом його перевезли в Еркнер, а в приміщенні розмістили інший музей – Дрезденського театру ляльок. 2004 року будинок викупив підприємець із Гамбурга Торстен Шмідт, провів реставрацію і відкрив мистецький та культурний салон, де організовуються різні культурні події.
Салон стояв замкнутий, так що всередину потрапити не вдалось, але за щасливим збігом на територію якраз приїхав пан Шмідт. Часу обмаль. Після знайомства коротка розмова, у якій запитує переважно він про головну подію сучасності – про російсько-українську війну. Потім дає мені візитку, запрошує приїжджати ще, фотографуємось на згадку – і я поспішаю на поїзд, бо треба встигнути в ще одне місце.
Це – Дрезден, і це – знову подорож у часі через кілька десятиліть. На схилі віку Ґергарт Гауптман мешкав тут, у столиці Саксонії, мав власний будинок на одній з центральних вулиць. Йому дивом пощастило уникнути смерті під час жахливого бомбардування в лютому 1945-го. Письменник тоді хворів пневмонією і разом з дружиною перебував у пансіонаті на околиці, де лікувався. «Кожен, хто розучився плакати, знову навчиться цього…» – так зболено відгукнувся він на рукотворне пекло. Залишився живим, але бомби й вогонь стерли домівку з поверхні землі, зараз на її місці зовсім інша споруда з іншим власником. Але так само, як колись перед його очима, між високих берегів неспішно тече Ельба, так само у велетенських кірхах гримить музика органів, так само простують пішоходи повз величну старовинну будівлю театру, куди, без сумніву, ходив і Гауптман.
Але повернімось у кінець ХІХ століття.
Зачаровані нижньосілезькими гірськими краєвидами, Ґергарт і Карл Гауптмани купують котедж у містечку Шрайбергау (зараз – Шклярська Поремба) і 1891 року переїжджають із сім’ями туди. Карл перед тим отримав докторський ступінь з природознавства у Єнському університеті (додам, що філософію викладав у нього майбутній Нобелівський лауреат Рудольф Ойкен), але вирішив присвятити життя літературній праці. Творчий підйом переживав і Ґергарт: тут він написав свою, мабуть, найзнаменитішу п’єсу «Ткачі», присвячену повстанню, в якому брав участь також його дід.
Завдяки успадкованим дружиною чималим статкам, а також гонорарам від численних вистав за п’єсами, Гауптман вів заможне життя. Автор однієї зі статей небезпідставно назвав його «найбагатшим і наймарнотратнішим німецьким поетом, який будь-коли жив». Через кілька років письменник вирішив залишити братові котедж у Шрайбергау (який був істотно змінений і розширений, зокрема на ньому надбудували мансарду) і спорудити власну розкішну віллу в мальовничому місці за кілька кілометрів на околиці села Агнетендорф (зараз – Ягньонтков, дільниця міста Єленя Ґура). Будівництво розпочалось 1900-го, а 1901-го щасливий новоселець відсвяткував вхідчини.
У новій резиденції, яку господар назвав «Візенштайн» (тобто Луговий Камінь), він мешкатиме до самої смерті, правда, часто надовго виїжджаючи до Берліна, Дрездена та на острів Гіддензее в Балтійському морі – улюблене місце відпочинку. Вілла також стала місцем постійних зустрічей письменників, митців, інтелектуалів з Берліна, Вроцлава та інших міст.
В заплановану поїздку до Ягньонткова я зумів вибратись тільки через пів року. Планував приїхати в Єленю Ґуру, переночувати і з самого ранку рушити на пошуки вілли «Візенштайн». До міста добрався завчасно, тому, ретельно дослідивши карту і розклад приміської залізниці, відважився на авантюру – на коротку вечірню поїздку в Шклярську Порембу з розрахунком, що встигну вернутись останнім поїздом.
До станції призначення добрався поночі, потім ще кільканадцять хвилин пішки до «Дому Карла і Ґергарта Гауптманів», що стоїть просто над головною дорогою. Таку назву має філія Карконошського музею, в якій розгорнуто присвячену братам експозицію. Тут зберігаються також речі відомих художників та їхні картини, зокрема велика колекція пейзажів гірського масиву Карконоші, проводяться тимчасові виставки.
Дім Карла і Ґергарта Гауптманів у Шклярській Порембі
Як і побоювався, двері «Дому» замкнуті, робочий день закінчився, але вуличного освітлення досить, щоб походити навколо, роздивитись і сфотографувати екстер’єр. За будинком великий парк, у ньому – могила Карла, який помер 1921 року. Та розшукувати її навпотемки я не став і поспішив до поїзда.
Назавтра – Ягньонтков. Зупинка міського автобуса – якраз біля вілли «Візенштайн», навпроти головних воріт. Високі дерева, яким понад сто років, старанно ховають за собою ошатну триповерхову будівлю, зведену на гранітному пагорбі й стилізовану під середньовічний замок. Щоб вибрати вигідну точку для фотозйомки, я мусив кілька разів обійти архітектурну родзинку довкола і навіть трішки позаздрив автору історичної світлини 1901 року, якому не заважав парк, адже тоді його ще не було. І тільки потім рушив до вхідних дверей.
Співробітники музею, який називається «Дім Ґергарта Гауптмана», зустріли приязно. Після знайомства вручили деякі інформаційні матеріали й дозволили самому вільно пересуватись по всьому приміщенню з воістину розкішним інтер’єром. Центр експозиції – на другому поверсі. Тут робочий кабінет, бібліотека, музична зала, їдальня.
Сюди 82-річний Гауптманн переїхав після дрезденської трагедії. За Потсдамською угодою ці землі відійшли до Польщі, і він опинився в зоні фактичної радянської окупації. Радянські офіцери знали, що на віллі живе знаменитий драматург, не раз навідувались до нього, про що позалишали спогади. Такий візит, скажімо, описав Любомир Дмитерко в одному з романів, і я не втримаюсь, щоб не навести коротку цитату, в якій виразно, немов під лупою, проступає все лицемірство «визволителів»: «Не та в мене тепер пам’ять, – гірко визнав господар вілли, яка вже належала не йому».
Так, у «буржуйського» письменника просто-напросто відібрали власність, хоч йому поки що дозволили жити на вже не своїй віллі (можливо, «до особливого розпорядження»). Відбувалось це (як не згадати ще одну його відому драму!) «перед заходом сонця». Однак тривало недовго: 6 червня 1946 року сонце Ґергарта Гауптмана зайшло назавжди.
Не меншим лицемірством і цинізмом відгонить від поведінки згаданих «шанувальників» і надалі. Півтора місяця труна з тілом письменника чекала на віллі, поки її відправлять до останнього місця спочинку – на острів Гіддензее. Для неї, правда, організували спеціальний поїзд. А потім культурні діячі комуністичної Німеччини та представники радянської окупаційної влади промовляли слова пошани на похороні людини, яку напередодні нещадно ограбували в найпрямішому значенні слова разом з родиною.
В експропрійованій віллі «Візенштайн» спершу містилось Товариство польсько-радянської дружби, потім до 1997 року – дитячий центр, який приймав дітей на канікули і на «екологічні школи». І тільки з 2004 року завдяки спільним зусиллям німецького та польського урядів тут запрацював музей.
Важко однозначно сказати, наскільки після такого перепрофілювання – на кілька десятиліть! – збереглась автентична меморіальність останнього житла Гауптмана і наскільки її вдалось відновити. Наприклад, вистачить уважного погляду на письмовий стіл драматурга в музейному кабінеті і на письмовий стіл на давніх світлинах, як відразу впадає в око: це зовсім інший стіл, зовсім іншої конструкції…
Утім, найголовніше співробітникам «Дому Ґергарта Гауптмана» вдалося: відвідувачі можуть зануритись в атмосферу епохи й ті обставини, в якій творив «президент серця» – так визначного драматурга назвав Гайнріх Манн.
Еркнер – Радебойль – Єленя Ґура – Вінниця (Фото автора)
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.