“Українська літературна газета”, ч. 12 (368), грудень 2024
Закінчуючи попередню статтю з «нобелівського» циклу, присвячену німецьким дорогам Бориса Пастернака і його навчанню в університеті в Марбурзі («Українська літературна газета» за вересень 2024 р.), я не планував повертатись до неї надалі. Низку відомих мені фактів довелось опустити, щоб не переобтяжувати текст. А було серед незгаданого й таке: у Марбурзькому університеті навчався «фундатор» «великої» російської науки Михайло Ломоносов, про що в місті навіть встановлено пам’ятний знак. Після навчання в Західній Європі Ломоносов став одним з ініціаторів заснування першого в Російській імперії університету – Московського, який відчинив двері 1755 року, тобто на 600 (!) років пізніше від виникнення першого університету в Західній Європі (1158 р. в Оксфорді). Слід додати, що в російських колоніях (Литві, Естонії, Польщі, Україні, Фінляндії) університети були засновані значно раніше, ще до захоплення їх малоосвіченою, малописьменною метрополією.
Підштовхнув до неочікуваного повороту думки мій наступний герой – один із найвидатніших європейських учених ХІХ віку історик Теодор Моммзен. Він був першим представником Німеччини, удостоєним Нобелівської премії в галузі літератури, а також першим, хто отримав найпрестижнішу відзнаку в цій номінації не будучи письменником. Як це стосується згаданого вище факту? Безпосередньо! Моммзен вельми прохолодно ставився до Росії і до тодішніх російсько-прусських взаємин, а також зневажливо оцінював російську науку та освіту, «заслуги» яких цілковито пояснював впливом німців.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Як читач, мабуть, уже завважив, мені доводилось потрапляти на життєві стежки моїх героїв-нобеліантів задовго до того, як виник замисел циклу статей про них, а затим і з’явились конкретні дорожні плани. Ситуація з Теодором Моммзеном винятком не стала.
2015 року я знайомився з регіоном Шлезвіґ, за який понад століття точилися війни між Данією і Німеччиною, аж поки на початку 1920-х там не провели плебісцит і не розділили його між обома країнами відповідно до волі населення. Я тоді побував у різних данських і німецьких містах Південної Ютландії, прогулявся по Данському валу, але невеликі міста Ґардінґ та Бад-Ольдесло, на жаль, залишились обіч мого маршруту. У першому з них 30 листопада 1817 року в сім’ї протестантського пастора народився Крістіан Маттіас Теодор Моммзен. У другому, куди незабаром перевели батька, Теодор провів дитинство. Як вказують джерела, за національністю він був не німець і не данець, а належав до фризів, до нечисленного народу, що мешкає на тих теренах. Тоді Шлезвіґ, переважно німецькомовний, перебував під данською короною, це спричиняло постійне політичне напруження і незрідка заворушення, бо значна частина населення тяжіла до Пруссії та хотіла об’єднання з нею. За тих суперечливих обставин Моммзен обрав німецьку ідентичність.
Інтелектуальні здібності хлопець проявив ще в юному віці, тому не було жодних перешкод, аби після отриманя гімназіального диплома відразу вступив на юридичний факультут Кільського університету. 1843 року він блискуче захистив докторську дисертацію з римського права, а незабаром отримав чотирирічне наукове відрядження в Італію, де вивчав і копіював історичні джерела. З часом зібрані ним матеріали склали фундаментальний двадцятитомник, в якому систематизовано понад 100 тисяч документів з історії Давнього Риму, і вони до сьогодні не втратили наукового значення. Опираючись на нові знахідки, Моммзен опублікував серію статей, якими заклав підмурок своєму майбутньому науковому авторитету.
Повернення додому виявилось коротким. 1848 року Європою прокотилась революційна хвиля. Моммзен не залишився осторонь, взяв у подіях активну участь, агітуючи за вихід Шлезвіґу зі складу Данського королівства, і навіть був поранений у вуличній сутичці. Залишатись у Кілі стало небезпечно, і він приймає запрошення на викладацьку роботу в Лейпцизькому університеті. Але знов ненадовго, бо через два роки за участь в політичних акціях йому взагалі заборонили викладати в Саксонії. Відтак працює в університетах в Цюриху і в Бреслау (нині Вроцлав), аж поки 1858 року не здійснюється заповітна мрія: його запрошують до Берліна. Спершу Моммзена беруть на посаду професора-дослідника в Прусській академії наук, потім він посідає кафедру в університеті, де працюватиме до кінця життя.
Саме з Берліном пов’язані найвищі наукові досягнення Теодора Моммзена. Головною працею його життя можна назвати чотири фундаментальні томи «Історії Риму». Спершу вона задумувалась на дев’ять томів і мала охопити всю історію античної країни. Реалізації планів значною мірою завадила пожежа в домі вченого, яка спалахнула 1980 року і знищила бібліотеку та велику колекцію документів, але навіть зробленого вистачило на те, щоб авторитет Моммзена став у європейській науці незаперечним. Головним чином саме за неї 1902 року він отримав Нобелівську премію.
І ось тут слід пояснити, чому в номінації літературної творчості її присудили історику. «Історія Риму» вражає не тільки колосальною ерудицією автора і залученням нового на той час матеріалу. Вона ще й написана з великою літературною майстерністю і доступна багатьом читачам, чим теж вирізняється з-поміж історичних досліджень, насичених термінологією і зрозумілих лише вузькому колу фахівців. Не випадково один із сучасників ученого жартома сказав, що це «історія, написана людською мовою».
Теодор Моммзен також активно займався політичною діяльністю, дотримувався ліберальних поглядів і ратував за об’єднання країни. Він був депутатом парламенту Пруссії, а пізніше – Рейхстагу об’єднаної Німеччини.
Варто відзначити ще на один важливий акцент у його світогляді й суспільній позиції. Наприкінці століття в Німеччині активізувався антисемітизм, під нього деякі історики навіть намагались підвести «наукове обґрунтування». Моммзен не тільки різко виступив проти, а й 1890 року став одним з організаторів Асоціації проти антисемітизму. Проте вже за чотири роки змушений був визнати, що ця «система поглядів» за самою своєю суттю є ірраціональною: «Ви помиляєтеся, якщо вважаєте, що всього можна досягти розумом. Я теж це мав на увазі і неодноразово протестував проти жахливої ганьби, яка називається антисемітизмом. Але це марно… Що насправді можна сказати в цьому питанні, то це завжди тільки наводити аргументи, логічні і моральні аргументи. Жоден антисеміт їх не вислухає. Вони прислухаються лише до власної ненависті та заздрості, до своїх ганебних інстинктів. Все інше їм байдуже». Асоціація проіснувала більше сорока років і була ліквідована після приходу до влади націонал-соціалістів.
Берлінський університет імені Гумбольдтів
Неважко передбачити, куди проляже моя перша берлінська стежка слідами Нобелівського лауреата. Звичайно, до Гумбольдтського університету, два головні корпуси якого лежать пообіч Унтер ден Лінден. Біля одного з них – пам’ятник Теодору Моммзену. Вчений сидить з книгою на колінах, голова злегка повернута у бік головної вулиці столиці, в погляді прочитується владний, харизматичний характер.
Друга стежка – до його домівки. Мешкав Моммзен досить далеко від роботи – у Шарлоттенбурзі. Будинок не зберігся, нині там, на вулиці 17 червня, 152, стоїть модерна споруда Музею архітектури. На її фасаді скромна пам’ятна табличка інформує, що на цьому місці колись жив славетний історик. Не виключаю, що на будинок Моммзена під час свого першого приїзду в Німеччину дивився з вікон п’ятнадцятирічний Борис Пастернак, адже готель, у якому вони спочатку зупинились, був за якихось двісті метрів, у зоні прямої видимості.
Помер Теодор Моммзен в листопаді 1903-го, через рік після отримання Нобелівської премії. Останнє місце спочинку вченого – цвинтар у берлінському районі Кройцберґ, поряд з Берґманнштрассе. Його могила десь усередині невеличкого відгородженого майданчика з табличкою «Сім’я Моммзенів», але в ньому не виокремлено жодної могили, немає жодного індивідуального надгробка. Та й вигляд поховання на час моїх відвідин був не найкращим: просто посеред майданчика стримів чималий пеньок від недавно спиляного дерева. Припускаю, що я потрапив саме на час опоряджувальних робіт, бо могила перебуває під державним захистом.
Хто ще в ній похований? Питання потребувало б спеціального дослідження, бо у Теодора та Марії Августи Моммзенів було шістнадцять дітей, з яких до повноліття дожили дванадцять. Ніхто з них не став дослідником минулого, вони обрали інші сфери діяльності, де зробили успішні кар’єри. Але деякі нащадки через покоління таки вийшли на стежку науки: авторитетними німецькими істориками були три його онук та два правнуки. Талановиті гени проявили себе і в мистецтві: відомий сучасний німецький кіноактор Олівер Моммзен – праправнук Нобелівського лауреата.
Берлін – Вінниця
Фото автора
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.