Віктор Мазаний. Женева: останні дні Ю.-І. Крашевського

Класик світової літератури, польський письменник Юзеф-Ігнацій Крашевський у 30 – 40-х роках 19-го століття періодично проживав у селі Городець – тодішній літературній столиці Полісся (нині Володимирецький район на Рівненщині). Тут він одружився, тут народилося двоє його дітей. Він залюбки працював у бібліотеці палацу місцевого землевласника Антонія Урбановського (вона налічувала 20 тисяч томів, велику колекцію оригіналів живопису відомих західноєвропейських художників, у тому числі Леонардо да Вінчі та Рубенса). Прототипами героїв його повістей «Ярина», «Уляна», «Остап Бондарчук» стали місцеві селяни.

Упродовж багатьох років творчість прозаїка вивчає письменник, заслужений журналіст України, виходець із Городця Віктор Мазаний, який створив тут літературний пантеон із меморіальних дошок, одна з яких присвячена пам’яті Ю.-І. Крашевського, інші – уродженцю цього села поету, драматургу Авеніру Коломийцю, Галині Гордасевич (тут пройшли її дитячі роки) та лауреатам Національної премії України імені Тараса Шевченка Степану Сапеляку й Олексію Дмитренку. Останні двоє були учасниками літературно-мистецького свята «Городецький автограф», яке регулярно проводить письменник у рідному селі.

…Із набережної Густав Адор (Quai Gustave-Ador) біля Женевського озера видно на протилежному боці готель «Hôtel de la Paix», над яким на височенній щоглі, що ніби змагається із 147– метровою рухливою фонтанною стрілою із бризок навпроти, розмашисто вихитується велетенський червоний сувій із білим рівноконтурним хрестом посередині – прапор Швейцарії. Позаду нього навскісно рвучко цілиться в небо, набираючи висоту, авіалайнер, на синьому вертикальному крилі хвостового оперення якого можна розрізнити жовте коло, а в ньому – силует синього журавля. Подумалося: емблему для цієї німецької авіакомпанії створив уродженець Січеславщини, художник-графік Робер Лісовський у 1927 році, і з того часу вона розносить на крилі звістку світу про якість, швидкість, надійність і комфорт…

Легко й самовільно напросилася мила метафора: український у небі слід… А подивишся вниз – бачиш біля причалу на припоні між поважних шиястих білих лебедів десятки притихлих яхт, накритих жовтими, синіми, сірими, малиновими чохлами…

Йду через міст у напрямку готелю – саме його тримаючи в полі зору, ненароком (от неуважний!) натрапляю на пари, які цілуються. А над ними – сміливі і прудкі задоволено шугають чайки…

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Праворуч примхливо виграє веселка на женевському фонтані (Jet d’Eau), від якого долітає хвилями приємна волога, що, немов кокетливий димний туман, лагідно зволожує обличчя.

Стою вже на набережній Монблан, 11 (Quai du Mont-Blanc 11), перед шестиповерховим «Hоtel de la Paix», його величезним віконним простором, який із часу відкриття готелю у 1865 році не став старомодним, а й нині свідчить про велич і надійну стандартну гарантовану п’ятизірковість як знак західноєвропейської вишуканої заможності. Звідси такий же вигляд на протилежний берег: там біля нього теж похитуються яхти… А вдалині, поверх фешенебельного кварталу, біліють вершини Монблану, одну з яких «Шпиль Півдня» висотою 3842 метри над рівнем моря ми вчора з донькою та дружиною підкорили, добравшись підйомником із містечка Шамоні, в якому все мені видалося близьким, милим, ніби десь я вже був у такому оточенні Часу…

Можливо, ті, хто ввозив на інвалідній колясці Юзефа-Ігнація Крашевського у цей готель 15 березня 1887 року, звернули увагу майже немічного письменника на фонтан (він тоді був нижчим і трохи поодаль від місця, де знаходиться нинішній)…

Хтозна…Чи їм було до того?

«Наполеон літератури», як називали Юзефа-Ігнація Крашевського сучасники, згасав у Женеві.

…«Їду до свого дому», – сказав він у суботу, 12 березня 1887 року, почавши несподівано готуватися до подорожі поїздом від Сан-Ремо (Італія), де проживав, до Лозанни – у Швейцарію. Він нікого не попереджав про це раніше, лише повідомив своїм помічникам – панам Ландро і Шнайдеру (останній – архітектор, брат леді Хайніц, сім’я якої опікувалася літератором вже понад 20 років).

Незважаючи на те, що його вже домучувала онкохвороба, 75-річний письменник відважився на подорож.

Зупинився у Турині. Його знесли на руках – від вагона до карети.

Відпочинок тривав до вівторка (15 березня), тоді ж він приймає рішення продовжити мандрівку. Вже о 20 годині в той же день прибув на залізничний вокзал Корнавен у Женеві.

На нього чекали працівники «Hоtel de la Paix», котрі посадили його на інвалідний візок і підвезли до карети, якою Юзеф-Ігнацій Крашевський вирушив в останню свою життєву подорож – до цього готелю, де поселився у кімнаті №10 на першому поверсі.

– Mais il est moribond! («Він помирає!»), – сказав професор медичного факультету Женевського університету Зигмунт Ласковський про Юзефа-Ігнація Крашевського полковнику З. Мілковському у середу, 16 березня 1887 року, коли вони зустрілися о 22 годині у номері письменника і побачили його стан.

Стало зрозуміло, що хвороба прогресувала, і вони були пригнічені…

Професор Зигмунт Ласковський попросив цілодобово доглядати за ним студентів-медиків В. Генрика і Ф. Полценюша та студента-хіміка Ф. Хірзберга, які допомогли опікунам письменника.

Самопочуття знаменитого автора погіршувалося з кожним днем, незважаючи на моменти, в яких до нього поверталася свідомість.

«Він бажав від усієї душі жити і працювати», – пізніше згадував польський прозаїк Теодор-Томаш Єж (справжнє ім’я Зигмунт-Фортунат Мілковський), який в ті дні був біля хворого (до речі, Теодор-Томаш Єж багато писав на українську тематику).

Вранці 19 березня попри застереження лікарів Юзеф-Ігнацій Крашевський не зміг собі відмовити в половині «папіроски», адже був «пристрасним» курцем – він, бувало, викурював до 30 улюблених сигарет «Імперіал» за день. Він якось сказав: «Коли я вже не матиму бажання курити – це буде просто смерть»…

Він помер, сидячи у кріслі в «Hоtel de la Paix» 19 березня 1887 року о 15:38.

Через кілька годин Ганна Мілковська намалювала три портрети покійного, художник Едвард Лав’є відобразив готельну кімнату, фотограф Лакомба зробив чотири фотографії померлого. Знято також посмертну маску, а професор З. Ласковський приготував тіло для бальзамування, яке залишалося в готельному ліжку до 18 години наступного дня (неділі) завдяки дозволу власника готелю пана Вебера.

Офіційні формальності були полагоджені зусиллями З. Ласковського.

У неділю останній раз накладено на обличчя покійного шар захисного крему, і о 18 годині тіло в тимчасовій труні перенесене у будівлю медичного факультету Женевського універси-тету на вулиці Rue de l’Ecole-de-Mèdecine, 20, де знаходилися Анатомічний музей і лабораторія професора З. Ласковського.

Бальзамування почали о 20 годині, воно тривало до 2-ої ночі. Незважаючи на серйозні зміни, спричинені на тілі хворобою, процес пройшов без труднощів. Професору допомагали вже згадані студенти медицини та технічний персонал.

У понеділок, 21 березня, о 7:30 покійного перенесли в каплицю на цвинтарі Пленпале – його ще називають Цвинтар Королів. Право попрощатися саме в цьому місці дав голова району пан Думеннт, а до цього тут було давно заборонено проводити такі церемонії.

Місцева газета «La Tribune de Genéve» (заснована у 1879 році й виходить донині) так відгукнулася на смерть видатного літератора: «Польська літературно-мистецька громадськість, вчені Женеви, а також друзі сумують із болісної втрати, яку зазнала Польща в особі Юзефа-Ігнація Крашевського, котрий помер 19 березня в Женеві. Вшанування його пам’яті відбудеться у вівторок, 22 березня, об 11 ранку в Пленпале».

22 березня о 7:30 тіло у присутності професора З. Ласковського поклали у спеціально підготовлену подвійну труну, обтягнуту зсередини білим атласом. Покійний був одягнений у чорне. Каплицю прикрашав пан Вахона, садівник кладовища Пленпале. Тут встановили польський прапор, накритий крепом, розташували 67 вінків від громадськості, газет та приватних видавців. Об 11 годині все приміщення було заповнене – прийшло 150 осіб різних національностей. Від сім’ї був син померлого, сорокашестирічний Ян Крашевський (народився у Городці) – він вранці прибув у Женеву.

Звучали промови…

Першим звернувся до присутніх по-польськи З. Мікловський – він представляв низку товариств, посланці яких не змогли прибути на цю сумну церемонію. Французькою мовою сказав про покійного друга професор З. Ласковський – від всіх поляків в еміграції. Після нього – адвокат із Туріна Аттіло Бегей, а також Чесарі Корренті, який попрощався із померлими від імені королеви Італії та італійського народу. Від польських товариств у Швейцарії виступив польською мовою Тадеуш Вітковский із Цюриха. Після нього – Александр Щавінський-Брохоцький із Мілану: він говорив французькою, а польською від польських студентів – пан Карпінський із Цюриха.

У середу, 23 березня 1887 року, близько 11 години в церкві Серця Христового зібралися поляки, які проживали в Женеві. Вони оточили катафалк, встановлений на центральному проході. Відправу здійснив парафіяльний священник Йозеф. У проповіді прозвучала фраза «Requiescat in pace» (в перекладі з латини означає: «Хай спочине з миром»). Як свідчать джерела, у той час відправляли панахиду по Юзефу-Ігнацію Крашевському у багатьох церквах Європи та на американському континенті.

Тіло померлого перебувало у каплиці до 31 березня 1887 року.

Сім’я покійного вирішила поховати його у Кракові в підземеллі Церкви піарських отців у Крипті Заслужених на Скалці.

Професор З. Ласковський доручив знайомому підприємцю здійснити всі формальності, пов’язані із транспортуванням тіла зі Швейцарії через Австрію та Німеччину. Однак виникли ускладнення: на це не давала згоди німецької влада, хоч офіційно уряд канцлера О. Бісмарка не заперечував.

31 березня в каплиці зустрілися З. Ласковський, З. Мілковський та зять покійного В. Межинський і місцевий чиновник, делегований від влади, в присутності якого запаяли металеве віко труни, та на неї прикріпили офіційні знаки Женевської Республіки.

Потім домовину перевезли у спеціальний залізничний вагон, який запломбували, а З. Ласковський та З. Мілковський звернулися до тих, хто зібрався на вокзалі.

Женева попрощалася зі світовим класиком, великим трудівником, який жив за принципом «Nullla dies sine linea» – «Жодного дня без рядка»…

Запланований на 31 березня 1887 року від’їзд потяга із Женеви опівдні через відсутність офіційної згоди німецького консульства був затриманий на 12 годин: ешелон лише опівночі відправився в Цюрих, а далі – у Відень, а 5 квітня о 12:30 прибув у Краків.

18 квітня 1887 року після служби в церкві Святої Марії Юзефа-Ігнація Крашевського поховано у Крипті Заслужених на Скалці в саркофазі №4 поруч із Яном Длугошем, Вінсенто де Полом, Луціаном Сіменським. Тут розміщено і олов’яну скриню, заповнену газетами зі статтями про великого письменника, які вийшли впродовж останнього місяця.

…Чи не тому послане мені долею перебування у Женеві, щоб з-поміж різного баченого торкнутися і доріг, якими пройшла та жалібна процесія, сумуючи за літературним світочем, який уславив і мій Городець?

Чи не тому, аби розкрити досі невідому вітчизняним літературознавцям сторінку його біографії, стежки мого дитинства із ареалу бібліотеки у Городці раптом з’єдналися із набережною Монблан, де стоїть як посланець історії «Hоtel de la Paix», у якому закінчив свій земний шлях Юзеф-Ігнацій Крашевський?

м. Женева

“Українська літературна газета”, ч. 18 (284), 11.09.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.