Курс «Зарубіжна література» я слухав в університеті 45 років тому. Отож, отримавши наказ від дружини віднести до ліцейської бібліотеки підручник для 8 класу, я, не втративши здатності погортати будь-яку книжку, яку запопав у руки, почав вибірково читати. Сприймалося все, звичайно, не так, як у студентські роки. Мимоволі почав робити помітки. Згодом написав сонет. Другий. Третій… А через кілька днів остаточно «сів за парту», щоб скласти екстерном екзамени за 9, 10 та 11 класи. До сучасної шкільної програми, зрозуміло, більшість творів, які вивчав студентом, не ввійшла. І не тільки «Грона гніву» Джона Стейнбека, які дали можливість мати відмінну оцінку «автоматом». Довелося дещо нотувати, щоб осмислити пізніше і вкотре переконатися, що я не знаю, що називається сьогодні поезією (мою статтю «На буреломах сходять мухоморчики…» допитливий читач може знайти в інтернеті, як і статтю «Хто і чому попав до хрестоматій»). Писати про думки, які обсіли в ті дні мою голову, мабуть, не варто. Досить показати нотатки, дещо коментуючи в замітках на полях та висловлюючи подивування знаком оклику в дужках.
«Верлен оголошує війну обмежувальним розмірам і римам. У «Поетичному мистецтві», пародіюючи знамените «Мистецтво поетичне» теоретика класицизму Нікола Буало, який вимагав у поетичній творчості ясності та зрозумілості, проголосив заміну ясності музикальністю та спонукав відмовитися від об’єктивності (!) мистецтва. Завдання мови в поезії Верлена – навіювати, а не описувати чи доводити, бо «наймиліший спів – сп’янілий» (моя замітка на полях: «І таке буває, як п’яний співає!..»).
Найщиріший друг Верлена наступний класик французької літератури Артюр Рембо: «Не дотримуватися пунктуації, відмовитися від рими, уживати асонанси й укорочені рядки, створювати образи-символи – туманні, багатозначні (!) і не завжди зрозумілі (!). Поет – це ясновидець, що володіє недоступною для простих смертних «алхімією слова» (замітка на полях: «До розповіді про поетів додаються кадри з кінофільму «Повне затемнення», яке десятикласники легко знайдуть в інтернеті, щоб побачити поетів-збоченців, які підставляють один одному задницю, бо саме за таку «любов» Верлен попав до тюрми. Але митці-гомосексуалісти – це саме те, що вимагає сьогодення – чи не так?»). Автори підручника переконують старшокласників (мене також!), що вся подальша світова поетична практика – Елюар, Арагон, Блок, Анненський, Маяковський, Брюсов, Зеров – великою мірою ґрунтується на концепції досвіду Артюра Рембо (замітка на полях: «Хочеться заплакати, та сльози від сорому висохли!»).
Як прозаїк я не досяг то рівня, що в поезії. Тому, зрозуміло, пошукав еталони прозаїчного письма, рекомендованого старшокласникам українських шкіл.
Паоло Коельо. Його називають то алхіміком слова, то майстром масової літератури. Найавторитетніший (!) письменник ХХ століття захоплювався в дитинстві та юності окультною літературою (замітка на полях: «Окультизм – містичне вчення, що визнає існування надприродних сил і можливість спілкування з ними за допомогою ритуалів та магії. Як кажуть, приїхали!..»). Приставав до руху хіпі («Молодіжний рух – один з найяскравіших проявів контркультури, мав пацифістське забарвлення і особливий вплив на мистецтво, особливо на рок-музику.» До замітки авторів підручників – моя замітка: «Тепер зрозуміло, чому в Україні масове ухилення від служби в армії, а особливо після агресії північного сусіда!»). Жанр роману (!) «Алхімік» критики визначають як філософську казку. Зміст – мандри молодого пастуха Сантьяго з Андалусії до Єгипту. Він, як біблійний блудний син, подорожує світом і з’ясовує, що обіцяний йому скарб(!) лежить на тому місці, звідки почалися мандри. Водночас знайшов своє Кохання, пізнав Всесвітню Мову(!), став Алхіміком (замітка на полях: не вистачає російської казки «За щучим велінням»!). Істина до пастуха приходить уві сні: Бог допомагає так знайти Еліксир Життя, знання про Світ та Філософський камінь (замітка на полях: «Настав час братися читачеві за голову!»). Образ героя збірний – характер від старого рибалки Хемінгуея, навчався в семінарії, як і герой Стендаля, мав у кишені три золоті монети, як герой Гофмана, мандри нагадують пригоди Одіссея (тут і магічне коло, як в поемі Гомера!), але найбільше мандри схожі на пригоди героїв збірки «Тисяча й одна ніч» (замітка на полях: «Так от як пишуться геніальні твори!..»).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Мо Янь – другий китайський письменник, відзначений Нобелівською премією за останні двадцять років. Кадровий військовий (псевдонім означає «мовчи»). Герой його оповідання «Геній» своїм життям довів, що наука важлива в житті людини, але знання дає не тільки університет: геній дослідження землетрусів починає з уроків землі – вирощує кавуни й порівнює будову кавуна із влаштуванням планети (!). Стоячи на колінах над кавуном(!), сформулював наукову концепцію запобігання землетрусам (замітка на полях: «От що значить. оволодіти настановами Великого Кормчого!»).
Ніл Гейман – один з найвідоміших англійських письменників-фантастів, автор графічних (!) романів і коміксів (що таке комікс, пояснювати, гадаю, не треба, зауважу лише, що є комікси навіть без текстів, за якими, очевидно, майбутнє літератури!). Повість «Кароліна» поєднує жанри фантастики та жахів (замітка на полях: «От що, виявляється, потрібне українським школярам!..»). Героїня – сучасна Аліса, що потрапила до казки. Мабуть, українським діткам батьки не розповідали казок, якщо підручники переповнені саме казками (п’єса Моріса Метерлінка «Синій птах», може, і збагачує життєвий досвіт малолітніх героїв, але чи не пізно такий досвід нашим старшокласникам?).
У Норвегії немає музею Кнута Гамсуна: біля його будинку стоїть пам’ятник, на якому лише роки народження і смерті. Горді норвежці не пробачили письменнику-колабораціоністу: свою останню книжку він писав, чекаючи суду, вироком якого був оголошений зрадником норвезького народу за зустрічі з Геббельсом і Гітлером, за участь у віденському конгресі нацистських журналістів (замітка на полях: «А українці обожнюють і своїх, і чужих запроданців – он скільки їх у Верховній Раді!..»). Не зовсім зрозуміло, чим привабив цей письменник укладачів шкільної програми, які запропонували вивчити досконало роман «Вікторія». Сюжет твору аж занадто простий: сільський хлопець кохається з дівчиною із замку, до якого вперше потрапить лише тоді, коли стане письменником – того дня його кохана Вікторія заручилася з нащадком ще багатшого замку. Ревнивий наречений їде на полювання, де йому прострелять голову. Невтішна наречена шукає і не находить нашого героя. Невдовзі помирає від сухот, але залишає лист, в якому пише про свою велику любов до письменника (замітка на полях: «Завіса. Всі встають і… виходять!»).
От і поволав у пустелі! Але на душі легше не стало…
м. Кривий Ріг
“Українська літературна газета”, ч. 11 (277), 5.06.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/