Віктор Гриценко. «Дещо про визнання»

“Українська літературна газета”, ч. 6 (362), червень 2024

 

 

Коли постійно бідкаєшся, що читачі, колеги і критики мало звертають уваги на твої книжки і навіть публікації на шпальтах фейсбуку, мимоволі починаєш шукати в Інтернеті судження інших людей щодо цієї проблеми.

А затим починаєш грішити, нотуючи знайдене. А воно досить невтішне для пересічних авторів, до числа яких  відносиш й себе…

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Людство запам’ятовує, як стверджують філософи, чомусь лише людей, які прославились або видатним доброчинством, або небувалими успіхами чи небувалими гріхами. Як сказано в одній мудрій книжці, нас відрікаються не за те, що ми гарячі чи холодні, а тільки за те, що ми постійно  теплі. Історія вперто не помічає золотої середини і обожнює крайнощі…

Лакмусовим папірцем нашого ставлення до світу й людини стає геніальність. Дехто, вслід за мудрецями Сходу, розуміє її як абсолютний ступінь зібраності та зосередженості. За такою точкою зору, ідіот, якого навчать силі згущення думок, має бути визнаним і вважатися генієм. Якщо більшість з нас не генії, то це, мовляв, тому, що ми не вміємо концентруватись, не маємо витримки, щоб перемогти безліч перепон, що стають на шляху всіх великих особистостей. Ми лише тим відрізняємось від Бетховена, Шекспіра і Шевченка, що, по-перше, не знаємо і не вміємо, як треба працювати в одному напрямку, бо страждаємо манією універсальності: трішки музики, трішки поезії та інших уподобань і талантів, але не виходячи за межі дилетантства. Сховаймось у келії, присвятимо життя тільки музиці або тільки поезії і відкинемо все інше – і з нас, можливо, вийде ще один Данте. Все життя його було чітко сплановане: у певний час прокидатися, робити одну й ту ж прогулянку, у визначений час раз і назавжди їжа, сон, а поза ними – робота, робота, робота! Кожного дня і кожного року. І все життя. Хто з нас здатний бути таким зосередженим, зупинившись на одній ідеї й зробивши її змістом життя? Якось не віриться, але знавці запевняють, що лише той, хто звихнувся на єдиній ідеї, побачить світло в кінці тунелю. А той, хто хапає то тут, то там, ніколи нічого не досягне…

Як відомо, у вивченні біографії знаменитих письменників є дві основні тенденції. Згідно з першою, всі факти мають бути взяті на облік, вивчені, опубліковані, адже біографія майстра є суспільним здобутком. Але чи досить цього? «Твори митця для мене нероздільні з його особистістю. Коли я, як поет, читаю душу його у вигинах його ритмів, в інтонації його вірша, в доборі його рим, в архітектурі його книги, то мені, як живописцю, не менше говорить про душу його і те, чи пасує йому одяг, як застібає поет сюртук, яким жестом він перехрещує руки і піднімає голову. Мені мало прочитати вірш, надрукований у книзі, – мені треба чути, як звучить він у голові самого поета. Книга мертва для мене, поки за її сторінками не встане живе лице її автора». (Максиміліан Волошин-Кирієнко).

Другий підхід прямо протилежний. Його прибічники вважають, що предметом дослідження має бути лише творчість письменника, адже у своїх творах автор висловлюється і розкривається так, як вважає потрібним. Вислів СТИЛЬ – ЦЕ ЛЮДИНА має рацію. Аналіз, а тим більше копирсання у «житейськім багні», прийоми папараці бачаться в такому випадку етично підозрілими, якщо не сказати більше – осудними! Якщо навіть настав час демифологізувати кумира. Це має відбуватися в літературному плані, без свідчень з особової справи письменника, зокрема тоді, коли факти політичні чи сексуальні.

Дослідник по доброті душевній вибирає будь-який із підходів, керуючись власними смаком і нахилами. Однак, запевняють люди з  життєвим досвідом, існує й третій шлях, прихильники якого свідомо використовують фальсифікацію тих чи інших моментів письменницької біографії…

А життя письменника – це вже область психології культури, як визначив це явище Юрій Лотман у своїх «Лекціях про інтелігенцію». До найбільш яскравих досягнень на цьому поприщі можна віднести біографії великих майстрів, написані Андре Моруа. Ризиковані одкровення про своїх героїв він поєднав воєдино зі строго вивіреними і достовірними фактами – історичними та літературного життя епохи, в якій жили письменники. Але така робота швидше виняток, ніж правило. Вибір такого шляху став тяжким випробуванням для багатьох…

Подобається нам чи ні, але маємо визнати, що відомі діячі мистецтва були видатними трудівниками. Матеріали для підтвердження склали б не один том. А водночас ці трудоголики завоювали право на дивацтва. Право це безспірне, адже в «геніальності тріпоче цілісна  природа людського духу». Важко знайти письменника чи художника без штукарства і пристрастей. Скажімо, Шиллер, працюючи, тримав ноги в холодній воді, Прус нюхав міцні парфуми. Ібсен, який не цурався чарки, рвав під час роботи непотрібні газети і журнали. Малларме не вважав папір єдиним матеріалом для поета і писав вірші на віялах, чайниках, хустинках, наче прагнув, як стверджують його симпатики, втілити свої вірші в щоденне життя. Про кавоманію Бальзака і міцні сигарети Жорж Санд і згадувати незручно, бо стільки про це написано.

Одна письменниця не сідає за стіл без смажених горішків: без них вона нездатна написати хоча б один рядок. Іншого літературного метра надихає звук струменя води, тому доводиться писати у ванні. Гоголь обожнював писати за конторкою. Не відстають у дивацтвах і мої земляки (декому довелося зазнати і таборів, і психушок!). На зустрічі з читачами вони не поспішали навіть на волі в незалежній Україні. Їм досить того, що друзі вважали геніями. Геніальність декому доводилося підтверджувати поведінкою: не дбати про долю власних віршів (для цього є шанувальники!), не писати жодного слова на листках з учнівських зошитів (лінії, мовляв, нагадують ґрати!),  різко заперечувати силаботонічну форму віршування і навіть риму як таку, запевняючи, що вона бере поезію в шори і автор колись ту риму задушить. А інший автор, щоб бути оригінальним, в кінці кожного речення ставить дві крапки, які знавці подібних викрутасів називають недомовленою трикрапкою або порівнюють з очима автора, котрий, мабуть, слідкує, як ми читаємо і який вигляд має наше обличчя від подиву. Поезію іншого автора читачеві нерідко доводиться творити самому, бо автор лише… вказав шлях.

Визначення poetes maudits (звихнуті поети), яке розповсюдилось ще у другій половині ХІХ століття, побутує і в ХХІ і зробилось начебто титулом, який указував на входження до певної суспільної групи. Ніщо так не прославляло поета, як життя поза нормою – підозріла поведінка, конфлікти з поліцією, судові процеси «на захист моралі». Місяць, що проведений у психлікарні чи санаторії, дорівнював лавровому вінку. Як відзнака несхожості, інакодумства (згадаймо дисидентство радянської пори!), як певний знак свого обрання Небом, своєї харизми. Сьогодні стало майже модою розповідати кілька місяців про свої наміри стати захисником Вітчизни, вступивши до лав національної гвардії. Служба на якомусь блокпосту відразу вирізняє з числа простих смертних. Часто створенню власного образу (іміджу, як говоримо сьогодні) служив гріх – придуманий чи реальний. А грішників, зокрема збоченців, наша грішна публіка обожнює, такі автори стають хрестоматійними…

У пориві нестримного творчого натхнення матеріалом для нового шедевра могло послужити будь-що – паління цигарок,  наркотичний транс, любовні пригоди, спостереження за стражданнями ближніх (згадаймо твори М. Коцюбинського і В. Винниченка). Поет і вино, художник і вино – нічийого життя не вистачить обійняти необ’ємне. Вино піниться у строфах єгипетських арфістів. Його перлинний сміх чується у вавилонських клинописах. «Пісня пісень» насичена виноградним соком. Якщо, колеги, це не про нас з вами, то наше визнання чекає в іншому столітті, коли запанують, можливо, інші виміри геніальності.

Квітень 2024 року

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.